Рабство в Аббасидському халіфаті — важлива складова суспільства, культури та економіки в Аббасидському халіфаті (750—1258) Золотої доби ісламу, який протягом своєї історії охоплював більшу частину Близького Сходу. Хоча класичне рабство було важливою частиною попереднього періоду рабства в Омеядському халіфаті (661—750), саме за часів Аббасидського халіфату работоргівля з мусульманським світом досягла більш постійного комерційно-промислового масштабу, що призвело до формування торговельних маршрутів для перевезення рабів, які зберігалися протягом століть.

Халіфат був одним із головних пунктів призначення работоргівлі, і рабів завозили з різних регіонів. Оскільки ісламське право забороняло поневолення мусульман, немусульманських рабів (кафірів) завозили з немусульманських земель (Дар аль-Харб), що оточували мусульманський світ (Дар аль-Іслам). До них належали язичницька Африка на півдні; християнська та язичницька Європа на півночі; а також язичницька Центральна Азія та Індія на сході.

Ці раби прибували з півночі балканською работоргівлею та волзьким торговим шляхом зі сходу — через бухарську работоргівлю; із заходу — через андалузьку работоргівлю, транссахарську работоргівлю та червономорську работоргівля; а також з півдня — через работоргівлю в Індійському океані. Работоргівля та рабство в цьому регіоні продовжувалися й під час наступних періодів, таких як рабство в Мамлюцькому султанаті (1258—1517) та рабство в Османській імперії (1517—1922), доки у ХХ столітті рабство не було скасовано, коли національні держави, що виникли після розколу Османської імперії, поступово поклали край рабству, що завершилося скасуванням рабства в Саудівській Аравії, рабства в Ємені та рабства в Омані в 1962—1970 роках. Работоргівля Торгівля рабами була значною за часів халіфату Омеядів, і її основним джерелом були військовополонені та люди, яких перетворювали на рабів у якості податкового збору; за часів Аббасидського халіфату торгівля військовополоненими як рабами була значною мірою витіснена торгівлею людьми, придбаними в рамках комерційної работоргівлі, які постачалися на рабські ринки в Басрі, Багдаді та Самаррі. van Bavel, B. (2019). The Invisible Hand? How Market Economies Have Emerged and Declined Since AD 500. Storbritannien: OUP Oxford. pp. 69–70 Паралельно з торгівлею полоненими та рабами, яких надавали як податкову данину та трибути, розширення комерційної работоргівлі сприяло поширенню рабства в період правління Аббасидів.

Військовополонені

Установлений звичай поневолювати полонених воїнів, а також цивільних осіб під час воєнних дій продовжував існувати і за часів Аббасидського халіфату, відповідно до принципу, що кафір дар аль-Харб мав право поневолити, хоча за часів Аббасидів викуп полонених (принаймні в'язнів високого рангу) став більш поширеним, ніж за часів Праведного та Омеядського халіфатів, як свідчать арабо-візантійські обміни полоненими.Critical Readings on Global Slavery. (2017). Nederländerna: Brill. pp. 604—608

Історичні правові принципи, що регулюють поводження з військовополоненими, в шаріаті, ісламському праві (у традиційних мазхабах, школах ісламської юриспруденції), тоді були значним покращенням порівняно з існуючими нормами арабського суспільства часів Магомета. Згідно з традиційним тлумаченням ісламського права, військовополоненими можуть бути як чоловіки, так і жінки, і діти. Як правило, на розсуд військового керівника військовополоненого можна звільнити, викупити, обміняти на мусульманських полонених або утримувати в полоні.Tafsir of the Qur'an by Ibn_Kathir

Візантійська Мала Азія Аббасидський халіфат здійснював численні набіги вглиб Малої Азії, облягаючи стратегічно важливі візантійські міста з метою послаблення географічної оборони Візантії; коли в результаті таких військових дій місто потрапляло під владу халіфату, його розграбовували, а мешканців брали в полон і продавали в рабство; відомим прикладом є облога та захоплення Гераклеї Кібістри під час аббасидського вторгнення в Малу Азію (806 р.). Critical Readings on Global Slavery. (2017). Nederländerna: Brill. pp. 607—608

Аббасидський халіф Гарун ар-Рашид (роки правліня — 786—809), який прагнув просувати себе як поборника джихаду, вирішив особисто очолити атаку відплати з метою покарати візантійців та справити вплив Аббасидів на їхнього імператора. Гарун з іншою половиною своїх сил пішов на захід і у серпні чи вересні після місячної облоги захопив сильно укріплене місто Гераклею. Місто було розграбовано та зруйновано, а його мешканці поневолені та депортовані в рабство в Аббасидський халіфат. Падіння Гераклеї арабські літописці вважали найважливішим досягненням експедицій Гаруна проти візантійців і є центральною подією в оповідях про кампанію відплати Гаруна проти Никифора.

Під час розграбування Аморіума в 838 році місто було систематично зруйновано і більше ніколи не відновило свого колишнього процвітання. Багатьох його мешканців було вбито, а решту вивезено в рабство. Місто було повністю розграбоване; згідно з арабськими джерелами, продаж трофеїв тривав п'ять днів. Візантійський літописець Теофан Продовжувач згадує про 70 000 загиблих, тоді як арабський літописець аль-Масуді вказує цифру 30 000. Ті, хто вижив, були розподілені як раби між воєначальниками, за винятком військових і цивільних керівників міста, яких залишили на розпорядження халіфа. Дозволивши послам Теофіла повернутися до нього з звісткою про падіння Аморіума, Мутасім спалив місто дотла, і лише міські стіни залишилися відносно неушкодженими.; ; ; . Багатьох із тих, хто вижив, було звільнено після перемир'я 841 року, але відомих чиновників відправили до столиці халіфа Самарри та стратили через роки після відмови прийняти іслам, ставши відомими як 42 аморійських мучеників.

Раби-піддані

Бакт Християнське королівство Макурія в Донгола-Річ (у сучасному Судані) було зобов'язане щороку постачати від 360 до 400 рабів ісламському Єгипту (тодішній провінції Аббасидів) відповідно до умов договору Бакт.Manning, P. (1990). Slavery and African life: occidental, oriental, and African slave trades. Storbritannien: Cambridge University Press. pp. 28–29

Африканська работоргівля

В імперії Аббасидів африканських рабів називали занджами. Африканських рабів приваблювали за важку працю.

Червономорська работоргівля Работоргівля з Африки до Аравії через Червоне море мала давнє коріння. Хоча в доісламській Аравії поширеними об'єктами рабства були арабські військовополонені, також був поширений імпорт рабів з Ефіопії через Червоне море.The Palgrave Handbook of Global Slavery Throughout History. (2023). Tyskland: Springer International Publishing. 144 Работоргівля в Червоному морі, ймовірно, існувала принаймні з I століття, коли поневолених африканців перевозили через Червоне море до Аравії та Ємену.The Palgrave Handbook of Global Slavery Throughout History. (2023). Tyskland: Springer International Publishing. 143

Східна Африка ще принаймні з часів Середньовіччя стала джерелом постачання рабів на Аравійський півострів у рамках работоргівлі через Індійський океан. Хоча, як видається, більшість цих рабів доставляли на Аравійський півострів через Оман і Маскат, а не через Червоне море, Червоне море також було маршрутом работоргівлі між Східною Африкою та Аравійським півостровом. Воно також слугувало маршрутом для перевезення рабів до Єгипту.

Торгівля рабами в Червоному морі, схоже, значно розширилася в ісламський період, особливо за часів Аббасидського халіфату. Африканських рабів у IX столітті перевозили через Червоне море з Африки через Червоне море на невільничі ринки Джидди, Мекки та Медіни, а звідти караванами через пустелю на невільничий ринок Багдада.Black, J. (2015). The Atlantic Slave Trade in World History. USA: Taylor & Francis. p. 14 Hazell, A. (2011). The Last Slave Market: Dr John Kirk and the Struggle to End the East African Slave Trade. Storbritannien: Little, Brown Book Group. Работоргівля в Червоному морі між Африкою та Аравійським півостровом тривала століттями до її остаточного скасування в 1960-х роках, коли рабство в Саудівській Аравії було скасовано в 1962 році. Работоргівля в Індійському океані В Індійському океані розпочалася работоргівля, під час якої рабів перевозили зі Східної Африки через Індійський океан на човнах дау через Перську затоку до Рас-ель-Хіми, Дубая, Бандрар-Аббаса, Бушина та Басри.Black, J. (2015). The Atlantic Slave Trade in World History. USA: Taylor & Francis. p. 14

Азійська работоргівля

Індійці Військова політика та політика щодо податкових надходжень стали причиною поневолення індійців для центральноазіатського ринку рабів ще під час завоювання Сінду династією Омеядів у VIII столітті, коли війська омейядського полководця Мухаммада ібн Касіма взяли в рабство десятки тисяч індійських цивільних осіб, а також солдатів.Levi, Scott C. «Hindus beyond the Hindu Kush: Indians in the Central Asian Slave Trade.» Journal of the Royal Asiatic Society, vol. 12, no. 3, 2002, pp. 277–88. JSTOR, http://www.jstor.org/stable/25188289. Accessed 15 Apr. 2024.

Під час військових походів Газнавідів в Індію в XI столітті сотні тисяч індійців були взяті в полон і продані на рабських ринках Центральної Азії; у 1014 році «армія ісламу привезла до Газни (в Афганістані) близько 200 000 полонених („каріб до сіт хазар банда“), та величезні багатства, завдяки чому столиця нагадувала індійське місто, адже жоден воїн у таборі не був позбавлений багатства чи численних рабів», а під час експедиції правителя Газнавідів султана Ібрагіма в район Мултана на північному заході Індії до Центральної Азії було привезено 100 000 полонених, і, за переказами, газнавіді захопили «п'ятсот тисяч рабів — прекрасних чоловіків та жінок». Під час його дванадцятої експедиції до Індії в 1018—1019 роках армії Махмуда Газневі захопили стільки індійських рабів, що ціни впали, і, за словами аль-Утбі, «купці приїжджали з далеких міст, щоб купити їх, так що країни Ма Вара' Ан-Нахр (Центральна Азія), Ірак і Хорасан були ними наповнені, і світлі й темноволосі, багаті й бідні змішалися в одному спільному рабстві».

Тюрки Аісля африканців тюркськи належали до найпоширеніших категорій рабів Аббасидського халіфату. Вони були найбільш схильні до військового рабства.

Тюркськи з центральноазіатського степу (Туркестану) були основним джерелом рабів для Аббасидського халіфату протягом усього Середньовіччя. Вони були язичниками, прихильниками тенгріанства, і тому вважалися законними цілями рабства. На Близькому Сході у Середньовіччі їх називали «білими» та протягом століть використовували для військового рабства. Тюркських рабів незаконно перевозили до Аббасидського халіфату через бухарську работоргівлю.

Аль-Баладхурі описав, як халіф аль-Мамун писав своїм намісникам у Хорасан, щоб ті здійснювали набіги на ті народи Маверанни, які не прийняли іслам:

«Коли аль-Мутасім став халіфом, він зробив те саме, аж до того, що більшість його військових лідерів походили з Трансоксіяни: согдійці, фарханці, ушрусанці, народи Шашу та інші [навіть] їхні царі прийшли до нього. Іслам поширився серед тих, хто там жив, тому вони почали здійснювати набіги на тюрків, які там жили».Pipes, D. (1981). Slave Soldiers and Islam: The Genesis of a Military System. Storbritannien: Yale University Press. p. 213

Тюркські раби були основним джерелом рабства в саманідській работоргівлі та регулярно входили до складу земельного податку, що надсилався до столиці Аббасидів Багдада; географ Аль-Макдісі (близько 375/985) зазначав, що за його часів щорічний податок (ḵarāj) включав 1020 рабів.BARDA and BARDA-DĀRI iii. In the Islamic period up to the Mongol invasion in Encyclopedia Iranica

З початку IX століття військове рабство відігравало важливу військову роль в Аббасидському халіфаті, а тюркські раби-чоловіки були особливо привілейовані для ролі рабів-солдатів.

Європейська работоргівля