Фази́л Менліаме́тович Аме́тов (; 27 грудня 1917, Акташ, Феодосійський повіт — 14 лютого 1984, Ташкент) — активний учасник, меценат, фінансовий благодійник та один із неформальних керівників кримськотатарського національного руху.

Біографія

Ранні роки та освіта Народився 27 грудня 1917 року в селі Акташ Феодосійського повіту (поблизу Керчі) в родині імама Менліамета ефенді та його дружини Васфіє ханум. Його батько працював імамом у Великій мечеті міста Кефе (Феодосія) й був репресований органами НКВС у 1937 році, після чого загинув у концтаборі. Фазил був найстаршою дитиною в сім'ї.

Закінчив сільську школу, а у 1935 році з відзнакою випустився з Керченського технікуму споживчої кооперації. У 1939 році закінчив торгово-економічний факультет Московського інституту народного господарства ім. Г. В. Плеханова.

Початок кар'єри та Друга світова війна У 1939—1940 роках працював головою Ак-Шейхського (нині Роздольненського) райспоживсоюзу Криму. З 1940 року обіймав посаду провідного спеціаліста в Наркоматі торгівлі Кримської АРСР (при Раднаркомі Криму).

Під час німецької окупації півострова брав участь в антифашистському підпіллі та партизанському русі Криму, відповідав за забезпечення партизанських загонів продовольством. З лютого по квітень 1943 року тимчасово очолював колгосп «Комсомолія» Ново-Татарського району Краснодарського краю. Згодом повернувся до Криму, де очолив споживче товариство Карасубазарського (Білогірського) району.

Після депортації 16 травня 1944 року (за два дні до початку депортації кримських татар) був терміново викликаний до Москви та призначений заступником голови Московського обласного союзу споживчої кооперації (Центросоюз). Після звістки про депортацію кримських татар, Аметов відмовився від високої посади в столиці та вирушив до Центральної Азії на пошуки своєї родини. Лише через два роки він знайшов виснажених матір та сестер у селищі Мілютіно Самаркандської області.

Згодом перевіз родину до селища Кува Ферганської області (Узбекистан), де з 1946 року працював головою райспоживсоюзу. Пізніше жив і працював у Коканді. Тут у 1947 році він познайомився з Зеккіє Шамілєвою, з якою створив сім'ю. Вони виховали чотирьох дітей.

З 1961 року мешкав у Ташкенті, де керував постачанням узбецької сільськогосподарської продукції до центральних районів РРФСР. Завдяки цій посаді мав спеціальне службове посвідчення, що дозволяло йому безперешкодно подорожувати різними регіонами СРСР, що згодом відіграло ключову роль у його громадській діяльності. Фазил Аметов був знайомий з усіма відомими письменниками та поетами, які працювали на той час, і був близьким другом Расула Гамзатова та Чингіза Айтматова.

Помер у Ташкенті 14 лютого 1984 року (за іншими даними — 15 лютого), де й був похований.

Кримськотатарський національний рух Після видання Указу Президії Верховної Ради СРСР від 1956 року, який частково зняв режим спецпоселень, Аметов став одним із фундаторів кримськотатарського національного руху разом із такими діячами, як Джеппар Акімов, Бекір Османов, Мустафа Селімов, Сеїтумер Емін, Бекір Умеров, Юсуф Болат та Шаміль Алядін. Лютфи Бекіров згадує: «Я вперше знову зустрівся з Фазилем агу 1 травня 1958 року. Він повів мене до Рефата Мустафаєва, який був комісаром Східного союзу партизанів у Криму. Обговорювалося питання відновлення. З їхніх розмов я зрозумів, що це не перший раз, коли ця проблема обговорюється».

Фазил Аметов, Джеббар Акім, Шаміль Аладін, Юсуф Болат (довоєнні письменники та журналісти), люди, які тринадцять років були позбавлені права говорити, читати та писати рідною мовою, розуміючи, що можуть його втратити, почали працювати над створенням національної газети. Нарешті, 1 травня 1957 року вийшов перший випуск «Ленин байрагъы». Незважаючи на те, що протягом багатьох років було суворо заборонено писати в газеті слово «кримський татарин», на 34 роки це видання стало підручником, школою та університетом для всього кримськотатарського народу. Щоб забезпечити виданню необхідний наклад для легалізації, він власним коштом оформив підписку для кількох тисяч співвітчизників у різних районах Узбекистану. Двадцять років по тому Фазил Аметов почав порушувати питання про створення журналу кримськотатарською мовою. Завдяки численним зверненням «Йилдиз» («Зірка») вийшов спочатку як альманах, а потім як регулярний журнал. Фазил Аметов був вірним і надійним помічником газети та журналу до кінця свого життя. Про це свідчить його кореспондентське посвідчення газети «Ленин байрагъы».

У 1960-х роках високопосадовці, державні діячі, ветерани німецько-радянської війни втратили надію на те, що держава відновить справедливість, утворили вузьке коло та розпочали рух за повернення до Криму у всіх місцях, куди були депортовані кримські татари. Фазил Аметов та Юсуф Болат зібралися в будинку колишнього редактора газети «Червоний Крим» Джеббара Акімова в Бекабаді, Узбекистан. Там також мешкав Лютфи Бекіров. Його запросили до будинку Джеббара Акіма, вручили листа і попросили відвезти його до розвідника Генерального штабу партизанів Бекіра Османова. Лютфи Бекіров знову знаходить Бекіра-агу у військовому шпиталі. У листі було лише одне слово кримськотатарською мовою: «Починаємо!». Бекір-ага зібрав навколо себе найактивніших учасників руху і запропонував дати обітницю, що вони будуть вірні руху до кінця. Всі поклялися. Фазил Аметов запропонував не призначати лідера чи лідерів на зустрічі вузького кола активістів. Його пропозицію підтримали всі, і було вирішено, що в русі не буде лідерів, це має бути національний рух і включати всіх кримських татар, які проживають у місцях заслання. Крім того, Фазил-ага запропонував вибрати найактивніших ініціаторів у всіх місцях проживання кримських татар і направити їх до Москви. Він відповідав за направлення делегацій до Москви, забезпечуючи їх проживанням та харчуванням, іноді навіть покриваючи всі витрати. Фазил Аметов мав спеціальне посвідчення на безперешкодний виїзд до будь-якого регіону Центральної Азії, оскільки він регулярно займався постачанням сільськогосподарської продукції з Узбекистану до Росії. Саме це дозволяло йому підтримувати зв'язок з учасниками руху з усієї країни.

Фазил Аметов умів працювати, добре заробляв, витрачав усі свої статки на потреби руху, підтримував нашу талановиту молодь. Завдяки його допомозі в Інституті сільськогосподарського зрошення в Ташкенті було запроваджено спеціальну квоту для студентів з числа кримських татар. Пізніше цей університет став штаб-квартирою молодих активістів Руху. Великим внеском Фазиля Аметова стало те, що серед кримських татар є такі міністри, як Сервер Омеров, Сейтмемет Таїров, такі прокурори, як Музеїр Керімов та багато інших.

Родина

Дружина (з 1947 року) — Зеккіє Шамілєва, знавець літератури, помічниця чоловіка у громадській діяльності. Старший син Рустем — кандидат економічних наук, доцент, працював у Керченському морському технологічному університеті та Керченському економіко-гуманітарному інституті. Дочка Еміне (Володарська Еміна Фазилівна) — доктор філологічних наук, кандидат хімічних наук, академік РАПН, ректор Московського інституту іноземних мов, головний редактор журналу «Вопросы филологии». Син Різа — випускник МВТУ ім. Баумана, працював завідувачем відділу міжнаціональних відносин Керченського міськвиконкому, директором Керченського відділення Фонду депортованих народів. Молодший син Нурітдін — інженер у галузі АСУ, працював у Держплані СРСР, мешкає в Москві. Онук Амет Олександрович Володарський — російський діяч у сфері освіти.

Див. також

Кримськотатарський національний рух (1950-1980-ті рр.)

Примітки

Джерела Сеїтумер Емін. Чёллердай бол, кунешдай шевкъатлы (Душа його широка як степ, добра як сонце) // Янъы дюнья. — 1994. — 2 грудня. Ідрис Челебі-огълу Асанін. Адалет куреши сафларында (В строю боротьби за справедливість). Т. 1. — Сімферополь: Кримучпедгіз, 2002. — С. 121—127. Сафтер Нагаєв. Гъурбетте къалгъан эдждатларымызнынъ хатырасы (Пам'яті тих, хто залишився навіки на чужині). — Сімферополь: Кримучпедгіз, 2005. — С. 103—126. Лютфі Бекіров. Башлаймыз // Янъы дюнья. — 2012. — 9 листопада. Наджиє Баталова. Фазыл Аметов // Голос Крыма. — 2012. — № 47 (985). — 23 листопада.

Посилання

До 95-річчя Фазила Аметова  — Міллі Фірка. Фазил Аметов — негласний герой кримськотатарського національного руху  — Crimean Tatars Club. Фазил Аметов — син керченської землі  — Міллі Фірка.