Грегоріо П'єтро Агагянян ( ; англійською мовою: Gregory Peter ; західновірменське Աղաճանեան, () Krikor Bedros ŽĒ . Агаджанян ; ім'я при народженні - Газарос Агаджанян; 15 вересня 1895 р. – 16 травня 1971) — вірменський католицький прелат, патріарх Кілікії з 1937 по 1962 рік та префект Конгрегації поширення віри з 1958 по 1970 рік. Під час конклавів, у 1958 та 1963 роках, його вважали папабілем. У 1946 році Папа Пій XII висвятив його в сан кардинала.

Здобувши освіту в Тбілісі та Римі, Агагянян на обіймав посаду лідера вірменської католицької громади Тбілісі до 1921 року. Потім він переїхав до Риму, де спочатку викладав, а потім очолював Папський вірменський коледж до 1937 року, коли його обрали керівником Вірменської католицької церкви. Вірменську церкву він відродив після великих втрат, яких церква зазнала під час геноциду вірмен .

Поіркований у богословському плані, лінгвіст та авторитет у питаннях Радянського Союзу, він був одним із чотирьох модераторів Другого Ватиканського Соборіу.

Раннє життя Газарос Агагянян народився 15 вересня 1895 року в місті Ахалцихе, Тбіліська губернія Російської імперії (у сучасній Самцхе-Джавахетійській області Грузії ) в родині Арутюна Агаджаняна та Іскухі Саруханян. Його родина була частиною вірменської католицької меншини серед вірмен Джавахетії, більшість з яких були послідовниками Вірменської Апостольської Церкви . Його предки емігрували з Ерзурума, рятуючись від османських переслідувань, на Кавказ після російсько-турецької війни 1828–1829 років.

Його батько помер, коли йому було п'ять років. Агагіянян сказав, що він «займався різними дрібними підприємствами». У нього був брат Петрос (Петро), який був телеграфістом, і сестра Єлизавета, вдова офісного працівника, які обидва жили в Радянському Союзі. У 1962 році його сестра Єлизавета поїхала до Риму за втручанням першого секретаря Центрального Комітету Комуністичної Партії Радянського Союзу Микити Хрущова .

Освіта та священство Агагянян здобув початкову освіту в школі Карапетяна в Ахалцихе. Пізніше він навчався в Російській православній Тифліській семінарії, а потім у 1906 році в Папському міському університеті в Римі. Його видатні досягнення в останньому були відзначені Папою Пієм X, який сказав молодому Агагіяну: «Ти будеш священиком, єпископом і патріархом». Він був висвячений у священики в Римі 23 грудня 1917 року. Він виїхав до Риму в 1921 році, після того, як Червона Армія вторглася до Демократичної Республіки Грузія . Пізніше він сказав, що не був обмежений більшовиками, оскільки «у них було багато інших справ».

Наприкінці 1921 року Агагіянян став викладачем і помічником ректора Папського вірменського коледжу в Римі. Пізніше він обіймав посаду ректора коледжу з 1932 по 1937 рік.

Агагянян був призначений титулярним єпископом Комани ді Вірменії 11 липня 1935 року та висвячений на єпископа 21 липня 1935 року в церкві Сан-Нікола-да-Толентіно в Римі. Його єпископським девізом стало Iustitia et Pax («Справедливість і мир»).

30 листопада 1937 року Агагяняна обрали Патріархом Кілікії синодом єпископів Вірменської католицької церкви. Обрання отримало папську згоду 13 грудня 1937 року. Він прийняв ім'я Григорій Петро ( ; вірменська: Крікор Бедрос ) і став 15-м патріархом Вірменської католицької церкви, яка мала від 50 000 до 100 000 вірян.

За словами Рубена Поля Адаляна, Вірменська католицька церква відновила свій статус у вірменській діаспорі під «проникливим керівництвом» Агагяняна після втрат під час геноциду вірмен в Османській імперії. Як патріарх, він мав безпосередню церковну юрисдикцію над 18 000 вірменами-католиками у Лівані . Повідомляється, що Агагянян відіграв ключову роль у збереженні вірменського населення села Кессаб у складі Сирії, коли Туреччина анексувала державу Хатай у 1939 році, втрутившись як представник Ватикану.

За словами історика Фелікса Корлі, «одним із найзапекліших противників комуністичного правління у Вірменії був голова вірменської католицької громади в Лівані, кардинал Педрос (Пітер) Агагянян. У наступних пастирських листах Агагянян критикував діяльність комуністів і говорив про «гірку реальність і матеріальні злидні» в Радянській Вірменії ».

У 1950 році Агагянян опублікував свій пастирський лист в журналі «Аветік», в якому звинуватив Вірменську Апостольську Церкву у розриві з власним минулим, відкинувши Халкідонський собор і прийнявши те, що він назвав єрессю міафізитизму. Агагянян також стверджував, що Католицька Вірменська Апостольська Церква є єдиним хранителем святої віри та обрядів наших предків, включаючи Григорія Просвітителя.

За словами Фелікса Корлі, опозиція до Агагяняна та його пастирського листа спричинила рідкісний момент єдності між двома розділеними фракціями Вірменської Апостольської Церкви. Послідовники як Кеворка VI, прорадянського католикоса Ечміадзіна, так і Гарегіна I, антикомуністичного та вірменського націоналістичного католикоса Кілікії в Антеліаді, нарешті «мали спільну думку щодо засудження Агагяняна». Серед багатьох інших, східно-православне духовенство звинуватило Агагяняна у «самопроголошенні» та відсутності законної духовної влади над вірменським народом . Однак дуже показово, що «навіть у такому ключовому питанні» католикос-патріарх Кеворк VI мусив подати письмовий запит до Ради Міністрів Вірменської РСР і «мусив покладатися на їхню добру волю», навіть щоб отримати повний текст пастирського листа Агагянян.

Агагянян відкрив вірменську католицьку церкву в Анджарі, Ліван, у 1954 році та заснував там пансіонат для хлопчиків-сиріт.

25 серпня 1962 року він залишив пастирське керівництво Вірменським патріархатом, щоб зосередитися на своїх обов'язках у Ватикані.

Кардинал Агагяняна було посвячено в кардинали 18 лютого 1946 року Папою Пієм XII . 22 лютого 1946 року його було призначено кардиналом-священиком церкви Сан-Бартоломео-аль-Ізола. Папа Пій, який мав «великий інтерес до східних церков», закликав Агагяняна відслужити папську месу у вірменському обряді в Сікстинській капелі 12 березня 1946 року. Герберт Метьюз зазначив, що Папа Пій «бажав підкреслити вселенськість Католицької Церкви». Церемонія, що відбулася на честь сьомої річниці коронації Папи, була «вперше в Сікстинській капелі, коли було використано щось інше, ніж латинський обряд».

У червні 1958 року папа Пій ХІІ призначив його членом Святого Офіція .

Префект Священної Конгрегації поширення віри

Агагяняна був призначений пропрефектом Священної Конгрегації поширення віри ( Propaganda Fide ) 18 червня 1958 року Папою Пієм. () Пол Гофманн з газети «Нью-Йорк Таймс» писав, що Агагіяняна, експерта з питань комунізму та проблем Близького Сходу, було призначено, оскільки він «виявився особливо кваліфікованим для боротьби з небезпекою комуністичних вторгнень у місіонерські райони Близького Сходу, Африки та всієї Азії». Він обійняв посаду 23 червня на «простій церемонії». 18 липня 1960 року. став префектом Конгрегації з питань поширення віри.

Конгрегація під під час його керівництва контролювала 25 000 священиків-місіонерів, 10 000 братів-місіонерів-мирян та понад 60 000 черниць-місіонерок по всьому світу. Він мав помічників із 27 осіб, а його юрисдикція включала близько 31 мільйона католиків, 3 мільйони катехуменів у 78 архієпархіях, 197 апостольських вікаріатах, 114 префектурах, шістьох незалежних абатствах та трьох незалежних місіях. Він керував підготовкою католицьких місіонерів по всьому світу. За словами Ленца, Агагіян «значною мірою відповідав за лібералізацію політики церкви в країнах, що розвиваються».

Агагянян переїхав на постійне місце проживання до Риму в 1958 році, але він багато подорожував місіонерськими районами, за які був відповідальним. 10 грудня 1958 року Агагянян головував на Першій Далекосхідній конференції єпископів в Університеті Санто-Томас в Манілі, Філіппіни, на якій були присутні 100 прелатів, 10 папських представників, 16 архієпископів, 79 єпископів майже з кожної країни Далекого Сходу . (archived) Він був офіційним представником Папи Івана на церемонії освячення реконструйованого Манільського собору 8 грудня.

У лютому 1959 року Агагянян відвідав Тайвань, щоб контролювати місіонерську роботу на острові. Пізніше він доручив архієпископу Полу Юй Піну відновити там католицький університет Фу Джен . Він прибув до Японіяї з двотижневим візитом у травні 1959 року, який включав зустріч з імператором Хірохіто .

Його візит до Ірландії в червні 1961 року став найяскравішою подією Патриціанського року, коли святкувалося 1500-річчя Святого Патріка, покровителя Ірландіяї. Агагіянян отримав там великий народний прийом. "I remember Cardinal Agagianian. I remember when he came to visit Ireland. The people gave him a great welcome." – According to journalist Gerard O'Connell who conducted interviews for the following book: Президент Ірландії та засновник націоналістичної партіїФіанна Файл Еамон де Валера, був відомий завдяки фотографії, коли цілував перстень Агагіяняна. Агагянян відслужив архієрейську месу на дублінському стадіоні «Крок Парк», яку відвідали понад 90 000 осіб.

У вересні 1963 року він зустрівся в Римі з мадам Нху, першою леді католицької церкви Південного В'єтнаму . 18 жовтня 1964 року, коли Папа Павло VI канонізував угандійських мучеників, Агагіянян очолив Святу месу в Намугонго . У листопаді 1964 року він вирушив до Бомбея, Індія, щоб відкрити 38-й Євхаристійний конгрес . У ньому взяли участь понад 200 кардиналів та єпископів.

Другий Ватиканський Собор Агагянян був членом Ради президії Другого Ватиканського Собору (II Ватиканський Собор), який проходив з 1962 по 1965 рік. Папа Павло VI призначив його одним із чотирьох модераторів, які керували ходом дебатів разом із Левом Йозефом Суененсом, Юліусом Депфнером та Джакомо Леркаро . Агагіанян був єдиним з цієї чотирьох представником Курії і представляв Східні Католицькі Церкви . Він відіграв особливу роль у підготовці місіонерського декрету Ad gentes та Gaudium et spes, Конституції про Церкву в сучасному світі.

Кандидат у папи Як кардинал, Агагянян брав участь у папських конклавах 1958 та 1963 років, під час яких його вважали папабіле . За словами Дж. Пітера Фама, Агагіяна вважали «серйозним (хоч і неохочим) кандидатом» на папський престол в обох конклавах. Сучасні новинні джерела зазначали, що Агагіянан був першим серйозним неіталійським кандидатом на папський престол за століття.

Конклав 1958 року

За словами Грега Тобіна та Роберта Дж. Вістера, Агагянян, відомий своєю близькістю до Папи Пія XII, був одним із фаворитів на конклаві 1958 року. Його кандидатура широко обговорювалася у пресі. Ще до смерті Папи Пія XII газета «Мілуокі Сентінел» писала, що деякі авторитетні ватиканські експерти вважають, що Агагіянян був «безперечно провідним кандидатом» на наступника Пія. 9 жовтня, у день смерті Папи Пія, газета «Сентінел» написала, що дуже відповідальні ватиканські кола вважають його «головним вибором» на наступника Папи Пія. Газета «Чикаго Триб'юн» зазначала, що хоча Агагіянян був популярним серед віруючих, кардинали мали спочатку спробувати домовитися про італійського кардинала.

Вибори розглядалися як боротьба між італійцем Анджело Ронкаллі (якого зрештою обрали Папою Іваном XXIII ) та неіталійцем Агагяняном. Агагянян посів друге місце, згідно з Массімо Фаджолі та повідомленнями тогочасної преси. Через три місяці після конклаву Ронкаллі розповів, що його ім'я та ім'я Агаджаняна «коливалися, наче два горошини в киплячій воді» під час конклаву. Вірмено-американський журналіст Том Вартабедян припускає, що Агаджаняна, можливо, обрали, але він відмовився від посади. ()