(німецький звичай) або рідше (галльський звичай) — це посмертний похоронний звичай, який використовувався в Європі за часів Середньовіччя як спосіб транспортування та урочистого поховання тіл високопоставлених осіб. Знать часто піддавали процедурі Mos Teutonicus, якщо місця їхнього майбутнього поховання розташовувалися далеко від місця смерті. Цей процес передбачав очищення кісток від плоті, щоб останки покійного можна було гігієнічно перевезти з далеких земель назад додому.

Передісторія У часи Середньовіччя знатні люди іноді помирали далеко від місць, де бажали бути похованими. Вони часто хотіли, щоб принаймні їхні серця лежали на батьківщині, через що тіла доводилося везти на великі відстані. Імператор Карл Великий оголосив кремацію поза законом, вважаючи знищення кісток знищенням душі. Кожен, хто спалював людські останки, підлягав смертній карі. Таким чином, практика Mos Teutonicus виникла як спосіб зберегти кістки під час тривалих подорожей без їхнього руйнування.

Mos Teutonicus фіксується у джерелах ще з X століття. Відомими прикладами є кілька правителів з Оттонівської та Салічної династій, чиї тіла перевозили для поховання далеко від місця смерті.

Під час Другого хрестового походу до Святої Землі вважалося неналежним ховати аристократів далеко від батьківщини, на мусульманській території. Перевезення всього тіла на великі відстані було непрактичним і негігієнічним через розкладання. Mos Teutonicus був особливо поширений у регіонах із теплішим кліматом, зокрема навколо Середземного моря, оскільки там тіла псувалися значно швидше.

Німецькі аристократи особливо переймалися тим, щоб їх поховали не у Святій Землі, а на рідній землі. Флорентійський хроніст першим пов'язав цю процедуру саме з німецькою знаттю та ввів у обіг вираз , що означає «німецький звичай». Бонкомпаньйо згадує цю практику у зневажливому тоні, описуючи у розділі поруч із єврейськими та римськими поховальними звичаями, які покликані зберегти гідність і честь тіла. Він стверджує, що німці () розчленовують тіла своїх найвидатніших людей.

Англійські та французькі аристократи загалом віддавали перевагу бальзамуванню, а не ; цей процес передбачав поховання нутрощів та серця окремо від решти тіла. Однією з переваг було те, що він був відносно економнішим порівняно з бальзамуванням і більш гігієнічним.

Збереження тіла було дуже популярним у середньовічному суспільстві. Тіло, що розкладалося, сприймалося як уособлення чогось гріховного та злого.. Бальзамування та , разом із надгробними , були методами створення ілюзії незмінності покійного та усували неприємний образ гниття й розпаду.

У 1270 році тіло короля Людовіка IX, який помер у Тунісі (що тоді був мусульманською територією), піддали процедурі для його подальшого транспортування назад до Франції.

Процес

Процес Mos Teutonicus починався з того, що труп розчленовували, щоб полегшити наступний етап, під час якого частини тіла варили у воді, вині, молоці або оцті протягом кількох годин. Виварювання дозволяло відокремити плоть від кісток. Серце та нутрощі обов'язково видаляли, щоб забезпечити належне перевезення кісток. Будь-які залишки м'яких тканин зчищали з кісток, залишаючи абсолютно чистий скелет. І плоть, і внутрішні органи могли поховати одразу на місці або ж законсервувати за допомогою солі так само, як звичайне м'ясо тварин. Потім кістки могли окропити парфумами або пахощами. Після цього кістки та збережену плоть везли назад на батьківщину покійного для урочистого поховання. Середньовічне суспільство загалом вважало нутрощі «неблагородними», тому їхньому похованню не надавали великого сакрального значення, особливо серед німецьких аристократів.

Заборона

Хоча загалом Церква ставилася до цієї практики з розумінням, Папа римський Боніфацій VIII відчував особливу відразу до Mos Teutonicus через свій ідеал цілісності людського тіла. У своїй буллі 1299 року (лат. «Про поховання») Боніфацій заборонив цю практику. Цю буллу часто помилково тлумачили як заборону на розтин людських тіл загалом. Це могло дещо загальмувати анатомічні дослідження, якщо анатоми побоювалися наслідків і покарань за проведення медичних автопсій. Проте De Sepulturis забороняла виключно процедуру Mos Teutonicus, а не розтин як такий (відомо, що середньовічні лікарі широко практикували анатомічні розтини та автопсії, хоча більшість із них залучали асистентів для виконання безпосередніх надрізів та маніпуляцій із трупами). Практика Mos Teutonicus остаточно зникла у XV столітті..

Див. також Екопоховання Екскарнація Осуарій

Окреме поховання голови Поховання плаценти Канопи — давньоєгипетські глечики для окремого від тіла поховання внутрішніх органів при муміфікації Кургани носів — японські поховання для частин тіла, відрізаних у ворогів як військові трофеї.

Примітки