Захоплення посольства Домініканської Республіки в Колумбії — події, що трапилися в 1980 році, коли партизани Руху 19 квітня захопили посольство Домініканської Республіки у столиці Колумбії Боготі. Нападники тримали в заручниках майже 60 осіб, зокрема 15 послів. 18 заручників утримувалися в полоні 61 день.
Захоплення Захоплення розпочалося опівдні 27 лютого 1980 року, коли сімнадцять партизанів, одягнених у тренувальний одяг бігунів, увірвалися на територію посольства у передмісті Боготи. Там саме тоді на дипломатичному прийомі з нагоди Дня незалежності Домініканської Республіки було багато дипломатів, які внаслідок нападу опинилися в заручниках. Штурмуючи посольство, озброєні гранатами й автоматами Калашникова партизани поранили п'ятьох осіб, а одного з партизанів на самому початку вбила поліція.
Протягом 30 хвилин після того, як стало відомо про захоплення посольства Домініканської Республіки, на 7-му поверсі Державного департаменту було створено т. зв. колумбійську оперативну групу. Керівником цієї групи призначили директора управління Державного департаменту з боротьби з тероризмом Ентоні Квейнтона.The Tampa Tribune. Friday, Feb. 29, 1980 Колумбійська національна поліція зайняла стратегічні позиції навколо посольства.
Серед заручників були папський нунцій у Колумбії Анджело Ачербі та посли чотирнадцятьох держав: Австрії, Бразилії, Коста-Рики, Домініканської Республіки, Єгипту, Сальвадору, Гватемали, Гаїті, Ізраїлю, Мексики, Швейцарії, Сполучених Штатів, Уругваю та Венесуели. До числа заручників також потрапили дипломати з Болівії, Ямайки, Парагваю і Перу та колумбійські цивільні особи і працівники посольства.Los Angeles Times, March 3rd, 1980
Озброєні люди вимагали 50 млн доларів США, які належало зібрати з держав, дипломатів яких утримували в заручниках. Вони також вимагали звільнення 311 ув'язнених товаришів. Їхнього ватажка, який називав себе «Команданте Уно», пізніше було розпізнано як Роземберга Пабона.
Після того, як партизани пригрозили вбити заручників, колумбійська влада почала з ними переговори. 28 лютого нападники звільнили вісімнадцять осіб, включно з послом Коста-Рики та чотирнадцятьма іншими жінками. 29 лютого відпустили ще п'ятьох жінок. 2 березня перемовини привели до звільнення чотирьох кухарів та офіціанта.
6 березня відпустили австрійського посла з огляду на його дружину, яка на той час перебувала в лікарні.The Independent Record, Helena, Mont., Thurs. March 6th, 1980 8 березня партизани скоротили свої вимоги щодо звільнення 311 в'язнів до сімдесятьох і зменшили запитувану суму грошей до 10 млн доларів США. Рано вранці 17 березня уругвайський посол Фернандо Гомес Фінс утік із посольства, вистрибнувши з вікна і побігши до військовиків, які оточували комплекс. Того ж дня Фідель Кастро запропонував партизанам притулок на Кубі.
З 30 березня по 19 квітня утримувачі звільнили консула Коста-Рики та всіх заручників, що не були дипломатами. Вони просили зустрічі з колумбійським керівництвом у Панамі для розв'язання кризи, але колумбійський уряд їм відмовив. Їхню вимогу про звільнення десятка в'язнів відхилили, хоча їм було виплачено 2,5 млн доларів США викупу.
27 квітня утримувачі відпустили послів Венесуели, Домініканської Республіки, Ізраїлю та Єгипту разом із двома колумбійцями. З дванадцятьма дипломатичними заручниками, що залишилися, шістнадцять партизанів покинули посольство під наглядом Міжамериканської комісії з прав людини Організації американських держав і сіли на рейс Cubana Airlines до Куби. Їх вітали багато колумбійців, які чекали на них в аеропорту. Вони вилетіли до Гавани, де дипломатів звільнили та повернули до своїх країн.El Paso Times, Monday, Apr. 28th, 1980
Наслідки Ватажок групи M-19 Роземберг Пабон пообіцяв повернутися в Колумбію. Проживши у вигнанні на Кубі, він зрештою вчасно повернувся в Колумбію, взявши участь в облозі його рідного міста Юмбо силами M-19.The St. Louis Dispatch, Aug. 13th, 1984 Другою людиною в командуванні групи M-19 була партизанка на ім'я Карменза Кардона Лондоньо, відома під своїм позивним «Ла Чікі», після перебування в Гавані повернулася в Колумбію і через кілька років загинула в бою з колумбійською армією. Третя за значенням у командуванні групи Лігія Васкес, відома як «Командир Марія», дістала політичний притулок у Франції. Нині вона мешкає у Страсбурзі.
Медійність Фільм La toma de la embajada («Захоплення посольства») 2000 року режисера Сіро Дюрана пропонує драматизоване змалювання події. Залучивши дійсні архівні кадри та факти, кінокартина поєднала історичні елементи з художнім вимислом, досліджуючи міжособистісні стосунки, що розвиваються між партизанами та їхніми заручниками-дипломатами під час двомісячного протистояння.
Див. також Захоплення заручників у посольстві ФРН в Стокгольмі Стрілянина в посольстві Югославії 1971
Примітки or 80, according to VP Bush's report
Література