Сергій Миколайович Біліченко (нар. 14 липня 1971, с. Троїцьке, Вознесенського району Миколаївської області) – український військовий, брав участь у Херсонській та Курській наступальних операціях ЗСУ. Батько української письменниці та історика Лідії Біліченко, яка є авторкою понад 150 наукових публікацій з історії України.
Біографія Сергій Миколайович Біліченко народився 14 липня 1971 р. у с. Троїцьке Вознесенського району Миколаївської області. Батьками Сергія Біліченка були Миколай Микитович Біліченко та Бурятинська Лідія Олексіївна, яка була родом із села Луканівки Кривоозерського району Миколаївської області. Лідія познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком після того як закінчила сільськогосподарський технікуму с. Мигія (зараз “Мигійський фаховий коледж Миколаївського національного аграрного університету”) і влаштувалася на роботу у відділення поштового зв’язку. Миколай на той момент вже відслужив у радянській армії та працював завідувачем господарством у с. Троїцьке. Завгосп на той час був ключовим фахівцем у селі, який відповідав за матеріально-технічне забезпечення, збереження майна та підтримку порядку в сільських установах (школа, сільрада, клуб, дитсадок) тощо.
З 3-річного віку через загибель обох батьків, Сергій Біліченко виховувався дідом та бабусею, які мешкали у селі Луканівка Кривоозерського району Миколаївської області.
У 1977 р. Сергій Біліченко розпочав своє початкове навчання у Луканівській загальноосвітній школі, яку він закінчив у 1987 р. За спогадами Сергія він мріяв стати морським офіцером, однак його дитяча мрія у подальшому не здійснилася.
Протягом 1988-1990 рр. проходив строкову службу в армії (тоді в лавах Збройних сил СРСР), яка тривала 2 роки.
Упродовж 1992-1996 рр. працював у лавах миколаївського «Беркуту».З 1996 р. по 2022 р., після звільнення з «Беркуту» займався різними видами діяльності: від приватного підприємництва (вирощування овочів) до будівничих робіт.
Участь у бойових діях З 2022 р. Сергій Біліченко приймав активну участь у відсічі російської агресії у лавах Збройних Сил України у складі військової частини А 7095 (Зокрема брав участь у визволенні м. Херсона у листопаді 2022 р.). Останнім бойовим завданням Сергія Біліченка, стала Курська операція ЗСУ. У складі 22-ї окремої механізованої бригади, Сергій Біліченко був перекинутий у Курську область 8 серпня 2024 р. Саме з зазначеної дати він не виходив на зв’язок з рідними і його телефон був поза мережею. За інформацією з російських джерел у Курській області у районі населеного пункту Кореневе 13 серпня 2024 р. росіянами було взяти в полон чотирьох військовослужбовців 11-го окремого батальйону 22-ї окремої механізованої бригади збройних сил України –Валерія Мальченка, Сергія Боченка, Сергія Литвиненка та Сергія Біліченка. Пізніше проти військовослужбовців порушили кримінальну справу про вчинення теракту, групою осіб за попередньою змовою, що спричинило заподіяння значної майнової шкоди. За версією російської пропаганди, на початку серпня 2024 року фігуранти справи незаконно перетнули державний кордон Російської Федерації. Перебуваючи на території Суджанського та Коренівського районів Курської області, вони нібито забороняли пересування цивільним особам, займали приватні домоволодіння, відкривали вогонь по російським військовослужбовцям. На час слідства фігурантів справи помістили у «місце утримання військовополонених». Не пізніше 19 лютого 2025 року 2-й Західний окружний військовий суд визнав військовослужбовців ЗСУ винними та засудив Сергія Боченка та Валерія Мальченка до 15 років позбавлення волі кожного, Сергія Литвиненка та Сергія Біліченка —до 16 років позбавлення волі кожного. Перші 3 роки позбавлення волі всі засуджені відбуватимуть у в'язниці, а частину, що залишилася, —у виправній колонії суворого режиму. Вирок не було оскаржено і набрало законної сили.
Ув'язнення Довгий час родина Сергія Біліченка не могла встановити його точне місце перебування. Лише у червні 2025 р. Володимирський централ підтвердив місцезнаходження Сергія Біліченка. Однак, адміністрація тюрми, окрім того що підтвердила місце перебування в зазначеній установі, залишила без розгляду прохання щодо відправки посилки, листа дружини та фотокартки родини.
Сім'я Одружений, має доньку Лідію. У 2025 р. миколаївська історикиня-дослідниця Лідія Сергіївна Біліченко присвятила своєму батькові Сергію Миколайовичу Біліченко монографію «Каторжні тюрми України (друга половина XIX – початок XX ст.)». У книзі авторка досліджує зародження каторжної системи на українських землях, висвітлює діяльність в’язниць у контексті реформування російської імперської пенітенціарної системи, а також вивчає умови перебування арештантів у каторжних тюрмах Харківської та Херсонської губерній. Монографія була надрукована у Видавництві Ірини Олександрівни Гудим. Журналістам Лідія Біліченко так розповідала про співпрацю з видавництвом: «З Іриною Олександрівною Гудим я почала співпрацювати десь з квітня цього року. Але ще раніше я про неї дуже багато чула, про її видавництво. Я хотіла видати книгу рік тому. У мене був такий план – видати книгу про систему каторжних буцегарень саме на півдні України й Харківській області. Я прийшла до бібліотеки та мені порадили саме видавництво Ірини Олександрівни Гудим. Я не пожалкувала. Мені дуже сподобалось. Саме така її люб’язність, гостинність. Сподобалась робота з нею, співпраця. Як вона ставиться до своїх авторів», – зазначала Лідія Біліченко.
Джерела Біліченко, Л. С. (2026). До питання спецоперації ЗСУ у Курській області: історія військовослужбовця Сергія Біліченка. Український політико-правовий дискурс, (23).
Біліченко, Л. С. (2026). До питання спецоперації ЗСУ у Курській області: історія військовослужбовця Сергія Біліченка. Український політико-правовий дискурс, (23). https://doi.org/10.5281/zenodo.21222898
Біліченко Л. Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека| 190 років (укр.). Процитовано 16 липня 2026.
Біліченко Л.С. Каторжні тюрми України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.): Монографія. Миколаїв: Видавництво Ірини Гудим. 2025. – 136 с.
Сергей Николаевич (Біліченко Сергій Миколайович). URL: https://enbv.org/person/sergey-bilichenko/2
«Каторжні тюрми України (друга половина XIX – початок XX ст.)». URL: https://library.knu.ua/novi-nadhodzhennya/katorzhni-tyurmy-ukrayiny-druga-polovyna-xix-pochatok-xx-st.html
Христова, Наталья (24 квітня 2025). «Ми з книгою обмінюємося енергією», - Ірина Гудим - (укр.). Процитовано 16 липня 2026.
Примітки