Польсько-галицькі війни — це серія конфліктів, що об'єднує: міжусобні війни між удільними князями, де на боці однієї зі сторін виступали польські володарі; спільні або самостійні походи галицьких князів на територію Польщі.
Польсько-перемишльська війна 1087—1089 рр Польсько-перемишльська війна (у деяких джерелах — Перша польсько-галицька війна) спалахнула через прагнення волинського князя Давида Ігоровича повернути під свій контроль землі Звенигородського, Перемишльського та Галицького удільних князівств, які до 1084 року перебували у складі Володимирського (Волинського) князівства. Самий Давид Ігорович підтримував дружні стосунки з Мешком Болеславичем, племінником польського короля Владислава І Германа. Тож із початком бойових дій проти перемишльського князя Рюрика Ростиславича виступила коаліція у складі військ Владислава І Германа та волинського князя Давида Ігоровича.
Теребовлянсько-польська війна 1091—1092 рр У 1091 році розпочалася теребовлянсько-польська війна (у деяких джерелах — Друга польсько-галицька війна). Її ініціатором став теребовлянський князь Василько Ростиславич, який разом із залученими кочовиками — печенігами та торками — вдерся на польські землі й розграбував їх. Війську Василька Ростиславича майже вдалося взяти в полон самого польського короля, проте той дивом урятувався.
Попри значні збитки для володінь польського правителя, результат війни для руських князів виявився доволі неоднозначним. Уже в 1092 році через землі Ростиславичів пройшли половецькі орди, які напали на Угорщину, що змусило угорського короля вступити у конфлікт на боці польського князя. Того ж 1092 року війська угорського короля Ласло I, переслідуючи половців, увійшли на землі Ростиславичів та взяли в облогу Перемишль.
Водночас у 1092 році помер бездітний перемишльський князь Рюрик Ростиславич, після чого його володіння перейшли до рук звенигородського князя Володаря Ростиславича.
Примітки