Роберт Бойл «Боббі» Кемпбелл-молодший (28 січня 1952 – 15 серпня 1984) був медбратом громадської охорони здоров'я та одним із перших активістів боротьби зі СНІДом у США. У вересні 1981 року Кемпбелл став шістнадцятою людиною в Сан-Франциско, у якої діагностували саркому Капоші, що на той час слугувало непрямою ознакою для встановлення діагнозу СНІДу. Став першим, хто публічно відкрився як людина з діагнозом, який згодом став відомий як СНІД. Вів колонку в газеті San Francisco Sentinel, що поширювалася по всій країні, описуючи свій досвід Via the Online Searchable Obituary Database of the GLBT Historical Society та публікуючи фотографії своїх уражень при синдромі Капоші, щоб допомогти іншим мешканцям Сан-Франциско знати, на що звертати увагуІнтерв'ю з Гелен Шітінгер, старшою медсестрою (координаторкою) першої клініки СНІДу в Каліфорнійському університеті в Сан-Франциско (UCSF), проведеного 30 січня 1995 року Саллі Сміт Г’юз — у, on January 30, 1995, by Sally Smith Hughes — in , а також допомагаючи в написанні першої брошури з безпечного сексу в Сан-Франциско «Play Fair!»Інтерв'ю з Гелен Шітінгер, старшою медсестрою (координаторкою) першої клініки СНІДу в Каліфорнійському університеті в Сан-Франциско (UCSF), проведеного 30 січня 1995 року Саллі Сміт Г’юз — у .
Швидко став одним із провідних активістів, ставши співзасновником організації «Люди зі СНІДом у Сан-Франциско» (People With AIDS San Francisco) у 1982 році. Наступного року разом із ВІЛ-позитивними чоловіками з усіх куточків США став співавтором «Денверських принципів» — визначального маніфесту Руху за самовизначення та розширення прав людей зі СНІДом. З'явившись на обкладинці Newsweek та давши інтерв'ю в національних новинах Via the Online Searchable Obituary Database of the GLBT Historical Society, Кемпбелл привернув увагу всієї країни до кризи СНІДу серед гетеросексуального населення та став упізнаваним обличчям епідемії для постраждалих спільнот. Лобіював інтереси хворих перед Маргарет Хеклер, міністром охорони здоров'я та соціальних служб в адміністрації Рейгана, порушуючи як практичні питання, так і проблему стигматизації в медичній практиці щодо людей зі СНІДом. Крім того, він продовжував боротися за права ЛГБТК+, виступивши на мітингу під час Національного з’їзду Демократичної партії 1984 року за місяць до своєї смерті від криптоспоридіозу.
До кризи СНІДу Боббі Кемпбелл народився у США в Джорджії в 1952 році"Robert Boyle Campbell". California Death Index, 1940–1997. November 26, 2014. Retrieved November 17, 2016 – via FamilySearch. і виріс у Такомі, штат Вашингтон, отримав ступінь медбрата в Університеті Вашингтону і працював волонтером у Сіетлській консультаційній службі для сексуальних меншин, першій у країні консультаційній службі для геїв, якою керували самі представники спільноти. Паралельно він займався політичною діяльністю в Сіетлі під час першої хвилі звільнення геїв у 1970-х роках. Він жив у комуні на Капітолійському пагорбі разом із іншими активістами-геями в будинку, який неофіційно називали «Колективом геїв на Іст-Джон-стріт». Його колишній партнер Том Річардс описував це місце як «відомий на всю округу дім, де збиралися яскраві та розумні люди»Ці відомості походять з інтерв'ю з Томом Річардсом, яке взяли Чарлі Фукс та Ларрі Кнопп у липні 2000 року для Проекту Музею історії лесбійок і геїв Північного Заходу (Northwest Lesbian and Gay History Museum Project). Ця розмова згадується у виносці на сторінці 299 книги Гері Аткінса «Гей-Сіетл: Історії вигнання та приналежності» (Gay Seattle: Stories of Exile and Belonging)..
Кемпбелл переїхав із Сіетла до Сан-Франциско у 1975 році та влаштувався на роботу в лікарню поблизу Кастро, занурившись у політичне та соціальне життя громади, яка за попередні кілька років стала центром ЛГБТ-спільноти. До 1981 року записався на програму навчання в Університет Каліфорнії у Сан-Франциско, щоб стати практикуючим медбратом та зосередитися на охороні здоров'я в гей- та лесбійській спільноті Cited in Wright (2013), Am J Pub Health..
Діагноз та місцевий активізм Починаючи з випадку оперізуючого лишаю в лютому 1981 року Audio embedded in: , Боббі Кемпбелл переніс низку незвичайних захворювань, включаючи лейкопенію того ж літа. Після походу до Національного монумента Пінакльс зі своїм хлопцем у вересні того ж року помітив на своїх ногах ураження саркоми Капоші (СК). На той час вона вважалася рідкісним видом раку серед літніх чоловіків єврейського походження, проте тривожна кількість нових випадків почала з’являтися у Каліфорнії та Нью-ЙоркуLawrence K. Altman (July 3, 1981). "Rare cancer seen in 41 homosexuals". The New York Times. Retrieved July 19, 2015.; тепер відомо, що вона тісно пов'язана зі СНІДом. 8 жовтня 1981 року дерматолог Маркус Конант офіційно поставив йому діагноз СК . Це став перший випадок, коли Конант діагностував пацієнта з хворобою, яка згодом стане відома як СНІД. На згадку про цей день Кемпбелл щороку приносив Конанту троянду в річницю встановлення діагнозу.
У той час як видання New York Native уже публікувало перші матеріали про «рак геїв», який починав ширитися містом, із детальними медичними статтями гея-лікаря та психіатра Лоуренса Д. Масса, гей-преса Сан-Франциско переважно ігнорувала зародок епідемії. Прагнення Кемпбелла до просвітницької діяльності та його професійний інтерес до сексуального здоров'я геїв спонукали його самотужки взятися за підвищення обізнаності людей. Як наслідок, у жовтні 1981 року, того ж місяця, коли йому поставили діагноз, Кемпбелл виставив фотографії своїх уражень від саркоми Капоші у вітрині аптеки Star Pharmacy за адресою Кастро-стріт, 498. Він закликав чоловіків із подібними симптомами негайно звертатися по медичну допомогу. Створивши та розмістивши ці матеріали, він фактично представив перший у Сан-Франциско плакат про СНІД.
Після розмови з Ренді Альфредом, своїм другом та редактором газети San Francisco Sentinel, Кемпбелл погодився вести колонку, щоб «демістифікувати історію навколо СНІДу». У своїй першій статті 10 грудня 1981 року він проголосив себе «Хлопцем з плаката про СК» (пізніше «Хлопцем з плаката про СНІД»). Таким чином він став першою людиною в США, яка публічно заявила, що страждає на «рак геїв», написавши: Ця стаття переросла в регулярну колонку в Sentinel, яка згодом почала передруковуватися в газетах для ЛГБТ-спільноти по всій країні, висвітлюючи його особистий досвід. 10 січня 1982 року Кемпбелл дав інтерв'ю Альфреду для програми The Gay Life на радіостанції KSAN-FM разом із лікарями Маркусом Конантом та Полом Вольбердінгом; цей запис зараз зберігається в архівах Історичного товариства ГЛБТ (GLBT Historical Society)The GLBT Historical Society's "Gayback Machine " не створює постійних посилань, проте за запитом «Bobbi Campbell» для 1981 року можна знайти відповідний випуск від 10 січня 1982 року з підписом: «Маркус Конант, доктор медицини, та Пол Вольбердінг, доктор медицини, Медична школа Каліфорнійського університету в Сан-Франциско; Боббі Кемпбелл, пацієнт із раком (саркомою Капоші)». Цей запис також доступний в офлайн-режимі як Reel 118, Box 16 із тематичних файлів та звукозаписів Ренді Альфреда (колекція 1991-24, Історичне товариство ГЛБТ)..
Боббі Кемпбелл приєднався до ордену «Сестер нескінченної поблажливості» (Sisters of Perpetual Indulgence) на самому початку кризи охорони здоров’я на початку 1982 року. У своєму «сестринському» образі як Сестра Флоренс Найтмер, дипломований медбрат (Sister Florence Nightmare RN) , він став співавтором першого в Сан-Франциско посібника з безпечного сексу в Сан-Франциско «Play Fair!», написаного простою сексуально-позитивною мовою із використанням гумору для полегшення сприйняття практичних порад. «Сестри» одними з перших почали інформувати суспільство та збирати кошти для боротьби з наближенням пандемії СНІДу, і досі продовжують підвищувати обізнаність про сексуальне здоров'я; багато осередків ордену регулярно роздають презервативи та беруть участь у заходах, що просвіщають людей з питань сексуального здоров'я.
У лютому 1982 року, на запрошення Конанта та Фольбердінга, Кемпбелл та Ден Тернер, якому щойно поставили діагноз СК, відвідали зустріч, яка фактично стала установчими зборами Фонду дослідження саркоми Капоші/СНІДу (KS/AIDS Foundation). Згодом ця організація перетворилася на СНІД-фонд Сан-Франциско (San Francisco AIDS Foundation), а Кемпбелл увійшов до складу її ради директорів. Крім того, Кемпбелл долучився до діяльності проєкту «Шанті» (Shanti Project), який переорієнтувався зі свого початкового завдання — підтримки людей із термінальними стадіями раку — на надання емоційної допомоги пацієнтам із діагнозом СНІД, які намагалися змиритися з неминучістю смертіInterview with Michael Helquist, journalist of the early AIDS epidemic in San Francisco, on March 24, 1995, by Sally Smith Hughes — in Interview with Helen Schietinger, nurse coordinator of UCSF's first AIDS clinic, on January 30, 1995, by Sally Smith Hughes — in . Він також зумів переконати лікарів, які спочатку вагалися, дозволити йому зустрічатися та консультувати хворих на СНІД у клініці саркоми Капоші доктора Конанта.
Рух людей зі СНІДом У 1982 році Кемпбелл і Тернер скликали збори, які дали поштовх створенню організації «Люди зі СНІДом у Сан-Франциско» (People With AIDS San Francisco)Michael Callen & Dan Turner (1988). "A History of the PWA Self-Empowerment Movement". In Michael Callen (ed.). Surviving and Thriving with AIDS: Collected Wisdom, Volume 2. New York City: People With AIDS Coalition. pp. 288–293. Archived from the original on January 9, 2015. Retrieved November 16, 2016.Berkowitz, Richard (February 1997). . POZ. Archived from the original on June 16, 2002. Retrieved November 28, 2016., започаткувавши тим самим «Рух за самовизначення та розширення прав людей зі СНІДом» (PWA Movement). Невдовзі цей приклад наслідували Майкл Каллен та Річард Берковіц — автори посібника «Як займатися сексом під час епідемії» у Нью-Йорку. Окрім відстоювання ідеї, що люди зі СНІДом мають брати активну участь у подоланні кризи, Рух PWA рішуче відкинув терміни «жертва СНІДу» та «пацієнт зі СНІДом», як Кемпбелл пояснював у своїх інтерв'ю, наприклад:
Разом з іншими членами організації «Люди з СНІДом у Сан-Франциско» Кемпбелл організував перший марш зі свічками, щоб привернути увагу до тяжкого становища людей з СНІДом та вшанувати пам'ять тих, хто помер від СНІДу. 2 травня 1983 року вони вперше пройшли маршем під гаслом «Боремося за наші життя», зібравши близько 10 000 людей. 23 травня 1983 року організація «Люди з СНІДом у Сан-Франциско» проголосувала за те, щоб відправити Кемпбелла та Тернер на П'яту Національну конференцію з питань здоров'я лесбійок та геїв, на якій мав відбутися Другий Національний форум з питань СНІДу.
Зусилля Кемпбелла та його колег, спрямовані на те, щоб переконати сервісні організації спонсорувати участь геїв із діагнозом СНІД у конференції, стали ключовим моментом у Русі за самовизначення та розширення прав людей зі СНІДом. Майкл Каллен згодом писав, що попри зростаюче відчуття поблажливого ставлення до них, нью-йоркцям зі встановленим діагнозом СНІД раніше навіть не спадало на думку «бути чимось більшим, ніж пасивними отримувачами щирої турботи та піклування». Проте, як тільки люди з СНІДом усвідомили, що можуть захищати свої інтереси, уроки, отримані з феміністичних рухів та руху за громадянські права, допомогли ширшому сприйняттю ідеї самовизначення та розширення власних прав і можливостей.