Befehlsnotstand () — німецький юридичний термін, що позначає ситуацію, коли наказано вчинити певну дію, яка порушує закон, але відмова від виконання такого наказу призвела б до тяжких наслідків для особи, яка відмовляється, а саме — до небезпеки для життя чи здоров’я.

Концепція Befehlsnotstand успішно використовувалася як лінія захисту на судових процесах щодо воєнних злочинів періоду Другої світової війни в Німеччині в 1950-х і 1960-х роках, однак подальші дослідження довели, що Befehlsnotstand як такий насправді не існував, тобто німецькі солдати Вермахту чи СС насправді не стикалися з тяжкими наслідками у разі відмови виконувати подібний наказ під час війни. Відмова від законного наказу, однак, мала наслідки — за відмову виконувати накази було страчено 23 000 німецьких солдатів.

Етимологія Befehlsnotstand — це складне слово, утворене з німецьких слів Befehl (команда, наказ) та Notstand (надзвичайна ситуація). Англійською цей термін різні джерела перекладають як «necessity to obey order», «a compulsion to obey orders» або «crisis created as a result of following orders».

Notstand у німецькому праві можна порівняти з крайньою необхідністю у кримінальному праві інших країн.

Німеччина Передумови У німецькому праві ситуація Befehlsnotstand виникає тоді, коли особі, яка відмовляється виконувати незаконний наказ, загрожують тяжкі наслідки. У такому разі особу не можна притягнути до відповідальності за виконання цього наказу. Тяжкі наслідки, згідно з німецьким військовим правом, визначаються як небезпека для життя чи здоров'я, а не як позбавлення звання, ув'язнення чи переведення до штрафного підрозділу, такого як Strafbataillon.

Нацистська Німеччина Цей термін зазвичай, але не виключно, асоціюється з німецькими воєнними злочинами та Голокостом під час Другої світової війни, після якої Befehlsnotstand використовувався обвинуваченими як лінія захисту в повоєнних судових процесах. У 1950-х і 1960-х роках використання Befehlsnotstand як захисту на судових процесах щодо воєнних злочинів у Німеччині було досить успішним, оскільки воно зазвичай захищало обвинувачених від покарання. З утворенням Центрального управління земельних управлінь юстиції з розслідування націонал-соціалістичних злочинів це змінилося після того, як історичні дослідження організації щодо айнзацгруп Sicherheitsdienst або персоналу концтаборів показали, що не можна навести жодного відомого випадку, коли відмова від виконання наказу справді призвела до суворого покарання. Частіше військовослужбовців, які відмовлялися виконувати такий наказ, переводили до іншої частини. Прикладом цього був капітан вермахту Отто Фраєр, якого наприкінці війни перевели до концтабору Ноєнгамме. Фраєра вважали надто м'яким для його ролі, яка включала нагляд за стратами та командування підтабором у Кальтенкірхені, і врешті-решт його знову перевели за власним проханням.

На практиці відмова німецьких солдатів від виконання наказу начальника брати участь у воєнних злочинах майже ніколи не призводила до тяжких наслідків для особи, яка відмовилася, а покарання, якщо воно й було, було відносно м'яким. Зазвичай це призводило до пониження у званні та відправлення на службу до бойових частин на фронті. Німецький історик Свен Фелікс Келлергофф стверджував, що замість страху перед покаранням учасники більше боялися тиску з боку однолітків та можливості виключення зі своєї групи.

Келлергофф також стверджував, що ситуація з членами айнзацгруп, які брали участь у масових вбивствах, навіть не становила менш тяжкого уявного надзвичайного стану (Putativnotstand), коли особа помилково вважає, що її життю загрожує небезпека у разі непокори, тоді як насправді такої небезпеки немає.

Манфред Ольденбург у своїй книзі «Ідеологія та військовий розрахунок» заявив, що немає відомих випадків, коли відмова від участі у стратах цивільних осіб призвела до різких наслідків для солдатів вермахту чи СС. Однак німецькі солдати справді зазнавали суворих наслідків, якщо відмовлялися виконувати законні накази під час війни.Messerschmidt, Wüllner: Die Wehrmachtjustiz im Dienste des Nationalsozialismus. Baden-Baden 1987, page 15, pages 49–51, pages 87+91. In: Walter Manoschek: Opfer der NS-Militärjustiz. Wien 2003, page 27 f Півтора мільйона німецьких солдатів були засуджені до ув'язнення за відмову виконати наказ, а 30 000 — до смертної кари, з яких 23 000 були страчені.Norbert Haase: Wehrmachtangehörige vor dem Kriegsgericht. In: R.D. Müller, H.E. Volkmann (Hrsg. im Auftrag des MGFA): Die Wehrmacht: Mythos und Realität. Oldenbourg, München 1999, , page 481

НДР Befehlsnotstand також використовувався, як і нюрнберзький захист, колишніми східнонімецькими прикордонниками, яких судили після возз'єднання Німеччини в рамках — процесів над охоронцями кордону НДР, звинуваченими у незаконних вбивствах утікачів на Берлінському мурі та внутрішньонімецькому кордоні внаслідок Schießbefehl. В інтерв’ю журналісту Джону О. Келеру колишній штазі політв’язень Вернер Юрецко з гіркотою зауважив про поблажливість пост-1989 німецької правової системи до східних німців, винних у злочинах проти людяності: «Схоже, німці втратили свої яйця». pp. 279–282.

Сучасне німецьке право У сучасному німецькому праві статті § 34 та § 35 Кримінального кодексу Німеччини (Strafgesetzbuch) регулюють питання Notstand (крайньої необхідності). Раніше це регулювалося статтями § 52 та 54.

Стаття 34 стосується Rechtfertigender Notstand (виправдувальної крайньої необхідності), тобто необхідності як виправдання, а стаття 35 — Entschuldigender Notstand (вибачальної крайньої необхідності), тобто необхідності як обставини, що виключає вину.van Sliedregt, 2012, Notes 162 & 163

В інших країнах Аргентина Закон про належну покору (), ухвалений Національним конгресом Аргентини після закінчення військової диктатури, який німецькою перекладається як Befehlsnotstandsgesetz (Gesetz означає «закон»), захищав усіх офіцерів та їхніх підлеглих зі складу збройних сил і сил безпеки від судового переслідування за більшість злочинів, скоєних під час диктатури, але врешті-решт був скасований у 2005 році.

Міжнародне гуманітарне право Застосування стану виконання наказу (Befehlsnotstand) дедалі більше відходить на другий план у судовій практиці. У випадках очевидних порушень Європейської конвенції з прав людини виконавець наказу в Європі більше не може посилатися на звільнення від покарання. Можливий конфлікт совісті діючих осіб досі враховувався при призначенні покарання; у процесах над «стрільцями біля Стіни» обвинувачених здебільшого — на відміну від 1960-х роківSven Felix Kellerhoff: «Перший процес над „стрільцями біля Берлінської стіни“ відбувся в 1963 році» Die Welt, 11 жовтня 2013 — засуджували до умовного покарання.

Згідно зі ст. 2, ч. 3 Конвенції ООН проти катувань (нім.), вказівка начальника або представника публічної влади застосовувати тортури не може створювати стану виконання наказу.«Фатальний сигнал Обами: „При тортурах немає виконання наказу“» FR, 17 квітня 2009

У 1998 році під час узгодження Римського статуту Міжнародного кримінального суду умовна кримінальна відповідальність була поєднана з абсолютною відповідальністю у формулі компромісу в статті 33 (пор. також статтю 31, пункт 1 d, яка розглядає небезпеку для виконавця як обставину, що виключає кримінальну відповідальність, лише якщо він не мав наміру завдати більшої шкоди, ніж та, якої він намагався уникнути).Paola Gaeta: The Defence of Superior Orders: The Statute of the International Criminal Court versus Customary International Law, S. 188 ff.

Див. також Трупна покора (Kadavergehorsam) Фюрерпринцип Формула Радбруха

Примітки

Бібліографія

Подальше читання

Додаткова література

Christopher Browning: Ordinary Men. Wolfram Wette: Zivilcourage. Empörte Helfer und Retter aus Wehrmacht, Polizei und SS. Fischer, 2004. Manfred Messerschmidt: Die Wehrmachtjustiz 1933-1945, 2005. Felix Römer: Kameraden. Die Wehrmacht von innen, 2012. Harald Welzer and Sönke Neitzel: Soldaten: On Fighting, Killing and Dying. The Secret World War II Transcripts of German POWs, 2012.