Валер'я́н Сіко́рський (; 18 листопада 1876, Незнанів — весна 1940, Харків) — польський офіцер, полковник піхоти, діяч руху за незалежність, вчитель фізичного виховання, викладач Познанського університету та жертва Катинського розстрілу.

Біографія

Валер'ян народився в сім'ї лісника Леона Сікорського та Теофіли, уродженої Пєрацької. У 1897 році він склав іспит на звання магістра в учительській семінарії у Львові. Він пройшов обов'язкову військову службу у 2-му Тірольському імператорському стрілецькому полку в Тренто та Ріві, як однорічний доброволець. Після завершення служби його призначили кадетом запасу зі старшинством з 1 січня 1904 року та призначили офіцером запасу до 80-го Галицького піхотного полку у Львові. У 1907 році його перевели з Імператорської та Королівської Армії до Імператорської та Королівської Оборони Крайової (ОК) та призначили офіцером запасу до 35-го піхотного полку Армії Крайової у Злочуві. У 1908 році перейменовано з кадета на фенріха запасу з тим самим старшинством з 1 січня 1904 року. Пізніше його підвищили до лейтенанта.

Працював учителем у Бродах, потім у Львові. Брав участь у курсах гімнастики Польського гімнастичного товариства «Сокіл». Він обіймав посаду президента відділення Польського гімнастичного товариства «Сокіл» у Бродах. У 1903 році він отримав диплом викладача гімнастики і з того часу викладав у вчительській семінарії у Львові. Він закінчив річний курс у гімнастичному інституті в Стокгольмі, а також шеститижневий ігровий курс для вчителів у Наасі. Завдання гімнастики та її методику він базував на польській педагогічній думці. Він був членом польських стрілецьких команд та Стрілецького товариства.

У 1914 році його мобілізували до 35-го піхотного полку ОК. У березні 1915 року, після капітуляції Перемишльської фортеці, його взяли в полон росіяни, звідки він утік у квітні 1918 року. Він повернувся до Львова та приєднався до польських військ, де дослужився до звання капітана. Під час битви за Львів під час Польсько-української війни він був командиром VII відділення. Він служив керівником курсів фізичного виховання у Львові, потім у Познані в 1919 році, а там у 1920 році організував Центральну військову школу гімнастики та спорту в Познані, яка діяла з 10 березня 1921 року. На рубежі 1919/1920 років він очолював чоловічий скаутський рух у Великопольщі. З 1920 року був головним викладачем і керівником методичної підготовки майбутніх фізичних педагогів в Познанському університеті, де співпрацював з Євгеніушем Пясецьким. 1 червня 1919 року його було підвищено до звання підполковника піхоти зі старшинством. Його було призначено до 58-го піхотного полку в Познані, де він служив надлишковим офіцером і залишався комендантом Центральної військової школи гімнастики та спорту в 1923 році. У 1926 році він почав працювати в освітньому секторі після прохання про звільнення з армії. Як офіцер у відставці в 1928 році, він оселився в Познані. З 1926 по 1929 рік він був головним інспектором фізичного виховання в Міністерстві релігійних конфесій та народної освіти у Варшаві. У цей час він також керував кафедрою фізичного виховання в Познанському університеті. У 1929 році його було призначено інспектором у Раді освіти Познанського шкільного округу. Він є автором публікації «Гімнастика», методичного посібника для семінарів та курсів підвищення кваліфікації вчителів. Він написав загалом 21 монографію, 60 статей та численні огляди. Разом з Євгеніушем Пясецьким він створив Державний спортивний знак (вручається з 1931 року). Як делегат і доповідач, він також брав участь у конгресах з фізичного виховання в Стокгольмі в 1930 році, в Брюсселі в 1935 році та в Лінгіаді в 1939 році, де його було обрано до ради «Міжнародної федерації гімнастики Лінг».

Під час вторгнення Третього Рейху до Польщі він перебував у Львові. Після вторгнення радянських військ до Польщі та капітуляції Львова Червоній Армії його заарештував НКВС та депортував до Старобільського табору. Навесні 1940 року його вбили співробітники НКВС у Харкові. Похований у безіменній братській могилі в П'ятихатках.

5 жовтня 2007 року Міністр національної оборони Александер Щиґло посмертно підвищив його до звання полковника. Про підвищення було оголошено 9 листопада 2007 року у Варшаві під час церемонії «Пам’ятаємо Катинь – вшануймо пам’ять Героїв».

Сім'я Він був одружений з Амалією, уродженою Страк (1884–1958), з якою мав п'ятеро дітей: Збігнєва (1907–1939), підпоручника резерву артилерії; Станіслава (1909–1997); Яніну (1911–1998); Яна (нар. 1914), який загинув під час німецької окупації; та Ірену Зофію Ядвігу (1922–1944), яка загинула під час Варшавського повстання.

Нагороди

Virtuti Militari, срібний хрест (№ 5733; 10 серпня 1922) Хрест Хоробрих Пам'ятна медаль за війну 1918-1921 Медаль «Десятиліття здобутої незалежності» Золотий хрест Заслуги — нагороджений двічі: 13 квітня 1929 («за заслуги в галузі фізичного виховання») і 11 листопада 1937 («за заслуги у галузі військової підготовки та фізичного виховання»). Хрест Незалежності (4 листопада 1933) — «за працю зі здобуття незалежності.» Пам'ятний знак колишніх скаутів Малопольщі (1937) Орден Вази, командорський хрест (Швеція)

Вибрані праці

System Linga w zarysie Gry i zabawy młodzieży szkolnej Gimnastyka Wychowanie fizyczne w szkole powszechnej

Примітки

Література

Henryk Korczyk, Sikorski Walerian [w:] Polski Słownik Biograficzny, t. XXXVII, Warszawa-Kraków-Wrocław-Gdańsk 1996–1997, s. 462–464, wersja zdigitalizowana IPSB

Посилання

Walerian Sikorski – publikacje w bibliotece Polona