Вера Луїза Голм (, також Джек Голм;  — ) — британська акторка та суфражистка. Народилася у Ланкаширі, працювала гастролюючою акторкою, яка грала чоловічі ролі, відколи її батьки більше не могли її утримувати. Талановита скрипалька та співачка, вона також була учасницею хору оперної компанії D'Oyly Carte, а пізніше стала учасницею Pioneer Players. Вона долучилася до руху за жіноче виборче право. Стала шофером Панкгерстів і першою професійною жінкою-водієм у Лондоні.

З початком Першої світової війни приєдналася до своєї партнерки Евеліни Гаверфілд у резерві жіночих добровольців. 1915 року вони вирушили до Сербії разом із Шотландськими жіночими лікарнями для іноземної служби (SWH) як водійки швидкої допомоги та керівниці їхніх транспортних служб. Коли Центральні держави вторглися до Сербії, разом з Гаверфілд вона відмовилася від евакуації, щоб не залишати своїх пацієнтів. Їх заарештували та утримували як військовополонених протягом кількох місяців, але після звільнення вони повернулися до роботи у підрозділах SWH у Румунії та Росії. Після закінчення війни ушанована медалями від Росії і Сербі. З 1919 по 1922 рік допомагала створювати та керувати дитячим будинком у Сербії.

1923 року Голм повернулася до Великої Британії та знову почала виступати, переїхавши до Шотландії разом із двома ветеранами SWH. Вона та її партнерки по «ménage à trois», Маргарет Грінліз і Маргарет Кер, жили разом у будинку в Лохернгеді, поки Кер не переїхала у 1939 році. Голм стала спікеркою та лекторкою у Жіночих сільських інститутах, а також керувала та ставила п'єси в регіоні. Вона залишалася у стосунках з Грінліз до її смерті у 1952 році.

Голм померла в Глазго у 1969 році. Її архів зберігається в Жіночій бібліотеці Лондонської школи економіки. Завдяки багаторічному листуванню з колегами з SWH, її документи свідчать і дають уявлення про життя лесбійок у міжвоєнний період у Великій Британії та Сербії.

Ранні роки Народилася 29 серпня 1881 року в Біркдейлі, Ланкашир, Англія, в родині Мері Луїзи (до шлюбу Кроу) та Річарда Голма. Її батько був торговцем деревиною середнього класу. Більшу частину юності Голм провела в Ланкаширі, але вона навчалася в монастирській школі за кордоном, ймовірно, у Франції. Вона була близька зі своїм братом Гордоном, який пізніше назвав своїх дітей на її честь Джеком і Верою. Батьки розлучилися, коли вона була підліткою, і мати знову вийшла заміж. Батько періодично давав їй кишенькові гроші, але оскільки у неї не було регулярного доходу, Голм, талановита співачка та скрипалька, влаштувалася на роботу художньою моделлю, співачкою та акторкою.

Сценічна кар'єра Голм вирішила стати акторкою через своє захоплення акторкою Еллен Террі та її дочкою Едіт Крейг. Акторки вікторіанської епохи були суворо обмежені ролями, що підкріплювали бінарні гендерні уявлення з метою дотримання моральних норм. Однак, на початку століття театри та публіка почали усвідомлювати розмежування між акторами та їхніми ролями, відкриваючи акторам можливість видавати себе за представників інших статей. 1903 року Голм підписала контракт на значну суму у 25 фунтів стерлінгів на тиждень, виконуючи ролі чоловічої статі. Поширена думка, що її прізвисько «Джек» походить від одного з її сценічних персонажів того часу. Вона кілька років гастролювала з пересувними театральними трупами і не мала постійної адреси.

Голм стала учасницею жіночого хору в сезонах репертуару Ґілберта і Саллівана оперної компанії D'Oyly Carte у театрі «Савой» у Лондоні, виступаючи щосезону з 1906 по 1909 рік. Як учасниця хору, вона виступала у вишуканих сукнях. Розширення акторських ролей для жінок зрештою призвело до поштовху до ширших соціально-політичних реформ, оскільки жінки почали обирати професії, які раніше вважалися чоловічими, як-от драматурги та театральні менеджери. 1907 року створили Лігу акторок як мережеву організацію для боротьби за права жінок, залучених до всіх аспектів театральної роботи, зокрема і жіноче виборче право. Голм приєдналася до ліги у 1908 році і почала співати разом з суфражистками біля в'язниці Голловей, щоб підтримати жінок, яких заарештували та ув'язнили за протести за жіноче виборче право. 1909 року брала участь у демонстрації у Гайд-парку як кінний офіцер і з'явилася в «Pageant of Great Women» Сіселі Гамільтон у ролі Ганни Снелл, жінки, яка приховала свою стать, щоб стати солдатом.

Голм приєдналася до Pioneer Players, засновану у 1911 році, і виступала до 1915 року. Відтоді Голм почала використовувати ім'я Джек як своє, хоча і не завжди. Науковиця Твіша Сінгх заявила, що це не була «подія, що змінила життя», а радше засіб для неї підірвати культурні норми. Фотографії свідчать про те, що Голм почала носити чоловічий одяг і переймати чоловічі звички. Після війни вона повернулася до роботи в театрі, а у 1917—1920 роках знову працювала з Pioneer Players. 1923 року вона переїхала до Лохернгеда, Шотландія, і гастролювала з театральними трупами, виступаючи у чоловічих ролях. Вона також була режисеркою і продюсеркою п'єс і драматичних вистав. У статті в газеті «Perthshire Advertiser» за 1938 рік під назвою «Видатна леді з Лохернгеда» було відзначено як її роботу в регіональному театрі, так і дружбу з Крейг.

Виборче право жінок Голм, яку Сильвія Панкгерст описала як «галасливу, бурхливу молоду людину, яку старші часто дорікали за відсутність гідності», приєдналася до радикальної групи, що боролася за право голосу Жіночий соціально-політичний союз (WSPU). WSPU влаштовував скандальні акції, віддаючи перевагу радикальним методам для досягнення суспільних змін. Однією з таких витівок, до якої була причетна Голм стало те, що у травні 1909 року вона сховалася у великому органі в Колстон-холі, Бристоль. Вона провела там ніч разом з Елсі Гоуї, щоб наступного дня вигукнути «Голоси за жінок» під час політичного звернення депутата Огюстіна Біррелла від Ліберальної партії. Їхні дії були увічнені у вірші «An Organ Record», написаному Голм й опублікованому в тому ж місячному випуску журналу «Votes for Women». До кінця року Панкгерст змінила свою думку про Голм, а у серпні 1909 року вона стала офіційною шоферкою лідерок WSPU, Еммелін Панкгерст та Еммелін Петік-Лоуренс, носячи уніформу та коротку зачіску. Вона змінила Ейлін Престон. 1911 року опублікували статтю про неї у галузевому журналі «The Chauffeur», у якій високо оцінювалися її механічні та водійські навички, що привернуло до неї міжнародну увагу. Газети називали її «єдиною дівчиною-шофером у лівреї в Лондоні».

Голм була досвідченою вершницею і часто їздила верхи, очолюючи паради за виборче право. 1910 року разом із Флорою Драммонд та Евеліною Гаверфілд очолила один із таких парадів у Лондоні. Гаверфілд була одружена з заможним бароном, але ці дві жінки стали близькими подругами. 1910 року Голм і Гаверфілд разом з науковицею Алісою Лорою Емблтон та її партнеркою Селією Рей, створили між собою приватну Лігу Фусака. Членство обмежувалося жінками та суфражистками; внутрішні дані свідчать про те, що Ліга Фусака була таємним лесбійським товариством. Ставши близькими друзями, Голм писала листи Емблтон та Рей, особливо у роки Першої світової війни.

1911 року Гаверфілд і Голм почали жити разом у Девоні і залишалися партнерками до смерті Гаверфілда у 1920 році. 22 листопада 1911 року Голм заарештували за кидання каміння та перешкоджання поліції. Її ув'язнили на п'ять днів у в'язниці Голловей, де вона зробила ескізи своєї камери та умов ув'язнення. З 1909 року Лінлі та Мері Блатвейт запрошували суфражисток, яких ув'язнили за їхню справу, садити дерева в дендрарії поряд з їхнім будинком в Батістоні. Голм також посадила там дерево. Коли Велика Британія вступила у війну, всі жінки, які боролися за право голосу, перемикаючи свою увагу на військові зусилля. Вони вірили, що їхня підтримка та участь доведуть їхню цінність як громадянок.

Перша світова війна

На початку війни в 1914 році Голм вступила до Жіночого добровольчого резерву (WVR) Гаверфілд у званні майора 1-го Лондонського батальйону WVR. Коли Гаверфілд приєдналася до Шотландської жіночої лікарняної служби для роботи за кордоном (SWH) на посаді адміністратора, вона запросила свою партнерку Голм для організації служб швидкої допомоги та транспорту. Голм працювала водійкою швидкої допомоги та керувала як моторизованими, так і кінними транспортними засобами. Вони прибули до Королівства Сербія навесні 1915 року і завели дружні стосунки з місцевими військовими лікарями та офіцерами. Коли Центральні держави вторглися до Сербії наприкінці року, більшість персоналу SWH евакуювали, але Голм і Гаверфілд відмовилися залишати своїх поранених пацієнтів. Їх евакуювали разом з пацієнтами до Крушевця, і вони працювали під німецьким керівництвом, лікуючи пацієнтів в імпровізованій лікарні, охороняючи при цьому склади Червоного Хреста від мародерів.

У листопаді 1915 року Голм і Гаверфілд потрапили у полон і їх утримували в Австрії до лютого 1916 року, коли Американський Червоний Хрест успішно домовився про їх звільнення. Після звільнення пара вирушила до підрозділу SWH у Добруджі, Румунія, де вони познайомились з Александрою Онслоу. Протягом 1916 та 1917 років Голм керувала каретою швидкої допомоги у Румунії та Росії. 1917 році Голм відправили назад до Англії, щоб передати особисте повідомлення від лікарки Елсі Інгліс Едварду Стенлв, лорду Дербі, державному секретарю з питань війни. Повернувшись до Англії, Голм вирушила у лекційну турне з метою збору коштів для SWH. 1918 року, на знак визнання її роботи в SWH, Голм нагороджена Самарянським хрестом від короля Сербії та медаллю «За заслуги» від Росії.

Після війни

1918 року Гаверфілд повернулася до Сербії і заснувала дитячий будинок у Баїній Башті, завдяки Фонду Гаверфілд для сербських дітей. У той час Голм жила у Керкубрі та мала роман з художницею Дороті Джонстон. Вони жили в колонії художників, заснованій у 1915 році Джессі Кінг та її чоловіком Ернестом Арчибальдом Тейлором, разом з іншими художниками, як-от Енн Фінлей, Анна Гочкіс, Сесіль Волтон й інші художниці з Единбурга та Глазго.

Голм приєдналася до Гаверфілд в Сербії у 1919 році, і перед створенням нового дитячого будинку вони реорганізували дитячий будинок в Ужице, а потім заснували дитячий будинок у Баїній Башті. Там до них приєдналися інші ветерани SWH, Онслоу, Маргарет Грінліз і Маргарет Кер. Гаверфілд померла від пневмонії у 1920 році і залишив Голм спадщину у розмірі 50 фунтів стерлінгів на рік до кінця життя. Голм, Онслоу, Грінліз і Кер прихистили та виховали шістдесят сиріт. Попри жалюгідні умови та брак їжі, вони залишалися в Баїній Башті до 1922 року. Голм підтримувала зв'язки із Сербією після смерті Гаверфілд, обмінюючись листами протягом десятиліть з Онслоу та Ройц. Цілком ймовірно, що вона відвідала пару в Загребі, коли повернулася до Сербії у 1930-х роках.

Повернення до Шотландії 1923 року Голм повернулася до Шотландії з Грінліз і Кер, а Онслоу переїхала до Загреба зі своєю партнеркою, хорватською художницею Настою Ройц. Партнери по ménage à trois жили разом у Тай-на-Крічі, Лочернхед, доки Кер не переїхав у 1939 році. Вони жили в будинку, розташованому на Глен Огл. Голм часто виступала з доповідями та лекціями в Жіночих сільських інститутах, які разом Грінліз і Кер підтримувала з моменту їх створення приблизно з 1923 року.

У 1930-х роках Голм зіграла роль феміністичної Джорджини у п'єсі Сесіл Гамільтон та Кріса Сент-Джона «How the Vote Was Won». Вона виступала в театрі «Барн» у Смолл-Гайті, де Крейг щорічно давала меморіальні вистави на честь Еллен Террі. Театр «Барн» також вшановував день народження Голм у 1935 та 1936 роках. Вона підтримувала дружбу з Крейг протягом усього життя, а їхня трійця проводила час з Крейг і її партнерками по «ménage à trois» Крістабель Маршалл та Клер Етвуд. 1941 року Голм виступила в ефірі BBC з промовою на честь Елсі Інгліс. Після відходу Кер, Голм і Грінліз були парою, поки Грінліз не померла у 1952 році.

Смерть і спадщина