Мортсейф (, також відомий як mortcage) — конструкція, яка використовувалася у Великій Британії для захисту могил від викрадачів трупів.
Передумови
До прийняття постачання матеріалу для вивчення анатомії людини, були обмежені, оскільки попит на трупи для препарування був занадто високим, а тіл бракувало. Уряд надавав хірургам тіла страчених злочинців згідно з , а також інших померлих в'язнів та самогубців, але цього не вистачало.
Тому тіла для анатомічних шкіл з початку 18 століття часто отримували шляхом викрадення з могили. Існувало дві категорії викрадачів тіл: самі хірурги, які крали для себе або своїх професорів і так звані «воскресителі» () — злочинці, яких наймали для крадіжки тіл та перевезення їх з місця на місце (навіть за море), для продажу медичним навчальним закладам. Британська влада закривала очі на розкрадання могил, оскільки згідно з традиційними законами труп не вважався майном, яке підпадає під закони про крадіжку.
З огляду на бездіяльність влади, виявлені випадки пограбування могил, що стали відомі, викликали обурення громадськості, особливо в Шотландії, де існувала велика шана до мертвих і віра у Воскресіння. Поширеною була думка, що мертві не можуть воскреснути в неповному стані, тому громадяни рішуче протидіяли можливим наругам над могилами. Це призводило до заворушень, пошкодження майна та нападів на виявлених викрадачів тіл, що іноді закінчувалися убивством, «Notable British Trials: Burke and Hare», p. 5, William Hodge & Company, Edinburgh, 1921..
Люди були сповнені рішучості захищати могили нещодавно померлих друзів та родичів. Багаті могли дозволити собі важкі надгробки, склепи, мавзолеї та залізні клітки навколо могил. Бідні клали на могилу квіти та камінці, щоб хоча б виявити, що її порушували; закопували в ґрунт верес та гілки, щоб ускладнити розкопування. На могили клали великий камінь, часто у формі труни (іноді це був подарунок від багатого прихожанина парафії). Друзі та родичі померлого ночами чатували біля могили самі або наймали когось, поки тіло не розкладалося настільки, що ставало непридатним для викрадачів. Розголос навколо злочинів Берка та Геєра посилив цей страх та призвів до вжиття додаткових заходів для боротьби з викраденням тіл.
Мортсейфи
Мортсейфи винайшли на початку 19 століття. Вони являли собою залізні або залізно-кам'яні пристрої великої ваги, різних конструкцій. Часто це були розбірні важкі вироби з залізних стрижнів і пластин, скріплених між собою на замок. Пластину клали над труною, а стрижні з головками просовували крізь отвори в ній. Ці стрижні утримувалися на місці, замикаючи другу пластину над першою та створюючи надзвичайно міцний захист.
Мортсейфа ставили на могилу приблизно на шість тижнів, щоб поховане тіло достатньо розклалося, а потім знімали для повторного використання.
Іноді церква здавала мортсейф в оренду. Для їх придбання та контролю за використанням створювалися товариства, що стягували щорічні членські внески.
Інші засоби захисту
Окрім мортсейфів, використовували спеціальні склепи — ), в яких зберігали труни з покійниками, поки тіло не приходило в такий стан, в якому його можна було безпечно поховати.
Деякі з них були наземними, інші — переважно в Абердинширі — повністю або частково підземні. Зазвичай трупи залишалися в мортхаусах до шести тижнів у літні місяці та до трьох місяців взимку. Багато з мортхаусів мали полиці для трун, деякі — ролики для зручності переміщення важких трун, щоб мінімізувати фізичний контакт. Наприклад, в абердинширському селі мортхаус являє собою круглу будівлю з товстими дерев'яними дверима з цвяхами та внутрішніми залізними дверима. Усередині є поворотний стіл для семи трун, який обертали, коли додавали нову труну. До того часу, коли тіло знову поверталося на початкову позицію, воно вже не було корисним для розтину.
На найм сторожів для мортхаусів зазвичай не витрачалися, натомість роблячи будівлю максимально захищеною від проникнення: товсті кам'яні стіни, відсутність вікон, металеві внутрішні та зовнішні двері з додатковим металевим армуванням. Мортхаус в , Абердиншир, мав залізні двері з чотирма замками, а ключі зберігалися в чотирьох осіб, яких обирали щорічно.
Мортхаусами користувалися за передплатою або за певну плату. Правила вищезгаданого мортхауса в Удні вимагали надійної конструкції трун, які мали бути герметичними. Трупи, які були «інфекційними або іншим чином небезпечними», слід було загортати у свинцеву або жерстяну пластину.
Іноді для сторожів кладовища зводили невеликі вежі, з яких було видно все кладовище. Наприклад, сторожова будівля в Единбурзі являє собою триповерхову будівлю з зубчастою вежею та вікнами. У містах часто утворювалися товариства спостерігачів — у Глазго таке нараховувало 2000 членів.
Найпростішим же методом було просто ускладнити копання. Під час заповнення могили ґрунт сильно утрамбовували, а зверху клали великий важкий камінь, так званий mortstone.
Вихід зі вжитку
Із Законом про анатомію 1832 року, який надав хірургам більше трупів, всі ці практики почали зникати. Мортсейфи переважно розібрали на брухт, хоча деякі з них залишили. Деякі мортсейфи, а також цвинтарні сторожові вежі збереглися й донині — переважно в районах Единбурга, Глазго та Абердина, де ті чи інші засоби захисту померлих використовували, очевидно, всі громади, особливо розташовані поблизу медичних шкіл.
Примітки