Багчейзинг () — назва на гей-сленгу практики навмисного прагнення заразитися вірусом імунодефіциту через сексуальні контакти. Багчейзери, що еротизують ВІЛ, є субкультурою бербекерів — чоловіків, які практикують незахищений секс з іншими чоловіками. Існує кілька пояснень такої поведінки та фантазій: сексуальне збудження від самої ідеї ВІЛ-позитивного статусу, пошук спільного почуття спільноти з іншими ВІЛ-позитивними людьми чи навіть суїцидальні наміри.

Походження

Ранній розвиток субкультури багчейзингу залишається малодослідженим; ця практика могла існувати від самого початку кризи СНІДу. Як помітна та згуртована субкультура, багчейзинг сформувався з поширенням комп'ютерних мереж у 1990-х роках. Журнал Newsweek писав про це явище у 1997 році, Rolling Stone — у 2003-му. Стаття в Rolling Stone під назвою «», написана Грегорі Фріменом, першою викликала широкий резонанс і занепокоєння в суспільстві щодо цієї практики У статті стверджувалося, що близько 25 відсотків усіх нових випадків зараження ВІЛ у США (10 000 з 40 000) пов'язані саме з багчейзингом..

Статистика Фрімена помилково класифікувала як багчейзерів усіх чоловіків, які практикували бербекінг, незалежно від їхньої мотивації чи спроб навмисно заразитися ВІЛ. Лікарі, на яких посилався Фрімен, згодом заявили, що він сфабрикував їхні слова, а його дані піддали серйозній критиці. На думку дослідника сексології Октавіо Р. Гонсалеса, стаття Фрімена, ймовірно, найбільше посприяла тому, що термін «багчейзинг» став відомим широкому загалу, а суспільний інтерес і розуміння цієї практики зросли саме після її виходу.

Мотивація та діяльність

Багчейзери — це чоловіки, які практикують секс із чоловіками (ЧСЧ), та еротизують ВІЛ-інфекцію. Це може виражатися як у сексуальних фантазіях в інтернеті про зараження ВІЛ, так і в реальному прагненні підхопити вірус. Оскільки ця практика загалом мало вивчена, мотивація формування ідентичності та поведінки багчейзерів залишається здебільшого невизначеною, проте виділяють щонайменше чотири можливі мотиви:.

Деякі чоловіки стають багчейзерами через постійний страх перед ВІЛ, який раніше обмежував їхню сексуальну поведінку — змушував повністю утримуватися від сексу, зберігати вірність одному партнеру або використовувати засоби індивідуального захисту, як-от презервативи). У такий спосіб багчейзери можуть сприймати свої дії як здобуття контролю та свободи — як у сексуальному, так і в особистому плані; перехід багчейзера з ВІЛ-негативного у ВІЛ-позитивний статус трактується групою як акт маскулінності, що надає їм додаткового статусу.

Деякі чоловіки сприймають ВІЛ-позитивний статус як щось еротичне або сексуально збудливе. Це може бути джерелом задоволення або подоланням абсолютного табу.

Багчейзери можуть бачити у ВІЛ-позитивному статусі або у прагненні його отримати можливість знайти спільну ідентичність та відчуття спільноти.

Багчейзинг також описують як політичний інструмент і дію проти соціальних норм (зокрема пов'язаних із гетеронормативністю) через порушення або бунт проти загальноприйнятих уявлень про життя гомосексуальних чоловіків.

Існує і п'ята можлива мотивація — самогубство, однак це пояснення залишається розмитим і неточним щодо природи цієї поведінки.

Багчейзинг є рідкісним сексуальним табу. Багато з тих, хто ідентифікує себе як багчейзери, не шукають навмисно сексу з ВІЛ-позитивними людьми. Чимало чоловіків із такою самоідентифікацією ніколи насправді не намагаються стати ВІЛ-позитивними. Широка доступність доконтактної профілактики, яка здатна запобігти зараженню ВІЛ під час незахищених сексуальних контактів, не призвела до зникнення багчейзингу. Деякі чоловіки поєднують прийом PrEP з елементами багчейзингу, інші експериментують із цією практикою, перебуваючи на PrEP, а дехто вважає профілактику ознакою слабкості (позбавленням маскулінності) й відмовляється від її використання.

Групова динаміка

Хоча і бербекінг, і багчейзинг зосереджені навколо ризикованої сексуальної поведінки, це різні види діяльності. Багчейзинг є відгалуженням субкультури бербекінгу, і саме намір є головною відмінністю між ними: більшість бербекерів не прагнуть заразитися або заразити інших ВІЛ, що є очевидним фокусом поведінки багчейзерів.

На думку етнолога Джеймі Гарсія-Іглесіаса та дослідника Тіма Діна, у середовищі багчейзерів побутує кілька метафор, які відрізняють їхню ідентичність від інших ЧСЧ-спільнот: запліднення, вагітність та батьківство. Як зазначають Дін та психолог Г'ю Кляйн, оскільки ВІЛ здатний поширюватися і відтворюватися через сексуальну активність багчейзерів, його культурні виміри — інститути, норми, практики та форми спорідненості, які разом утворюють спільноту навколо ВІЛ-статусу, — можуть передаватися через вірусну інфекцію, подібно до культурного відтворення через народження та батьківство.

Так само простори багчейзингу можуть підкріплювати певні уявлення про маскулінність. Дослідниця сексології Еллі Рейнольдс пише, що ВІЛ-позитивні чоловіки, які навмисно шукають інших для зараження ВІЛ (відомі як giftgivers — «дарувальники»), конструюються як через свою пенетративну сексуальну роль. Натомість багчейзери сприймаються як такі, що позбавлені маскулінності: приймаючи проникнення, вони займають фемінізовану роль у соціальній ієрархії, а їхній анус часто описується термінами, що асоціюються з жінками (наприклад, «pussy»). Чи існують «дарувальники» в наші дні — достеменно невідомо, зважаючи на те, що Гарсія-Іглесіас називає їх «статистично рідкісною» групою, а саме явище — «біологічно малоймовірним» через широке поширення успішного лікування вірусу.

Медіа

Американська режисерка Луїза Гогарт випустила документальний фільм (The Gift) того ж року, коли вийшла стаття в Rolling Stone. Стрічка зосереджена на історіях багчейзерів, підкреслюючи позитивні, за їхніми власними словами, аспекти життя з ВІЛ-інфекцією. Три роки потому Рікі Даєр, ВІЛ-позитивний чоловік, випустив на каналі документальний фільм під назвою «Я люблю бути ВІЛ-позитивним» (I love being HIV+), де припустив, що значна частина багчейзинг-активності є не більше ніж фантазіями. У 2009 році гей-драматург поставив трагікомедію «Він сам про це просив» (He Asked For It), яка розповідає про багчейзинг та ВІЛ-позитивний статус у сучасному Голлівуді. Багчейзинг також згадувався у серіалі «Близькі друзі».

Кримінальне переслідування

У 2012 році в Канаді Стівен Бун був визнаний винним за трьома пунктами звинувачення в замаху на вбивство та за трьома пунктами в сексуальному насильстві за обтяжливих обставин після того, як мав незахищений секс із чотирма чоловіками, знаючи про свій ВІЛ-позитивний статус. Сам себе він називав «poz vampire» (близько до «ВІЛ-вампір», де слово «poz» означає позитивний ВІЛ) і був глибоко занурений у культуру багчейзингу. Згодом його вироки за замах на вбивство були скасовані після апеляції в , тоді як звинувачення в сексуальному насильстві залишилися в силі. Апеляційний суд зазначив, що у початковій справі не було доведено його намір убити своїх сексуальних партнерів, і надав прокуратурі можливість проведення нового судового розгляду.

Примітки

Коментарі

Бібліографія