Іван Селімінський (; ) — болгарський філософ, медик і педагог. Один з діячів Болгарського національного відродження.
Життєпис Іван Селиминський народився в місті Сливен у заможній купецькій родині. Його батько, Георгій Христов, був купцем помацького походження. У ранньому дитинстві залишився сиротою: батька вбили османські солдати, коли Іванові було два-три роки, а мати та інші члени родини померли від епідемії чуми, що охопила Болгарію 1812 року. Завдяки родинному достатку здобув початкову освіту в одній із найкращих грецьких шкіл Болгарії. Значний вплив на нього справив грецький просвітник Теофілос Каїріс, під впливом якого, як і багато діячів Болгарського національного відродження, Селиминський певний час ототожнював себе з грецькою культурною традицією та брав активну участь у боротьбі за визволення Греції. Під час Грецької війни за незалежність він тісно співпрацював із грецьким революціонером Петаром МораліатоюРоден Иван Селимински (1799-1867) од регионалната библиотека „Љубен Каравелов“ во Русе.. Після завершення початкової освіти вирушив до міста Кідонії (Айвалик) в Османській імперії, де здобув середню освіту.
Після навчання працював за кордоном і водночас долучився до діяльності грецьких революційних організацій, зокрема «Філікі Етерія», що тоді діяла в Одесі. Подорожував країнами Західної та Південної Європи, відвідав Італію, Австрію та Францію. Одним із напрямів його діяльності було поширення грецької мови серед болгарських емігрантів у Європі. У Брашові даремно намагався заснувати болгарську громадську організацію. 1825 року відкрив у рідному Сливені грецьку школу, яка швидко здобула широку популярність. Наступного року створив у Сливені таємне братство взаємодопомоги для підтримки бідних мешканців міста, до якого увійшли одинадцять визначних представників Болгарського відродження. У 1827 році заснував аналогічне братство в Шумені. У 1828–1829 роках був директором грецької школи в Пловдиві. З початком російсько-турецької війни 1828–1829 років Селиминський став прихильником Росії. Разом з іншими діячами Болгарського відродження організував масове переселення мешканців Сливена до Бессарабії, Російської імперії та Румунії. За його власними словами, вдалося переселити понад чотири тисячі родин. Сам він також оселився в Одесі. Після цього працював викладачем грецької мови в навчальних закладах Галаца та Бухареста, а згодом — у місті Рошіорі-де-Веде, де проживала численна болгарська громада. У цей період познайомився з болгарським просвітителем і письменником Василом Априловим. У 1835–1837 роках викладав у селі Берязка поблизу Плоєшті, навчаючи грецької та французької мов. 1840 року вступив на медичний факультет в Афінах. Після завершення навчання працював у лікарнях поблизу Флоренції, Сієни, Парижа та в Австрії.
Під час Кримської війни 1853–1856 років служив братом милосердя, надаючи допомогу пораненим російським військовим. Брав участь у діяльності русофільського комітету болгарських емігрантів, за що був нагороджений двома російськими медалями.
Після війни долучився до руху за створення незалежної Болгарської православної церкви. Як представник болгарської громади Бухареста брав участь у переговорах у Константинополі, однак ця ініціатива тоді не була реалізована. 1863 року очолив урочистості в Празі з нагоди 1000-річчя прийняття християнства в Чехії.
Помер 1867 року в Ізмаїлі.
Примітки