Майкл Дамманн Айзнер ( ; 7 березня 1942) — американський підприємець і медіамагнат, який з вересня 1984 року до вересня 2005 року був головою ради директорів і головним виконавчим директором (CEO) The Walt Disney Company. До роботи в Disney Айзнер був президентом конкуруючої кіностудії Paramount Pictures з 1976 до 1984 року, а також нетривалий час працював у великих телевізійних мережах NBC, CBS та ABC.
За 21 рік перебування Айзнера в Disney компанія відродила свої слабкі на той час анімаційні студії завдяки успішним фільмам, зокрема Русалонька (1989), Красуня і Чудовисько (1991), Аладдін (1992) та Король Лев (1994); цей період відомий як . Айзнер також розширив медійний портфель компанії, очоливши придбання ABC, контрольного пакета ESPN і прав на франшизу . Крім того, Айзнер керував великими інвестиціями та розширенням тематичних парків компанії як у США, так і за кордоном, зокрема відкриттям Disney-MGM Studios (нині Disney's Hollywood Studios) у 1989 році, Euro Disney (нині Діснейленд Париж) у 1992 році, Disney's Animal Kingdom у 1998 році, Disney's California Adventure Park та Tokyo DisneySea у 2001 році, Walt Disney Studios Park у 2002 році та Hong Kong Disneyland у 2005 році.
Останні роки Айзнера в Disney були бурхливими: низка касових провалів на початку 2000-х, публічні конфлікти з колишніми партнерами, такими як Джеффрі Катценберг і Стів Джобс, а також невдоволення стилем управління Айзнера завершилися кампанією «Save Disney», організованою Роєм Е. Діснеєм, під час якої Айзнер швидко втратив довіру значної частини ради директорів Disney. Унаслідок тиску кампанії Айзнер у березні 2005 року оголосив, що достроково піде з посади CEO, передавши повсякденні обов'язки Бобу Айгеру, перш ніж формально залишити компанію у вересні 2005 року. Після цього він створив ляльковий анімаційний ситком Glenn Martin, DDS у 2009 році.
Раннє життя й освіта Айзнер народився в заможній секулярній єврейській родиніPinsky, Mark I., The Gospel According to Disney: Faith, Trust, and Pixie Dust p. 123-129Financial Post: "Lawrence Solomon: The Jewish press and Israel" by Lawrence Solomon 30 November 2012 у Маунт-Кіско, штат Нью-Йорк. Його мати, Маргарет (уроджена Дамманн), чия родина заснувала American Safety Razor Company, була президентом Інституту Ірвінгтона — лікарні, що лікувала дітей із ревматичною гарячкою. Його батько, Лестер Айзнер-молодший, був юристом і регіональним адміністратором Міністерства житлового будівництва і міського розвитку США.New York Times: "Lester Eisner Jr. Dies at 73; Former U.S. Housing Official" 19 June 1987 Його прадід,Sigmund Eisner obituary, NY Times, 6 January 1925 Сігмунд Айзнер, заснував успішну швейну компанію, яка була одним із перших постачальників уніформи для , а його прабабуся Берта Вайс належала до родини іммігрантів, яка заснувала місто Ред-Банк у штаті Нью-Джерсі. Айзнер має одну сестру, Марго Фрідман.
Він виріс на Парк-авеню на Мангеттені. Від дитячого садка до дев'ятого класу він навчався у Allen-Stevenson School, а з 10-го класу до випуску — у The Lawrenceville School; у 1964 році закінчив Університет Денісона зі ступенем бакалавра з англійської мови. Він є членом братства Delta Upsilon і значною мірою пов'язує свій успіх із часом, проведеним у хлопчачому Keewaydin Canoe Camp у Вермонті.
ABC і Paramount Після двох коротких періодів роботи в NBC і CBS Баррі Діллер з ABC найняв Айзнера помічником директора національного програмування. Айзнер просувався службовими щаблями й зрештою став старшим віцепрезидентом, відповідальним за програмування та розвиток. У 1976 році Діллер, який на той час уже перейшов на посаду голови Paramount Pictures, запросив Айзнера з ABC і призначив його президентом та COO кіностудії. За час його роботи в Paramount студія випустила такі фільми, як Лихоманка суботнього вечора, Бріолін, кінофраншизу Зоряний шлях, Звичайні люди, Індіана Джонс: У пошуках втраченого ковчега, Офіцер і джентльмен, , Мова ніжності, Поліцейський із Беверлі-Гіллз і Вільні, а також телепрограми Щасливі дні, Лаверн і Ширлі, Будьмо та Family Ties.
Діллер залишив Paramount 30 вересня 1984 року, і Айзнер, як його протеже, очікував обійняти посаду керівника студії. Однак коли його не призначили на цю посаду, він пішов шукати роботу деінде та домагався посади CEO The Walt Disney Company.
The Walt Disney Company Після смерті засновників Волта Діснея у 1966 році та Роя Олівера Діснея у 1971 році The Walt Disney Company ледве пережила . Її акціонери Сід Басс і Рой Е. Дісней запросили Айзнера (як CEO і голову ради директорів) та колишнього керівника Warner Bros. Френка Веллса (як президента), щоб замінити у 1984 році та зміцнити компанію. Айзнер запросив Джеффрі Катценберга на посаду голови Walt Disney Studios.
Через кілька років після того, як він став головою ради директорів і CEO, Айзнер став ведучим The Wonderful World of Disney, що зробило його публічним обличчям компанії, а також її найвищим керівником. Айзнер не був професійним виконавцем, і керівництво студії не вірило, що він зможе вести програму. Після зйомки пробного відео з дружиною Джейн та одним із членів його виконавчої команди (що вимагало кількох дублів) Айзнер «виглядав скуто й незграбно ... керівники Disney ... були майже одностайні в тому, що проба була невдалою....Айзнер уперто наполягав попри майже одностайну критику».Stewart, James B, Disney War, p77-78 Айзнер найняв Майкла Кея, режисера політичної реклами тодішнього сенатора США Білла Бредлі, щоб той допоміг йому покращити поведінку перед камерою. Унаслідок цього Айзнера добре впізнавали діти в тематичних парках компанії, які часто просили в нього автографи.
У другій половині 1980-х і на початку 1990-х Айзнер відродив Disney. Починаючи з фільмів Хто підставив кролика Роджера (1988), який приніс до Disney Джеффрі Катценберг, і Русалонька (1989), ідеї Рона Клементса, яку Айзнер спершу відкинув,Stewart, James B. Disney War, p 71 її головна анімаційна студія пережила . Disney також розширила свої кінопродукти для дорослої аудиторії, придбавши Miramax Films у 1993 році. За Айзнера Disney придбала багато інших медіаактивів, зокрема ABC, більшу частину ESPN, Fox Family Channel (нині Freeform), Baby Einstein і франшизу . Купівля ABC, зокрема, знову поєднала Айзнера з його колишнім роботодавцем.
На початку 1990-х Айзнер і його партнери почали планувати «Діснеївське десятиліття», яке мало включати нові парки по всьому світу, розширення наявних парків, нові фільми та нові медійні інвестиції. Частину пропозицій було реалізовано, але більшість — ні. Серед реалізованих були Euro Disney Resort (нині Діснейленд Париж), що значно перевищив бюджет, мав низьку відвідуваність і був визнаний Айзнером його «справжнім фінансовим розчаруванням»,Stewart, James B. Disney War, p 144 Disney-MGM Studios (нині Disney's Hollywood Studios), Disney's California Adventure Park (нині Disney California Adventure), Disney-MGM Studios Paris (зрештою відкритий у 2002 році як Walt Disney Studios Park), Disney's America, гучний невдалий проєкт створення історичного тематичного парку у Вірджинії, а також різні кінопроєкти, зокрема франшиза Хто підставив кролика Роджера. Однак невисокий успіх Disney's Animal Kingdom у роки після відкриття, загальна стагнація доходів Disney, а також різні корпоративні проблеми й суперечки затьмарили подальшу кар'єру Айзнера.
У 1993 році Катценберг домагався посади другого після Айзнера керівника, що означало б переведення Френка Веллса з посади президента на посаду заступника голови; на це Айзнер «відповів, що Веллс почуватиметься “ображеним” у такому сценарії». Випадково Веллс загинув в авіакатастрофі гелікоптера в 1994 році. Коли Айзнер не призначив Катценберга на вакантну посаду Веллса, між ними виникла напруженість, що призвела до відставки Катценберга. Тоді Айзнер відмовився виплатити Катценбергу його контрактний бонус, попри пропозицію Катценберга погодитися на 60 мільйонів доларів як компенсацію, що було значно менше від фактично належної суми.Stewart, James B. Disney War, p 192 Катценберг був змушений звернутися до суду, який виніс рішення на його користь. Остаточне врегулювання становило 280 мільйонів доларів.Stewart, James B. Disney War, p 328 Катценберг згодом заснував DreamWorks SKG разом із партнерами Стівеном Спілбергом і . Айзнер згадував, що «Рой Е. Дісней, якому він зовсім не подобався — я забув причину, але Джеффрі, ймовірно, поводився з ним не так, як Рой хотів би, щоб із ним поводилися, — сказав мені: “Якщо ти зробиш його президентом, я почну боротьбу за доручення”».
Потім Айзнер запросив свого друга Майкла Овіца, одного із засновників Creative Artists Agency, на посаду президента з мінімальною участю ради директорів Disney (до якої тоді входили оскароносний актор Сідні Пуатьє, CEO Hilton Hotels Corporation Стівен Болленбах, колишній сенатор США Джордж Мітчелл, декан Єльської школи архітектури , а також попередники Айзнера Реймонд Вотсон і Кард Вокер). Овіц протримався лише 14 місяців, частково через відкриту ворожість Сенді Літвака і Стіва Болленбаха та брак підтримки з боку Айзнера,Stewart, James B. Disney War, p 216 і залишив Disney у грудні 1996 року через «звільнення без вини» із вихідною допомогою в 38 мільйонів доларів готівкою та 3 мільйонами опціонів на акції вартістю приблизно 100 мільйонів доларів на момент відходу Овіца. Епізод з Овіцом спричинив тривалий похідний позов, який остаточно завершився в червні 2006 року, майже через 10 років. Канцлер Вільям Б. Чендлер III із Делаверського суду канцлерії, хоча й описав поведінку Айзнера як таку, що «значно не дотягувала до того, чого акціонери очікують і вимагають від тих, кому довірено фідуціарну посаду...», виніс рішення на користь Айзнера та решти ради Disney, оскільки вони не порушили обов'язок належної обачності, який посадові особи й рада корпорації мають перед її акціонерами.
Кампанія «Save Disney» і відставка Попри успіхи на посадах президента, CEO і голови ради директорів The Walt Disney Company, Айзнер був також відомий звичкою інтегрувати багато своїх фільмів Paramount у Disney. Ці кроки сприймалися як несприятливі й до 1995 року призвели до ізоляції Айзнера від інших керівників Disney. 30 листопада 2003 року Рой Е. Дісней, син і племінник співзасновників Роя Олівера Діснея та Волта Діснея відповідно, пішов із посад заступника голови Disney і голови Walt Disney Feature Animation. Серед причин відставки він називав відчуття надмірного мікроменеджменту в студії, провали телевізійної мережі ABC, дедалі більшу обережність компанії в бізнесі тематичних парків, перетворення Walt Disney Company на «жадібну, бездушну» компанію, відмову Айзнера створити чіткий план наступництва, а також те, що студія починаючи з 2000 року випустила низку касових невдач, таких як Пригоди імператора і Планета скарбів, і мала широко висвітлювані дистрибуційні суперечки з давнім виробничим партнером Pixar Animation Studios та її CEO Стівом Джобсом, з якими Disney створила такі успішні повнометражні анімаційні фільми, як Історія іграшок, Пригоди Фліка, Корпорація монстрів і У пошуках Немо, що були схвально сприйняті критиками й фінансово успішні для обох партнерів.
3 березня 2004 року на щорічних зборах акціонерів Disney несподівані й безпрецедентні 43 % акціонерів Disney, переважно згуртовані колишніми членами ради Роєм Діснеєм і Стенлі Голдом, утримали свої доручення для переобрання Айзнера до ради. Цьому голосуванню передувала різка критика Айзнера та його практик як керівника й голови з боку Institutional Shareholder Services і Glass, Lewis — консультаційної служби для акціонерів.Stewart, James B. Disney War, p 494-495, 500 Після цього рада Disney передала посаду голови ради члену ради Джорджу Мітчеллу. Однак рада не усунула Айзнера одразу з посади головного виконавчого директора.