Казімеж Фортунат Хромінський (), в російських джерелах вказаний як Казимир-Фортунат Андрійович Хромінський (; 14 лютого 1874, Волиця — 21 вересня 1939, Холм) — російський і польський офіцер, полковник піхоти Імператорської російської армії та Польської армії.

Біографія

Сім'я та раннє життя Він народився в поміщицькій родині Анджея та Марії, уродженої Волошинівської. Він закінчив шість років середньої школи в Рівному та отримав атестат зрілості.

Служба в царській армії 9 березня 1892 року він добровольцем вступив до 127-го Путивельського піхотного полку 32-ї піхотної дивізії в Рівному. 10 серпня 1896 року він з відзнакою (першим класом) закінчив дворічну юнкерську школу у Вільнюсі та 1 вересня того ж року був підвищений до молодшого лейтенанта піхотного корпусу. Потім він пройшов два шестимісячні курси: у Саперній школі в Києві та так звану «Польову поєску», організовану командуванням 11-го армійського корпусу в Рівному.

14 жовтня 1900 року він прийняв своє перше командування, будучи призначеним командиром добровольчого відділення. 15 травня 1903 року його підвищено до лейтенанта, і він служив керівником розвідувального відділення, яким він командував до 17 листопада 1904 року.

12 січня 1905 року його відрядили на Далекий Схід і призначили командиром добровольчого розвідувального відділення в 10-му Східному стрілецькому полку. Він командував командуванням під час війни з Японією до 16 березня 1906 року. У боях проти Японії продемонстрував велику мужність та ефективне лідерство.

Після закінчення бойових дій його було переведено назад до 127-го Путивельського піхотного полку (9 вересня 1906 року). 2 липня 1907 року він прийняв командування розвідувальним командуванням. 10 жовтня 1907 року його було підвищено до штабскапітана. 15 жовтня 1913 року його було призначено командиром 12-ї роти зі старшинством. 6 липня 1914 року його було підвищено до капітана.

Після початку Першої світової війни Царська армія зіткнулася з армією Німецької імперії та Імператорсько-Королівською армією. 27 листопада 1914 року капітан Хромінський командував своєю ротою в битві під Гродковицями. У цьому бою він продемонстрував велику відданість та мужність, отримавши поранення в голову, живіт та ногу. За відмінні бойові дії його було підвищено до звання підполковника (звання майора було скасовано в російській армії з 1884 року). 28 липня 1915 року підполковник Хромінський прийняв командування 12-м піхотним полком. 1 березня 1916 року його було підвищено до полковника. 27 листопада 1916 року він отримав наказ від царя Миколи II сформувати та прийняти командування 302-м Суражським піхотним полком 76-ї піхотної дивізії.

Під час військової служби в царській армії він написав працю під назвою «Нариси військової психології». Полковник Хромінський володів польською, російською, французькою та німецькою мовами, а також писав польською та російською.

Служба у польських військових частинах у Росії 11 травня 1917 року його було переведено до Польської стрілецької дивізії генерала Сімона на посаду президента Спілки польських військових офіцерів Калузького гарнізону. 15 червня 1917 року він прийняв командування 2-м польським піхотним полком.

П'ять місяців по тому, 15 листопада 1917 року, його було переведено до 1-го Польського корпусу генерала Юзефа Довбора-Мусніцького в Росії. 26 квітня 1918 року його було призначено помічником командира Офіцерського легіону. 26 червня 1918 року, після розформування корпусу, його було звільнено з армії. 19 серпня 1918 року його було призначено комісаром польського уряду в Опатувському повіті.

Його військова служба до 1 листопада 1918 року становила 23 роки, 9 місяців і 16 днів.

Служба у відродженій Польській армії 7 грудня 1918 року його було прийнято до Польської армії, підтверджено звання полковника, старшинство набуло чинності 1 березня 1916 року, та призначено до 22-го піхотного полку в Седльце командиром полку.Dziennik Rozkazów Wojskowych z 12 stycznia 1919 r. Nr 2, poz. 50.Dziennik Rozkazów Wojskowych z 14 stycznia 1919 r. Nr 3, poz. 130. У лютому 1919 року його було призначено командиром Брестського гарнізону та командиром військового резерву Підляської групи. Він командував 22-м піхотним полком до 15 квітня 1919 року. Через дискредитуючу думку генерала Антонія Лістовського, його було звільнено з посади командувача 22-го піхотного полку наказом Верховного Командування та переведено до офіцерського резерву. 9 серпня 1919 року Варшавський генеральний окружний суд вирішив відхилити позов, який полковник Хромінський подав проти генерала Лістовського щодо несправедливої ​​оцінки його особи та його подальшої корисності в Польській армії. Той самий суд не виявив жодних моральних вад, як стверджував генерал Лістовський, або його нібито поганого здоров'я. Однак полковник Хромінський не повернувся на посаду командира 22-го піхотного полку, хоча період від звільнення з командування 22-м піхотним полком до завершення справи був зарахований йому в службу та командування полком.

Невдовзі після судового розгляду його було призначено до IV відділу — головного генерал-квартирмейстера Верховного Головнокомандування. 19 вересня 1919 року його було призначено головним репортером воєнних завоювань Литовсько-Білоруського фронту в командуванні Вільнюського перехідного округу. 16 грудня 1919 року генерального інспектора піхоти, другого генерал-лейтенанта, було призначено на посаду головного репортера воєнних завоювань Литовсько-Білоруського фронту. Александер Осінський звернувся до V відділу Міністерства військових справ з проханням перевести полковника Хромінського на посаду штабного офіцера інспекції піхоти в командуванні Генерального округу «Помор'я». Верховне командування Війська Польського (Генеральний штаб) відмовило йому в переведенні, посилаючись на можливий повний застій та труднощі в організації відділу.

У липні 1920 року, після об'єднання командувань Віленського та Молодечного етапних округів, полковник Хромінський був переданий до розпорядження V відділу Генерального штабу через відсутність відповідного призначення.

17 серпня 1920 року Генеральний інспектор Добровольчої армії генерал-лейтенант Юзеф Галлер призначив полковника Хромінського на посаду окружного інспектора Добровольчої армії при Генеральному окружному командуванні «Кельце».

4 грудня 1920 року його було призначено командиром резервного батальйону 24-го піхотного полку.Rozkaz DOG Kielce L. 10475/20 IVa Pers. z dn. 21.11.1920 r., Rozkaz baonu zapas. L. 338 pkt. 2 z dn. 04.12.1920 r. 5 травня 1921 року, відповідно до Указу № 1377 Головнокомандувача, полковник Казимир Хромінський отримав заяву про підвищення за старшинством (12 місяців), підписану генерал-лейтенантом Юзефом Довбором-Мусніцьким. З цієї ж заяви відомо, що полковник Хромінський тимчасово командував 2-м стрілецьким полком, а потім служив помічником командира 2-го Лицарського легіону.

1 жовтня 1921 року його було призначено на курси для командирів окружних наборних команд. 4 листопада 1921 року його було призначено командиром окружної наборної команди в Барановичах. З 10 березня 1922 року він перебував у резерві штабних офіцерів IX окружної наборної команди Брест-на-Бузі. 1 вересня 1922 року його було остаточно звільнено з військової служби з правом носіння мундира.Dziennik Personalny Ministra Spraw Wojskowych z 15 lipca 1922 r., Nr 20, s. 499.

У відставці полковник Хромінський жив у віллі «Хромна» (Хромна – село, розташоване за 10 км на південний схід від Седльця, колишня резиденція та місце проживання родини Хромінських), поруч із залізничною станцією в Кобилці в Радзимінському повіті, а пізніше у Варшаві на вулиці Ягеллонській.

Рескриптом від 26 листопада 1932 року Президент Республіки Польща помилував Казимира Хромінського та скасував тримісячне покарання у вигляді позбавлення волі, призначене йому за амністією 1928 року та призначене рішенням Окружного суду у Варшаві 8 лютого 1929 року.

У 1934 році, будучи полковником піхоти у відставці, він залишався на обліку Окружного командування набору Варшава-місто III з мобілізаційним призначенням до Офіцерського округу № I. На той час він був «призначений для використання у воєнний час».Rocznik oficerski rezerw 1934, s. 323, 842.

Він став військовим поселенцем у Бресті-на-Бузі.

Помер в шпиталі від ран, отриманих під час Польської кампанії.

Сім'я 16 лютого 1897 року в Ямполі він одружився з Вандою Познанською. Дітей у подружжя не було; мав падчерку.

12 червня 1923 року він одружився вдруге з Марією Пекарською у Варшаві (шлюб був бездітним), таким чином вчинивши двоєженство. 19 лютого 1927 року Архієпископський суд у Варшаві визнав шлюб недійсним.

Нагороди

Офіцерська стрілецька відзнака (6 червня 1904) Орден Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами (15 червня 1905) 2-го ступеня (10 травня 1912) Орден Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість» (8 липня 1905) 3-го ступеня з мечами (23 вересня 1905) 2-го ступеня з мечами (28 грудня 1914) Орден Святого Георгія 4-го ступеня (15 січня 1915) Орден Святого Володимира 4-го ступеня (11 лютого 1915) Хрест Хоробрих (№ 46 528; 1 серпня 1921) Медаль Перемоги (4 червня 1925) Знак Польської військової ліги (№ 291; 4 червня 1925) Знак колишніх польських військ в Центральній Росії (№ 233; 1 травня 1926)

Примітки

Література

Roczniki oficerskie 1923, 1924. Rocznik oficerski rezerw 1934.