Річард Аміатт Халл (; 7 травня 1907, Кошем — 17 вересня 1989, Пінхо) — британський воєначальник, фельдмаршал (1965) британської армії. Командувач Далекосхідного командування (1958—1961), Начальник Генерального штабу (1961—1965), Голова штабу оборони (1965—1967). Учасник Другої світової та Індонезійсько-малайзійської конфронтації.

Біографія

Річард Аміатт Халл народився в Кошемі, Гемпшир, 7 травня 1907 року, в родині генерал-майора сера Чарльза Халла та Мюріел Хелен Халл (уродженої Добелл). Здобув освіту в школі Чартергаус та Трініті-коледжі в Кембриджі. Продовжив навчання у Королівському військовому коледжі в Сандгерсті, який завершив 1 листопада 1926 року з присвоєнням військового звання другий лейтенант та призначення до 17-го/21-го уланського полку, кавалерійського полку британської армії. У жовтні 1928 року його направили зі своїм полком до Єгипту, а у жовтні 1933 року — з полком вирушив до Індії. З 1938 по 1939 рік навчався у штабному коледжі у Кветті.

Друга світова війна На момент початку Другої світової війни у ​​вересні 1939 року Халл щойно повернувся з Індії. Проходив службу на штабних та командних посадах, зокрема з лютого 1940 року служив у Військовому міністерстві. Восени 1941 року став командиром полку. Він залишався на цій посаді до червня 1942 року, коли став начальником штабу 1-ї канадської бронетанкової дивізії, яку невдовзі перейменували на 5-ту канадську (бронетанкову) дивізію.

У дні, що передували операції «Торч», вторгненню союзників у Північну Африку, в якій 6-та бронетанкова дивізія мала брати участь у складі 1-ї британської армії, Халла було підвищено до полковника та він став другим командиром 26-ї бронетанкової бригади. 8 листопада 1942 року підрозділи 1-ї армії висадилися в Північній Африці, серед яких був і полк Халла. Через тиждень, невдовзі після висадки, Халлу було наказано сформувати «Блейд Форс» на основі 17-го/21-го уланських полків разом з частиною 1-го Дербіширського йоменрі (розвідувального полку 6-ї бронетанкової дивізії) та протитанковими та зенітними гарматами, і якомога швидше захопити Туніс. Відправивши свої підрозділи поїздом до Константина, він прибув туди ввечері 16 листопада, а наступного дня був на кордоні з Тунісом. Потім Халл попрямував до Меджаз-ель-Баб, який утримували французи від німців. Бронеавтомобілі 1-го Дербіширського полку йоменів прибули 18 листопада, а решта «Блейд Форс» прибула невдовзі після цього, але, не маючи піхотної підтримки, не змогли захопити міст.

Галл, маючи 36-ту піхотну бригаду на лівому фланзі та 11-ту піхотну бригаду (обидві з 78-ї дивізії генерал-майора Вів'яна Евеля) на правому фланзі, вирішив повернути на захід, сподіваючись дістатися Тунісу північнішим шляхом за підтримки підрозділів 1-ї бронетанкової дивізії США. Однак ця спроба також зазнала невдачі, оскільки німці отримали підкріплення, і до кінця місяця союзники зайняли оборону та були змушені відступити зі своїх позицій. У грудні «Блейд Форс» увійшли до складу 6-ї бронетанкової дивізії, а Галл повернувся до 26-ї бронетанкової бригади. За свої заслуги на ранніх етапах Туніської кампанії Халл був удостоєний ордена «За видатні заслуги».

Згодом Халла підвищили до бригадира і він прийняв командування 12-ю піхотною бригадою 4-ї змішаної дивізії, якою тоді командував генерал-майор Джон Гоксворт. Бригада вела важкі бої вже через тиждень після того, як Халл прийняв командування, брала участь у захопленні ключової позиції під назвою «Пітерс-Корнер», яка, незважаючи на підтримку повітряних сил та піхоти 21-ї танкової бригади, зазнала невдачі, втративши при цьому близько 900 осіб, а німці чинили запеклий опір. Невдовзі після цього бригаду Халла замінила 11-та бригада 78-ї дивізії і через великі втрати їй вдалося зіграти лише відносно незначну роль у захопленні Тунісу 1-ю армією, яке відбулося 6 травня 1943 року. Сама кампанія в Тунісі завершилася через тиждень капітуляцією майже 250 000 військовослужбовців Осі.

Протягом літа-осені Халл командував 26-ю бронетанковою бригадою, яка тоді проходила підготовку в Північній Африці для операцій в Італії, перш ніж у грудні 1943 року повернутися до Сполученого Королівства, на посаду заступника директора зі штабних обов'язків (DDSD) у Військовому міністерстві. Це важливий структурний підрозділ у Генеральному штабі відповідав за підготовку штабу та організацію армії загалом. Невдовзі після обіймання цієї посади, наприкінці січня 1944 року, Халла відзначили у наказі за його заслуги в Північній Африці.

У серпні 1944 року, отримавши тимчасове звання генерал-майора, він змінив генерал-майора Александра Гелловея на посаді командира 1-ї бронетанкової дивізії, яка тоді билася на італійському фронті, що зробило Халла наймолодшим командиром дивізії в Британській армії під час Другої світової війни. Дивізія входила до V корпусу під командуванням генерал-лейтенанта Чарльза Кейтлі, з 1-м Канадським корпусом та 2-м Польським корпусами праворуч від нього, біля Адріатичного моря. Командувач 8-ї армії генерал-лейтенант сер Олівер Ліз мав намір розпочати наступ з метою прориву Готсьої лінії, вважаючи, що зможе досягти долини По. Операція під кодовою назвою «Олива» розпочалася в ніч на 25 серпня, 1-ша бронетанкова дивізія залишалася в резерві. Кейтлі, командир корпусу, планував, що 46-та дивізія під командуванням генерал-майора Джона Гоксворта прорве німецьку оборону, що дозволить дивізії Галла скористатися цим успіхом і просунутися до долини По.

46-та дивізія спочатку просувалася успішно і Кейтлі вирішив кинути 1-шу бронетанкову дивізію раніше, ніж планувалося. 3 вересня дивізія була спрямована до битви навколо міста Коріано, де зазнала важких втрат, перш ніж її просування було відбито. Підкріплена 43-ю гуркхською та канадською бригадами, дивізія спробувала ще раз атакувати 12 вересня, цього разу з більшим успіхом, і німці відступили, перш ніж знову зупинити дивізію через тиждень, завдавши важких втрат дивізії Халла, особливо в танках.

Однак 24 вересня дивізія отримала звістку про те, що її буде розформовано через гостру нестачу людських ресурсів, яка турбувала британську армію на цьому етапі війни, особливо в Італії. Внаслідок цієї новини дивізія припинила своє існування до кінця жовтня, хоча офіційно її не було розформовано до 1 січня 1945 року.

Після розформування 1-ї бронетанкової дивізії наприкінці листопада Халла призначили командиром 5-ї піхотної дивізії, яка на той час служила в Палестині, де відновлювалася й готувалася до повернення до Італії.

Втім, попри підготовку 5-ту дивізію доправили ​​до Північно-Західної Європи в рамках операції «Голдфлейк» для підсилення 2-ї британської армії генерал-лейтенанта сера Майлза Демпсі для останнього наступу союзників на Західному фронті, вторгнення в саму Німеччину. 2-га армія входила до складу 21-ї групи армій фельдмаршала сера Бернарда Монтгомері. На початку березня дивізія прибула до Бельгії, а 17 квітня увійшла до VIII корпусу генерал-лейтенанта Евеліна Баркера, який тоді знаходився лише за кілька миль від західного берега річки Ельба. Дивізія перетнула річку, зіткнувшись з легким опором, і після цього не брала участі в значних боях, і 3 травня, лише за кілька днів до завершення Другої світової війни у Європі, їй вдалося увійти до міста Любек у Північній Німеччині.

Халл на чолі 5-ю дивізії виконував окупаційні функції у Німеччині до травня 1946 року.

Холодна війна У травні 1946 року Річард Халл знову змінив генерал-майора Філіпа Грегсона-Елліса, цього разу на посаді коменданта штабного коледжу в Кемберлі, призначення, яке призначалося лише найперспективнішим офіцерам. У вересні 1948 року він став директором штабних обов'язків у Військовому міністерстві та 1 січня 1951 року головним інструктором армії в Імперському оборонному коледжі. 26 січня 1953 року став начальником штабу в штаб-квартирі Близькосхідних військ. 5 жовтня 1956 року його призначено заступником начальника Імперського генерального штабу. 25 червня 1958 року — командувачем сухопутних військ Далекого Сходу, а 13 лютого 1959 року він отримав звання повного генерала та з нагоди дня народження королеви 1961 року отримав звання Лицаря Великого хреста ордена Лазні.

1 листопада 1961 року Халл став начальником Імперського генерального штабу (у квітні 1964 року посада перейменована на посаду начальник Генерального штабу). На цій посаді він консультував британський уряд щодо реагування на протистояння між Індонезією та Малайзією. 8 лютого 1965 року отримав звання фельдмаршала та 16 липня 1965 року Річарда Халла призначено Головою штабу оборони, професійним керівником британських збройних сил. Він остаточно вийшов у відставку з британської армії 5 серпня 1967 року.

Він також був призначений полковником 17-го/21-го уланських полків з липня 1947 року, почесним полковником контингенту Кембриджського університету з 30 травня 1958 року та полковником-комендантом Королівського бронетанкового корпусу з квітня 1968 року.

З 1 серпня 1970 року його було призначено констеблем Лондонського Тауера, лордом-лейтенантом Девону з 5 жовтня 1978 року та 23 квітня 1980 року лицарем-компаньйоном ордена Підв'язки.

17 вересня 1989 року фельдмаршал Річард Халл помер від раку у своєму будинку, Бікон-Даун у Пінхо, у віці 82 років.

Див. також Малиновський Родіон Якович Ганс Кребс Андре Демец Маріо Роатта Джордж Декер Обата Хідейосі

Примітки Джерела

Виноски

Література Heathcote, Tony (1999). The British Field Marshals 1736—1997. Barnsley (UK): Pen & Sword. ISBN 0-85052-696-5. Mead, Richard (2007). Churchill's Lions: A Biographical Guide to the Key British Generals of World War II. Stroud (UK): Spellmount. p. 544 pages. ISBN 978-1-86227-431-0.

Посилання Hull, Richard Amyatt Richard Hull

! colspan="3" style="background:#7BA05B;" | Командування військовими формуваннями (установами)Великої Британії