Султан Магомет-Гірей (також Магмет-Гірей, Мехмед-Гірей, Магам-Черій Іслам-Чиреєв Ханука, Іслам-Гірей Ханука; ? — 4 квітня 1821) — представник однієї з молодших гілок кримської ханської династії Ґераїв, адигейський князь та російський офіцер.
Походження та статус Один із князів хамишевського роду (територіально-етнічний підрозділ бжедугів). Став старшим сином Султана Іслам-Гірея. Його молодший брат — Султан Каплан-Гірей (1795—1844) — також був відомим військово-політичним діячем регіону.
Історичний контекст Кубанські Гіреї, до яких належав Султан Магомет-Гірей, відігравали специфічну роль на Кавказі після анексії Російською імперією Кримського ханства. Будучи нащадками кримських ханів, вони повністю інтегрувалися в адигейську аристократичну систему, зберігши титул «султанів». Російська адміністрація активно використовувала їхній авторитет для встановлення контролю над закубанськими народами та умиротворення регіонуКасумов А. Х. Северо-Западный Кавказ в русско-кавказских отношениях. — Нальчик: Эльбрус, 1995. — С. 112..
Життєпис Служив у Чорноморському козацькому війську, де у період з 1816 по 1821 роки посідав чин військового старшини.
За даними дослідника Р. У. Туганова, з дозволу генерал-губернатора А. Е. Рішельє Султан Магомет-Гірей оселився на правому березі Кубані неподалік Павловського поста, водночас зберігши свій родовий аул на лівому березі річки. У своєму правобережному хуторі Магмет-Гірей розгорнув масштабне господарство: утримував буйволів, верблюдів та займався розведенням породистих коней. Щороку для проведення посівної кампанії та збору врожаю проса до нього з лівого берега Кубані прибувало близько двохсот селян. Окрім сільського господарства, він активно вів торгівлю, залучаючи до справ вірменських прикажчиків.
За виявлену прихильність до російської влади та лояльність був нагороджений золотою медаллю з написом «За старанність» (рос. «За усердие») та отримав старшинський чин. Магмет-Гірей підтримував постійне особисте листування з наступним генерал-губернатором Новоросії Олександр Ланжероном, обговорюючи питання розвитку торгівлі та врегулювання прикордонних суперечок.
Ситуація змінилася із призначенням генерала Оексія Єрмолова командувачем Окремого Грузинського (Кавказького) корпусу. Єрмолов проводив значно жорсткішу політику щодо горян:
Наказав обмежити вільне пересування прикордонним правобережжям. Розпорядженням від 3 серпня 1820 року зажадав примусово відселити всіх підвладних Магмет-Гірею людей в одне визначене місце. Категорично заборонив їм зводити будь-які житлові чи господарські будівлі безпосередньо біля урізу води річки Кубань.
У березні 1821 року, прогресуючи через важку хворобу, Магмет-Гірей звернувся до російського командування з офіційним проханням дозволити йому повернутися разом із родиною та залежними селянами на лівий берег Кубані, висловлюючи бажання спокійно померти на рідній землі. Для покриття свого державного боргу, який складав 27 тисяч рублів, князь заповів казенному відомству власний табун коней та отару овець.
4 квітня 1821 року Султан Магомет-Гірей помер на своєму хуторі біля Павловського поста. За два дні його тіло перевезли та поховали на цвинтарі в рідному аулі на лівому березі Кубані.
Родина та спадщина Князь був одружений двічі.
У першому шлюбі народилося четверо синів та п'ять дочок.
СиниДочки Султан Шаган-Гірей Султан Сагат-Гірей Султан Хан-Гірей Султан Аділь-Гірей Мілек-Султан Алімкосетан Ганіфа Черихін Дочка (ім'я не збереглося)
Другий шлюб (1820 рік) з бжедугською княжною Біче Ганжуковою залишився бездітним.
Найбільший слід в історії залишив його син Султан Хан-Гірей (1808—1842), який став видатним адигейським просвітителем, етнографом, фольклористом та письменником. Виховання в домі батька, де традиційний черкеський устрій поєднувався з високою культурою, знанням кримськотатарської спадщини та постійними контактами з європейськими і російськими урядовцями, заклало підвалини для його майбутньої наукової та літературної діяльності. Хан-Гірей згодом став автором фундаментальних праць з історії та етнографії Кавказу, зафіксувавши унікальні пласти культури свого народуХанаху Р. А. Традиционная культура черкесов. — Майкоп: Адыгея, 1997. — С. 45–48..
Джерела та примітки
Джерела
«ГЕНЕАЛОГИЯ СЕВЕРНОГО КАВКАЗА» Историко-генеалогический научно-реферативный независимый журнал. Тхагапсо И. М. Адыгская (Черкесская) энциклопедия. — Москва, 2006.