Луїза Гарретт Андерсон (;  — ) — піонерка у галузі медицини, членка Жіночого соціально-політичного союзу, суфражистка та соціальна реформаторка. Донька й авторка біографії британської лікарки Елізабет Гарретт Андерсон.

Андерсон була головним хірургом Жіночого шпитального корпусу (WHC) та членкою Королівського медичного товариства. Її тітка, Міллісент Фосетт, була британською борчинею за право голосу. Її партнеркою була колега-лікарка та суфражистка Флора Мюррей. Її двоюрідною сестрою була лікарка Мона Чалмерс Вотсон, яка також підтримувала суфражисток і заснувала Жіночий армійський допоміжний корпус.

Ранні роки і освіта Андерсон — найстарша з трьох дітей Елізабет Гарретт Андерсон, першої жінки, яка отримала кваліфікацію лікаря у Великій Британії, співзасновниці Лондонської школи медицини для жінок та першої обраної жінки-мера у Великій Британії. Її батьком був Джеймс Джордж Скелтон Андерсон, співвласник компанії Orient Steamship Company разом зі своїм дядьком Артуром Андерсоном. Вона здобула освіту в школі святого Леонарда в Сент-Ендрюсі та Лондонській школі медицини для жінок, де 1898 року здобула ступінь бакалавра медицини та бакалавра хірургії. 1900 року здобула ступінь доктора медицини, вступила до аспірантури в Медичній школі Джонса Гопкінса та їздила до Парижа та Чикаго, щоб спостерігати за хірургічними операціями.

Початок кар'єри Попри освіту, Андерсон не змогла влаштуватися до великої багатопрофільної лікарні, оскільки тоді існувало упередження щодо жінок-лікарів. 1902 року вона приєдналася до Нової жіночої лікарні для жінок, заснованої її матір'ю, яка лікувала жінок та дітей. Спочатку Андерсон працювала асистенткою хірурга, а пізніше стала старшим хірургом. Вона проводила гінекологічні та загальні операції, а 1908 року опублікувала статтю разом із патологоанатомом лікарні, в якій обговорювала свої операції з гістеректомії та аналізувала 265 випадків раку матки у Новій жіночій лікарні.

Виборче право жінок

З 1903 року Андерсон брала активну участь в організаціях, пов'язаних з Національним союзом товариств за виборчі права жінок, які виступали за отримання права голосу мирними засобами. Розчарована відсутністю прогресу в питанні права голосу, 1907 року вона стала активним членом більш радикального Жіночого соціально-політичного союзу. 18 листопада 1910 року Андерсон приєдналася до своєї матері, Еммелін Панкгерст, Альфреда Калдекотта, Герти Айртон, місис Елмі, Гільди Брекенбері, принцеси Софії Дуліп Сінгх та 300 жінок, щоб звернутися до прем'єр-міністра Асквіта з петицією про отримання права голосу. Протест став відомим як Чорна п'ятниця через насильство та сексуальні домагання з боку поліції та перехожих. Понад сто жінок заарештували, зокрема й Андерсон, але всіх звільнили без висунення звинувачень. 1912 року її засудили до шести тижнів каторжних робіт у Голловеї за її участь у русі за виборче право, зокрема за розбиття вікна в будинку.

1914 року Андерсон приєдналася до Агнес Гарбен і нової групи жінок і чоловіків: Г. Дж. Гіллеспі, Джеральда Гулда, Бессі Ленсбері та Джорджа Ленсбері, Мері Ніл, Еммелін Петік-Лоуренс, Джулії Скарр і Джона Скарра, Евелін Шарп, а також Едіт Айртон, Луїзи Ітс і Лени Ешвелл, щоб заснувати Об'єднаний рух за виборче право жінок, який розрісся та відкрилися філії в Лондоні, Ліверпулі, Единбурзі та Глазго.

Перша світова війна Від початку Перша світова війна, Андерсон та Флора Мюррей заснували Жіночий шпитальний корпус і набирали жінок для роботи в ньому. Вважаючи, що Британське військове міністерство відхилить їхню пропозицію допомоги, і знаючи, що французи потребують медичної допомоги, вони запропонували свою допомогу Французькому Червоному Хресту. Французи прийняли їхню пропозицію та надали їм приміщення новозбудованого готелю Claridge's у Парижі під лікарню. Мюррей була призначена головним лікарем (Médecin-en-Chef), а Андерсон стала головним хірургом.

Мюррей згадувала у своєму щоденнику, що представники британського військового міністерства, були вражені, виявивши, що лікарнею успішно керують британські жінки, і незабаром лікарню почали розглядати як британський допоміжний шпиталь, а не французький. Окрім лікарні в Парижі, Жіночий шпитальний корпус також керував ще одним військовим шпиталем у Вімере.

У січні 1915 року поранених почали евакуювати до Англії для лікування. Військове міністерство запросило Мюррей та Андерсона повернутися до Лондона, щоб очолити Військовий шпиталь на Енделл-стріт Королівського армійського медичного корпусу. Шпиталь надав допомогу майже 50 000 солдатів у період з травня 1915 року до його закриття у вересні 1919 року.

В Енделлі Андерсон та патологоанатом лікарні Гелен Чемберс започаткували новий метод лікування септичних ран — антисептичну мазь BIPP (вісмут, йодоформ та парафінова паста). Пасту винайшов Джеймс Резерфорд Морісон. Після позитивних результатів деяких початкових випробувань Андерсон, 1916 року Морісон попросила її та Чемберс провести масштабніше випробування BIPP. Андерсон опублікувала тематичні дослідження в журналі «The Lancet», дійшовши висновку, що цей метод позбавляє пацієнтів болю та є кращим за метод Каррела-Дакіна, в якому використовувався потужніший антисептик, але для ефективності його доводилося часто наносити заново. Оскільки пов'язки можна було залишати на рані довше, метод BIPP скоротив час, витрачений на їхню заміну, аж на 80 %. BIPP широко застосовувався хірургами до кінця війни, хоча думки лікарів щодо найкращого методу лікування ран були протилежними. Попри тривалі суперечки, BIPP застосовували під час Другої світової війни і продовжує застосовуватися в сучасній медицині: в отоларингології, щелепно-лицевій хірургії та нейрохірургії.

Нагороди У серпні 1917 року ушанована Орденом Британської імперії у класі командор, ставши однією з перших, хто отримав цю нагороду.

Смерть Андерсон померла в Брайтоні та була кремована. Її прах розвіяли над Саут-Даунс. Її пам'ять увічнена на надгробку Мюррей, неподалік від їхнього будинку в Пенні, Бакінгемшир.

Архів Архів Андерсон зберігається в Жіночій бібліотеці Лондонської школи економіки.

Посмертне визнання Ім'я та фотографія Андерсон (а також 58 інших прихильниць виборчого права жінок) знаходяться на постаменті статуї Міллісент Фосетт на Парламентській площі в Лондоні, відкритого у 2018 році.

Примітки

Посилання