Василь Васильович Коноваленко (5 липня 1929 — 27 січня 1989) — був радянським скульптором, ювеліром і творцем серії унікальних скульптурних мініатюр у жанрі об'ємної мозаїки, а також автором видатних творів ювелірного мистецтва (у тому числі в техніці клуазонне). В молодості працював і декоратором, класичним скульптором, а згодом — театральним художником-постановником. Член Спілки художників СРСР.

Творчість Василя Коноваленка знаходиться на стику скульптури та ювелірного мистецтва, відрізняється тонким психологізмом та пластичною виразністю. Художник створив велику галерею народних типів, характерів, відобразивши їхню духовність.

Біографія

Дитинство та юність Василь Коноваленко народився у Запорізькій області, Якимівський район, селі Петрівка 5 липня 1929 року. Батько Василя —Коноваленко Василь Васильович (1900—1946), українець, мати— Галигузова Феодосія Тихонівна (1899 — ?). Обидва — уродженці Запоріжжя, одного з найбільших міст України. У документах Коноваленко писав: «національність — українець». Він був п'ятою дитиною в сім'ї та єдиним хлопчиком.

Дитячі роки Василя пройшли в іншому великому індустріальному центрі 1930-х років—шахтарському місті Донецьку,який в ті часи називався Сталіно. У селі Петрівка Василь прожив лише два роки дитячого життя, оскільки з 1931 року його батько став працювати у керівництві «Донтрансу», транспортній організації індустріального міста сталінських часів. Василь Коноваленко у 1938 році пішов навчатися в середню школу. Закінчивши 5-й клас, у 1943 році, у зв'язку з військовим становищем, був евакуйований разом із матір'ю. Батька мобілізовали до Червоної арміїАвтобиография .

Згодом, в 1943 році Василь повертається до міста Сталіно. З 1944 року (з 14 років) працював у Донецькому національному академічному театрі опери та балету імені А. Б. Солов'яненка скульптором-бутафором. Спочатку вступив на посаду «учня художника-декоратора», через два роки отримав посаду «завідувача бутафорського цеху». Паралельно продовжував навчатися у середній школі. В 1944 був відкликаний з роботи в театрі в школу ШФЗН, де вчився з березня 1944 по червень 1945 року. Здобув там обов'язкову в ті роки робочу спеціальність (ймовірно, з гірничодобувної промисловості), в потім вступив вчитися до Архітектурно-мистецького училища на скульптурний факультет, де здобув середню спеціальну освіту.

Багато джерел помилково вказують, що Коноваленко був членом Спілки художників з 1946 року, але це не так: у 1946 році йому було лише 17 років. Щоправда, він уже керував цехом бутафорії, але в особистій справі він пише саме: «член Рабіс».

28 березня 1949 року Коноваленко перейшов на роботу в Сталінське обласне товариство художників і працював по 25 січня 1950 року на посаді скульптора, після чого повернувся назад до рідного театру і працював на посаду завідувача бутафорським цехом з 1 лютого 1950 року по 25 жовтня 1950 року.

З театру був призваний до Червоної Армії, проходив службу у місті Ломоносов матросом Балтійського флоту в період з жовтня 1950 до березня 1951 року. У період служби він уперше побачив Ленінград. Місто вразило його настільки, що він вирішив там залишитися.

Становлення Демобілізувавшись у травні 1951 року, Василь переїздить до Ленінграда. 14 серпня він став художником-декоратором Ленінградського театру музичної комедії, де пропрацював до 22 жовтня. Після цього він пройшов за конкурсомВолошина М. (Сказ о мастере// журнал Весь мир. N 36, март 2002 г.); Краснопольская Ирина. «Явление Василия». «Российская газета», 8 января 2003 до Ленінградського театру опери та балету ім. С. М. Кірова (нині — Маріїнський театр) та працював художником-декоратором у багатьох спектаклях. Це був час активної самоосвіти Коноваленка. Він був одним із художників 1950-х, які займалися самоосвітою для подолання нав'язаних норм партійного мистецтва. Коноваленко спирався на класичні зразки Ермітажу, книги про старих майстрів у пошуках свого творчого шляху, далекого від штампів радянської мистецької освіти тих років.

У Маріїнському театрі Коноваленко брав участь у постановці «Кам'яної квітки», під керівництвом С. І. Вірсаладзе (1957 рік), як художник-декоратор. Рано почавши навчатися мистецтву скульптури, театрально-декораційної справи, бутафорії, до початку роботи над балетом «Кам'яна квітка» в 1956 році він вже був досвідченим художником, багато працював із кольором та фактурами. Вистава була художнім проривом до нового театрального мислення. Вірсаладзе та Григорович ініціювали новий стиль роботи над спектаклем, де всі учасники співпрацювали в єдиному творчому колективі. Можливість показати себе як самостійного художника відкрила перед Василем дорогу до художньо-постановної роботи. Працюючи з каменем, Коноваленко повернувся до світу видобутку підземних скарбів, знайомий художнику ще за життя у шахтарському місті. Співпраця у легендарному проекті з видатними митцями — Вірсаладзе, Осипенко, Вечесловою, Григоровичем надихала молодого художника, він здійснював власні вистави в оперних театрах країни. У процесі роботи над балетом «Кам'яна квітка» він почав самостійно освоювати поліхромну скульптуру — жанр, який на той час був у занепаді.

До 1959 року з'являються перші шедеври каменерізної скульптури, але Василю Коноваленко не дають змоги виставити скульптурні роботи, він продовжує поєднувати новий напрямок із роботою над театральними виставами.

У 1961 роцц Коноваленко був художником-постановником балету «Кам'яна квітка» у Сталінському театрі в Донецьку; у тому ж році — художником -постановником балету " Стежкою грому ". В 1962 року працює над виставою «Останній бал» Ю. Бірюкова, режисера К. Муллера.

Крім того, в його сценографії увійшли опери та балети: «Спартак», " Аїда ", " Баядерка ", " Шехеразада ", «Цигани», " Борис Годунов " які проходили у різних містах.

У 1960-ті роки разом з Наумом Миколаївським (братом його дружини Анни) та Едуардом Абрамовичем Зінгером він займався підробкою виробів Фаберже (т.з. «група Зінгера»). У 1969 році у цій справі було заарештовано 15 осіб, у тому числі і Наум Миколаївський, який отримав 8 років покарання, Едуард Зінгер отримав чотири. Коноваленка засуджено не було.

Визнання Зрештою, у 1973 року, коли художнику було 44 роки, відбулася його перша персональна виставка скульптур каменерізного мистецтва (до цього проходили лише сценографічні виставки). Виставка, що проходила в Російському музеї, стала сенсацією, а скульптури Коноваленка були закуплені Гохраном Росії як національне надбання. Коноваленко був двічі нагороджений золотими медалями ВДНГ. Каталог виставки особисто склав знаменитий директор Російського музею Василь Пушкарьов, а текст написав Сергій Михалков.— писав Михалков.

Коноваленка, визнаного тепер скульптора та каменеріза, запрошують до Москви на посаду головного художника Міністерства Геології та дають можливість створити свою школу-майстерню «Лабораторія малих скульптурних форм» і він переїжджає до Москви. Однак, невдоволений тим, що виставку в Російському музеї зробили через його голову, радянський політик Григорій Романов розпочинає необґрунтоване кримінальне переслідування Коноваленка. Скульптору «натякають», що унікальну колекцію його робіт (оцінену іноземними експертами в 2 млн доларів) требу «подарувати» державі. Він це зробив і лише тоді переслідування закілося. Набравши учнів до школи, Коноваленко поєднував навчання учнів та власну роботу за напрямом.

Становище художника-одинака призвело до зіткнення з владою та погрозами. Після історії з Романовим у Василя вимагали створювати цінності для бюрократичної верхівки — політичні скульптурні портрети Брежнєва, Леніна тощо. Це не відповідало світогляду Василя і художник був змушений у 1981 році емігрувати до Америки.

Еміграція У 1981 році художник емігрував, взявши з собою лише улюблену вудку. Сліди його творчої діяльності були викреслені, стерті в радянські роки на батьківщині художника, його ім'я кілька років ніде не згадувалося, а після періоду перебудови газетні статті множили помилки та протиріччя в даних про його життя. У цій плутанині спотворювалися і принципові моменти —Василь Васильович Коноваленко був представлений як сільський житель; художник, який раптово зустрівся з темою каменю в балеті «Кам'яна квітка» і вперше перейшов до скульптури (хоча він почав дуже рано працювати скульптором, і виріс у шахтарському місті). Фотографії його шедеврів публікувалися у радянських виданнях без його прізвища.

Американський період У березні 1984 року в Музеї Натуральної Історії Денвера, Колорадо, відбулася персональна виставка митця. Роботи залишилися у постійній експозиції музею. Художнику було 55 років і грандіозний успіх виставки та світове визнання затьмарювалися лише розривом із Батьківщиною.

Спроба повернення на батьківщину та смерть У 1989 році Василь Коноваленко розпочинає перемовини про виставку в Росії та про повернення на батьківщину для створення школи каменерізного мистецтва. Він сповнений планів та надій. Майстер вже досяг віртуозної майстерності, створив низку шедеврів та прагнув віддати це рідній країні. Але раптовий напад обірвав ці плани. Василь Васильович Коноваленко помер 27 січня 1989-го в Нью-Віндзорі, штат Нью-Йорк. Причина смерті — крововилив у мозок. До смерті він провів п'ять днів у лікарні, перебуваючи в комі.

Василя Коноваленко поховали на російському православному цвинтарі в місті Наяку (штат Нью-Йорк, США).

Доля творів З 8 квітня по 24 липня 2011 року роботи Коноваленка були представлені в Росії на виставці «Карл Фаберже та майстри каменерізної справи. Самоцвіті скарби Росії».

Примітки

Посилання Офіційний сайт Vasily Konovalenko Art Inc.