Оборона Пшебража (, ; 4 липня — 15 жовтня 1943) — бойові дії між Українською повстанською армією та польською самообороною, Армією Крайовою і радянськими партизанами в Луцькому повіті Волинського воєводства. Північна оперативна група під командуванням Дмитра Клячківського та 3-тя оперативна група «Турів» під командуванням Юрія Стельмащука чотири рази намагалися знищити та захопити найбільшу базу й осередок польської самооборони на Волині, проте УПА не досягла успіху.Владислав Філяр, Przebraże – bastion polskiej samoobrony na Wołyniu [також у:] Wołyń 1939-1944, Warszawa: Światowy Związek Żołnierzy Armii Krajowej; Oficyna Wydawnicza "Rytm", 2007, pp. 73, 77, 93-104.
Розташування Поселення Пшебраже розташовувалося за на південь від Тросцянця та за на північний схід від Луцька, столиці польської Волині до радянського вторгнення за домовленістю з нацистською Німеччиною. Місцевість характеризувалася численними торф'яними болотами та лісами. Річка Конопля протікала на захід від поселення. Населення складали поляки, які оселилися там у XVII столітті. Вони були нащадками кількох шляхетських родин, що прибули на Волинь із Мазовії. Навколишні села були населені переважно етнічними українцями. У 1938 році Пшебраже налічувало 200 будинків і близько 1150 мешканців.
Передумови Наприкінці 1942 року українські націоналісти почали напади на польські поселення на Волині (див. масові вбивства поляків на Волині). Протягом 1943 року ці інциденти поширювалися на захід з одного повіту в інший, досягнувши в травні району Ковеля. Польське населення та слабкі волинські підрозділи Армії Крайової були захоплені зненацька. Однак після першого шоку поляки почали організовувати власні загони для атак у відповідь на українців. З цих підрозділів була створена 27-ма Волинська піхотна дивізія Армії Крайової.
Створення Десь у квітні 1943 року поляки в Пшебражі під керівництвом колишніх офіцерів «Гаррі» Генрика Цибульського та Людвіка Малиновського (ветерана польсько-радянської війни) вирішили створити сили самооборони, які б допомогли їм протистояти майбутнім українським атакам. Територія була великою, з кількома навколишніми меншими поселеннями, такими як Холопини, Язвіни, Мости та Загайник. Були виставлені вартові, озброєні зброєю, знайденою на полях після прикордонних боїв німецького вторгнення 1941 року в Радянський Союз, а також пістолетами-кулеметами Sten, виготовленими в пшебразькій зброярні. Місцева Армія Крайова також постачала зброю та гроші, щоб поляки могли купувати зброю у корумпованих угорських солдатів, дислокованих на Волині. Дві 45-мм гармати були зняті з радянських танків, знищених у червні 1941 року, і встановлені на лафети. Машиніст поїзда, який мав контакти з АК, також доставляв зброю польським залізничникам у Ківерцях, яку потім переправляли до Пшебража.
Щоб уникнути зіткнень з німцями, було отримано дозвіл на зброю від місцевої німецької влади в Ківерцях.Після різанини населення Острува, крайсландвірт Ківерців видав дозвіл на зброю на 15 трофейних російських гвинтівок, які були отримані з німецького арсеналу. Згідно зі спогадами Генрика Цибульського, німецького коменданта Ківерців підкупили свинею та золотими прикрасами, після чого він підписав документ, у якому говорилося: «Цим дозволяється мешканцям села Пшебраже використовувати зброю для боротьби з лісовими бандами, які завдають шкоди інтересам Німецького Рейху».
Польські підрозділи в Пшебражі налічували близько 500 осіб, вони були поділені на чотири роти та взвод кінної розвідки. У середині 1943 року їхня чисельність зросла до 1000. Розвідувальні патрулі вдень і вночі перевіряли навколишню територію, щоб поселення не було захоплене зненацька. Навколо Пшебража та сусідніх поселень було створено лінію оборони, яка складалася з окопів та колючого дроту. Загальна довжина колючого дроту становила близько , а розміри «табору» — зі сходу на захід і з півночі на південь.
Населення у 1943 році Коли новини про звірства поширилися Волинню, до Пшебража прибуло до 28 000 поляків із навколишніх сіл і хуторів. Кількість біженців зростала з кожним днем; у деяких будинках мешкало до п'яти родин, іншим доводилося жити в тимчасових глиняних халупах. Було організовано польовий шпиталь, і оскільки сутички з українцями траплялися часто, ліжка зазвичай були заповнені.
У червні 1943 року польські підрозділи з Пшебража провели розвідку місцевості, наказуючи всім полякам залишати свої домівки й перебиратися до укріпленого поселення. На жаль, не всі погодилися на переїзд, і їхнє небажання згодом виявилося фатальним.
Українські атаки
На початку літа 1943 року місцеві командири УПА запропонували Генрику Цибульському, Людвіку Маліновському та їхнім людям зустрітися й поговорити. Делегати обох сторін зустрічалися чотири рази, і поляки почали підозрювати недобре. Як повідомлялося, переговори були пасткою — українці хотіли вбити Цибульського. Отже, перемовини було припинено.
Атака 5 липня 1943 року Перший напад Української повстанської армії на Пшебраже відбувся 5 липня 1943 року. За словами Владислава Філяра, його здійснили силами близько 1 000 вояків. Нападу передував удар у ніч із 4 на 5 липня понад 20 беззахисними польськими селами, розташованими навколо Пшебража. Польські будинки в навколишніх українських селах також були спалені. Втрати польського цивільного населення тієї ночі оцінюють приблизно в 550 убитих. Уцілілі втекли до Пшебража.Владислав Семашко, Ева Семашко, Ludobójstwo..., там само, с. 652.
О 3:00 ранку підрозділи УПА атакували сторожову заставу в Загайнику з півночі, змусивши взвод самооборони відступити. Унаслідок перестрілки спалахнуло кілька пожеж, що спричинило паніку серед населення Пшебража. Українців вдалося відкинути лише контратакою відступаючого взводу під командуванням Генрика Цибульського. Перестрілка тривала також на східній ділянці. Близько 11:00 ранку УПА обстріляла Холопіни з мінометів, спричинивши загоряння будівель.
Атаки мали лише розвідувальний характер. Головні сили ворога не були кинуті в бій, ймовірно, через сильний опір оборонців Пшебража. Увечері 5 липня нападники відступили в напрямку Колок. Загалом у бою загинуло 10 поляків, з боку УПА — один убитий і шестеро поранених. Перша атака Української повстанської армії змусила командування самооборони усвідомити масштаб загрози та показала недоліки й вади оборонної системи. Стало очевидним, що особливо бракувало укриттів та загороджень, потрібно було поліпшити стан окопів і посилити північно-східну ділянку. Також необхідно було передислокувати сили самооборони та посилити патрулювання передпілля.Grzegorz Motyka, Ukraińska partyzantka 1942-1960, Warszawa 2006, с. 330
Інші атаки Друга атака відбулася 12 липня: УПА зосередила свої сили на селі Рафалівка. Польській стороні вдалося змусити ворога тікати, але це був не кінець. Як писав у своїх спогадах Генрик Цибульський, протягом усього літа 1943 року тривала «війна за зерно». Кількість поляків у Пшебражі була занадто великою, і його захисники розуміли, що прогодувати стільки людей неможливо. Тому в квітні та липні 1943 року польські селяни під охороною патрулів збирали врожай і звозили його до поселення. Українці нападали на селян, убивши кількох.
Справжній бій під час жнив стався 31 липня 1943 року поблизу Хмелювки та Яромлі. 3-тя рота з Пшебража, що прикривала женців, зіткнулася з патрулем УПА, убивши двох українців. Уповці відступили, але з боку Хмелювки поляків атакував великий підрозділ УПА. 3-тя рота самооборони відступила на узлісся Яромельського лісу, де відбила запеклі атаки УПА. Їхня чисельність могла сягати 3,5 тисячі, у тому числі 2,5 тисячі з вогнепальною зброєю.Siemaszko, Władysław; Siemaszko, Ewa (2000). Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na ludności polskiej Wołynia 1939-1945 [Геноцид, вчинений українськими націоналістами щодо польського населення Волині 1939-1945] (пол.). Варшава: Von Borowiecky. с. 653.
Остання велика атака відбулася 31 серпня 1943 року. Українські сили налічували близько 10 000 осіб, у тому числі 4-тисячний підрозділ із району Львова та 5 000 мобілізованих місцевих селян, озброєних сокирами й косами.Władysław Filar, Przebraże pastion polskiej samoobrony na Wołyniu, 2007 - pages 90/91, based on the master's thesis of Stefan Chojnecki " Samoobrona ludnosc polskiej na Wolyniu w latach 1943-1944", Henryk Cybulski, " Czerwone noce " 1969 - Atak Na Przebraze, pages 255/256 . Вони розробили детальний план нападу (кодова назва «Кубло»); їхній штаб було створено в селі Своз.
Підтримані артилерією, вони атакували з півдня. Захисники Пшебраже звернулися по допомогу до місцевих підрозділів Армії Крайової та радянських партизанів Миколи Прокоп’юка (останніх було багато в цьому районі, і їм самим загрожували українці). Вони приєдналися до поляків. У результаті УПА, атакована з тилу, відступила, втративши понад 100 осіб і залишивши велику кількість зброї.
Польські контратаки Щоб запобігти нападам на Пшебраже, сили самооборони проводили контратаки на бази УПА, розташовані в селах поблизу бази, які постійно становили серйозну загрозу її безпеці. 12 липня 1943 року після першого нападу на базу Генрик Цибульський повів 3 роти в рейд на базу УПА в селі Тростянець, що за 7 км на північ, знищивши її та розсіявши гарнізон УПА.Władysław Filar, Przebraże bastion polskiej samoobrony na Wołyniu, pages 73-74 2 серпня 1943 року рейд знищив базу УПА в Яромлі, що за 5 км на північний схід.Władysław Filar, Przebraże bastion polskiej samoobrony na Wołyniu, page 77.
Наприкінці вересня 1943 року підрозділ чисельністю 100 осіб із Пшебраже разом із солдатами самооборон Рафалівки та Комарувка провів спільну контратаку, яка знищила базу УПА в Гаучицях, за 8 км на південь від Пшебраже, усунувши постійну загрозу для Рафалівки. Рейд на школу підготовки унтер-офіцерів УПА в Омельному 5 жовтня 1943 року був проведений як спільна операція з підрозділом полковника Прокоп’юка. У ньому взяли участь 300 польських вояків і 150 радянських партизанів проти 200 вояків УПА, в тому числі 120 курсантів школи. Школу було знищено, але УПА втратила лише понад 10 осіб. Подібну акцію було проведено в ніч з 27 на 28 жовтня 1943 року, коли спільний загін із партизанами Прокоп’юка атакував Словатич. Втрати УПА склали кілька десятків осіб. 100 узбецьких дезертирів з німецької армії, які служили в УПА, були взяті в полон і перейшли до радянських партизанів.
26 листопада 1943 року в районі Журавичів було здійснено рейд проти УПА. Це мало значний вплив на постачання провіанту для Пшебража. Отримавши розвідувальні дані про те, що українські націоналісти в Журавичах утримують понад 1000 реквізованої худоби, великий загін з близько 740 оборонців Пшебража завдав удару по селу, захопивши худобу та велику кількість борошна й зерна. 31 грудня 1943 року, після отримання розвідувальної інформації про підготовку нападу на Пшебраже, той самий підрозділ влаштував засідку на великий загін вояків УПА, що рухався на південь дорогою на Пшебраже. Захоплені зненацька, упівці безладно відступили, зазнавши великих втрат.
Наслідки
У лютому 1944 року Волинь була зайнята Червоною армією. Оскільки УПА вважалася ворогом радянського режиму, радянські військові сили припинили напади з боку УПА.
У 1945 році поляків з цієї частини Волині радянська влада змусила переселитися в район Немодліна, у Опольське воєводство, на землі, які до війни належали Німеччині.
У 2004 році українська влада впорядкувала польський цвинтар. Переможний прапор, витканий жінками з Пшебража у вересні 1943 року, можна побачити в Музеї Війська Польського у Варшаві.
Див. також Людвік Маліновський Генрик Цибульський Бій за село Кути 14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина» 27-ма Волинська піхотна дивізія Операція «Вісла» Антиполонізм Гута Степанська Янова Долина Коліївщина Нахтігаль Акція «Буря» Трагедія села Павлокоми Павлівка (Володимирський район)
Примітки
Джерела Władysław Filar, Przebraże bastion polskiej samoobrony na Wołyniu, Rytm Oficyna Wydawnicza, 2007.