Казімеж Марцелій Грохольський гербу Сирокомля (; 26 квітня 1890, Рожиськ — весна 1940, УРСР) — польський землевласник і офіцер, ротмістр.

Біографія Син Романа та Магдалени, уродженої Марковських, гербу Боньча, народився в родинному маєтку Рожиськ, що на той час був Скалатським повітом Королівства Галичини та Лодомерії. Початкову освіту здобув вдома. З 1902 по 1909 рік навчався в єзуїтському навчальному інституті в Хирові, де отримав атестат про повну загальну середню освіту. Потім протягом року вивчав право та агрономію у Відні. У 1910–1911 роках він пройшов обов'язкову військову службу в Імператорській та Королівській армії як доброволець. Його призвали до 2-го Чеського драгунського полку в Тарнополі, а потім направили до школи верхової їзди для добровольців, які пройшли річну службу, при 1-му Галицькому уланському полку у Львові. Після закінчення служби повернувся до 2-го драгунського полку командиром взводу. 1 січня 1912 року йому було присвоєно звання фенріха запасу зі старшинством. У 1912–1913 роках він брав участь у мобілізації збройних сил Австро-Угорської імперії, запровадженій у зв'язку з Балканською війною. У 1913 році його призвали на професійну військову службу та 1 листопада того ж року підвищили до лейтенанта зі старшинством. У травні 1914 року його було направлено державним коштом на міжнародні кінні змагання до Відня та призначено до Австрійської олімпійської групи, яка мала взяти участь у Літніх Олімпійських іграх 1916 року в Берліні. У серпні 1914 року він вирушив на фронт з 2-м драгунським полком. З березня до кінця травня 1915 року його було призначено до 77-го піхотного полку на посаду ад'ютанта батальйону. 1 липня 1915 року його було підвищено до оберлейтенанта зі старшинством. Після цього він чотири місяці служив командиром кавалерійського кадру в Празі, а пізніше командував ескадроном 2-го драгунського полку на фронті. У червні 1916 року поблизу Сінькова він був поранений у ногу та госпіталізований у Відні. У вересні того ж року його направили до стрілецької школи в Брук-ан-дер-Ляйта як учня. У листопаді 1916 року він став командиром кулеметного кадру в Добжанах. З січня 1917 року він командував кулеметним ескадроном 2-го драгунського полку на фронті. У листопаді того ж року він повернувся до полку та прийняв командування резервним ремонтно-кулеметним ескадроном. У червні 1918 року його було направлено на Італійський фронт, де він знову прийняв командування кулеметним ескадроном. У липні того ж року його було відряджено до 48-ї авіаційної роти в П'янцано (авіакулеметний підрозділ).

21 червня 1919 року його було прийнято до Польської армії з колишньої Австро-Угорської армії з підтвердженням звання поручника, зі старшинством з 1 липня 1915 року, та призначено до 6-го уланського полку. У березні 1920 року він прийняв командування 3-м ескадроном на фронті. 27 серпня 1920 року його було затверджено станом на 1 квітня 1920 року в званні ротмістра кавалерії, у групі офіцерів колишньої Австро-Угорської армії. Він відзначився 23 вересня 1920 року в битві під Заславом. Після закінчення війни він залишився в армії як професійний офіцер і продовжив службу в 6-му полку на посаді командира 3-го ескадрону. 3 травня 1922 року йому було присвоєно звання ротмістра зі старшинством від 1 червня 1919 року та 129-ту посаду в кавалерійському офіцерському корпусі (з 1924 року — кавалерія). На той час він мав право (окрім військового звання) на звання «призначений до Генерального штабу». 1 вересня 1922 року за власним проханням його було переведено в запас і призначено до материнського полку в Станіславові.

Після звільнення з армії він керував сімейним маєтком Рожиськ. У 1933 році він обіймав посаду президента Товариства землевласників Скалатського повіту. Він брав активну участь у Стрілецькій асоціації. У 1934 році, як офіцер запасу, він залишався на обліку в Тарнопольському повітовому призовному бюро. Його було призначено до районного офіцерського кадру № VI. На той час він належав до групи офіцерів «старше 40 років».

За невідомих обставин, після вторгнення радянських військ до Польщі 17 вересня 1939 року, його заарештували співробітники НКВС та вбили навесні 1940 року. Його ім'я було внесено до так званого Українського Катинського списку, опублікованого в 1994 році, під номером 97 у списку (номер 55/4). Жертв цього злочину поховали в безіменній братській могилі, де з 2012 року існує Польський військовий цвинтар у Києві-Биківні.

Сім'я Він був одружений із Зофією Розвадовською герба Труби (1899–1975), з якою мав сина Романа (1922–2009), взводного радіомеханіка ВПС Польщі у Великій Британії. Його тесть, Віктор Розвадовський (1869–1940), титулярний полковник кавалерії Війська Польського, також став жертвою Катинського розстрілу.

Нагороди

Пам'ятний хрест 1912/13 Бронзова медаль «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) з мечами Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з військовою відзнакою і мечами Військовий хрест Карла Медаль «За поранення» (Австро-Угорщина) з однією смугою Virtuti Militari, срібний хрест (№ 349) Хрест Хоробрих (Польща) — нагороджений двічі. Пам'ятна медаль учаснику війни 1918-1921 років

Література