Іва́н Ону́фрійович Куріс (; ) — російський державний і військовий діяч, учасник російсько-турецьких воєн, соратник Олександра Суворова, згодом дійсний статський радник, новгородський віцегубернатор, оренбурзький цивільний губернатор, волинський губернатор. Старший брат генерал-лейтенанта Михайла Куріса.

Відомий тим, що облаштував поблизу Тілігульського лиману родову садибу «Покровське».

Життєпис Іван Куріс народився в селі Хандаліївка Полтавського полку Лівобережної України (Новоросійська губернія). Син козацького сотника з малоросійського роду Курісів. Почав службу рядовим у 1773 році в Дніпровському піхотному полку. Послідовно просуваючись по службі, Куріс був капралом, квартирмейстером, а в 1777 році отримав звання вахмістра.

У 1780 році його перевели до штату Новоросійської губернії, а з 1784 року він знову вступив на військову службу до Малоросійського Полтавського полку, з якого через 2 роки його перевели до Таврійського гренадерського полку у званні капітана.

У лавах цього полку Куріс брав участь у Другій турецькій війні 1789—1791 років. У 1787 році за відзнаку під час оборони Кінбурна його підвищили до секунд-майора. У 1788 році він брав участь в облозі Очакова, а потім був переведений до Санкт-Петербурзького карабінерного полку.

Наступного року Куріс, командуючи двома козацькими полками, брав участь у бойових діях проти турків у Молдавії й за видатні заслуги був нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня з бантом (1 квітня 1790). У битві під Фокшанами він перебував у складі Чернігівського піхотного полку і за успішне відбиття атаки турецької кінноти був підвищений до прем'єр-майора, при цьому Куріс отримав важку контузію правої руки. Нарешті, Куріс перебував у складі групи для виконання особливих доручень при Суворові під час штурму Ізмаїла. На думку деяких авторів, Куріс був негласним керівником розвідувальної роботи в штабі СувороваЗаусайлов Д. Д. Суворовская школа военной разведки России. // Военно-исторический журнал. — 2021. — № 4. — С. 44—51..

Коли з нагоди Ясського миру з Туреччиною імператриця Катерина II надала Суворову право нагородити орденом Святого Георгія 3-го ступеня «найхоробрішого й найдостойнішого з його підлеглих», Суворов обрав Куріса; 2 вересня 1793 року Куріс був нагороджений цим орденом (№ 102 за кавалерськими списками). У рескрипті було зазначено:

За видатну хоробрість, мужні подвиги, невтомність і спритність, проявлені ним 20 липня 789 року під Фокшанами, 11 вересня під час розгрому верховного візира, а також 11 грудня 790 року під час взяття міста та фортеці Ізмаїла.

Під час війни з Польщею 1794 року Куріс був керівником канцелярії Суворова. У 1795 році він отримав від прусського короля Фрідріха Вільгельма II орден «Pour le mérite». У 1797 році його призначили полковником Херсонського кірасирського полку.

У 1797 році Куріс був переведений на цивільну службу з чином дійсного статського радника, спочатку віцегубернатором у Новгороді, а потім — цивільним губернатором в Оренбурзі (1799 — 27 червня 1800). У 1800 році його призначили на посаду волинського губернатора — «для усунення безладів».

У 1802 році Куріс звільнився зі служби й оселився під Одесою поблизу Тілігуло-Березанського лиману в селі, що називалося Курисово-Покровське. Куріс вів широке листування з поетом Г. Р. Державіним та графом Д. І. Хвостовим, яке є цінним матеріалом для біографії Суворова.

В Одесі колишньому губернатору належав будинок, збудований на тому місці, де пізніше розташувався готель «Hotel du Nord» у Театральному провулку (нині пров. Чайковського, 12), та великий хутір, придбаний ним у Фоми Кобле.

Помер від апоплексичного удару 18 квітня 1836 року і був похований у своїй садибі, в огорожі Свято-Покровської церкви, збудованої на його кошти.

Сім'я Іван Курис був одружений двічі: спочатку з Уляною Ханенко, яка по материнській лінії походила від гетьмана Данила Апостола, а потім з Катериною Дуніною (померла 1846 року), дочкою генерал-аншефа І. П. Дуніна-Барковського. Від першого шлюбу мав дітей:

Софія (1798—1871), дружина генерала Б. Б. Нілуса. Іраклій (1802—1849), майор; одружений з Любов'ю Станіславівною Голинською. Олександр (вбитий 1831 р. у Польщі), корнет лейбгвардії Гусарського полку. Платон (помер 1855), поліцмейстер у Феодосії, власник маєтку Луциківка.

Онук Іван Іраклійович (1841—1898) — шталмейстер, херсонський губернський провідник дворянства, нумізмат, почесний наглядач різних навчальних закладів, дійсний член Одеського товариства любителів історії та старожитностей, дійсний член, а згодом і президент Імператорського товариства сільського господарства Південної Росії.

Примітки

Література

Иван Онуфриевич Курис // Записки Одесского общества истории и древности. — 1872. — Т. VIII. — С. 278—288. Говоров А. Сподвижник Суворова // Прометей. — : Молодая гвардия, 1972. — Вып. 9. Курис, Иван Онуфриевич // Русский биографический словарь: в 25 томах. — —, 1896—1918. Пеший А. И. К истории происхождения дворянского рода Курисов // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. — Одеса, 2012. — № 11. — С. 45—50.