Пеппіно Гарібальді (Джузеппе Гарібальді II; ; 29 липня 1879, Мельбурн, Австралія — 19 травня 1950, Рим, Італія) — італійський революціонер та генерал, старший син генерала Річчотті Гарібальді та Гаррієт Констанс (Хопкрафт) Гарібальді, онук Джузеппе Гарібальді, на честь якого був названий та успадкував його бунтарський та патріотичний дух. Мав вісім братів та чотири сестри. Був одружений з Аддаліною Нінхолс.

Пеппіно Гарібальді пройшов значний військовий шлях, взявши участь у Греко-турецькій, Балканській та Першій світовій війнах у Європі, а також в Другій англо-бурській війні в Африці. У Латинській Америці він ледь не загинув під час повстання проти венесуельського диктатора Кастро та служив начальником штабу революційного лідера Франсіско Мадеро в Мексиці.

Життєвий шлях

Початкову освіту здобував у технічному коледжі міста Фермо. Проте вже у вісімнадцятирічному віці залишив навчання, обравши військовий шлях. Разом із батьком він вирушив до Греції, де взяв участь у боротьбі проти Османської імперії на боці греків та їхніх союзників — болгар, сербів і чорногорців. Під час бойових дій біля Домокоса молодий Гарібальді проявив особисту відвагу, здобувши репутацію сміливого бійця. Після завершення навчання у 1898 році він емігрував до Аргентини, оселившись у Буенос-Айресі. Через кілька років, у 1903 році, Джузеппе вирушив до Південної Африки, де воював на боці британських військ під час англо-бурської війни. Його вибір був частково зумовлений тим, що мати Гарібальді була британською підданою. Згодом він долучився до збройної боротьби у Венесуелі, виступивши проти прибічників президента-диктатора Сіпріано Кастро. Попри опір, Кастро вдалося зберегти владу. Після нетривалої роботи в Румунії та Панамі Гарібальді продовжив свою революційну діяльність у Мексиці, де підтримав сили, що боролися проти режиму Порфіріо Діаса. У 1912 році він знову опинився в Греції, воюючи разом із батьком і братами. Напередодні Першої світової війни проживав у Сполучених Штатах Америки.

Перша світова війна Із початком Першої світової війни Джузеппе Гарібальді ІІ повернувся до Європи, щоб долучитися до бойових дій. Восени 1914 року в Парижі разом із п'ятьма братами він сформував Гарібальдійський легіон — добровольчий італійський підрозділ, який увійшов до складу Французького іноземного легіону як 4-й маршовий полк 1-го іноземного полку. До його лав вступило близько п'яти тисяч добровольців.

Французький уряд присвоїв Гарібальді звання підполковника й доручив командування новоствореним з'єднанням. Його брат Річчотті отримав чин капітана, Санте став лейтенантом, Бруно та Еціо — молодшими лейтенантами, а Костанте обійняв посаду старшого ад'ютанта.

У грудні 1914 року легіон був перекинутий до Аргоннського лісу, де брав участь у запеклих боях. Бойові дії супроводжувалися значними втратами. 26 грудня під час штурму поблизу Боланте загинув брат Пеппіно — Бруно Гарібальді. Через дев'ять днів, у районі Фур-де-Парі, поліг ще один брат — Костанте.

8 січня 1915 року гарібальдійці здійснили контратаку біля лісництва Maison Forestière, повернувши позицію, яку незадовго до цього втратили французькі війська. Попри чисельну перевагу противника, що майже вдесятеро перевищував сили добровольців, італійці не лише відбили позиції, а й відкинули німецькі війська більш ніж на кілометр. За цей успіх Джузеппе Гарібальді був удостоєний ордена Почесного легіону. Водночас втрати легіону були надзвичайно великими: близько 300 загиблих, понад 400 поранених, а також численні хворі. Унаслідок цього 6 березня 1915 року Гарібальдійський легіон було розформовано.

Після вступу Італії у війну в травні 1915 року Гарібальді перейшов до італійської армії, вступивши до бригади «Альпи» (51-й і 52-й піхотні полки), що вважалася спадкоємицею знаменитих «Альпійських мисливців», створених його дідом. У червні того ж року він закликав мешканців Перуджі підтримати солдатів фронту листами та невеликими подарунками, наголошуючи, що навіть найскромніший знак уваги має велике моральне значення для військових.

Очоливши III батальйон 52-го піхотного полку, Гарібальді швидко зарекомендував себе як рішучий командир. У 1915 році на ділянці 4-ї армії він брав участь у боях за гору Коль-ді-Лана. Його дії набули широкого розголосу після того, як італійський журнал La Domenica del Corriere опублікував на обкладинці ілюстрацію із зображенням Гарібальді, який встановлює італійський прапор на захопленій вершині.

У липні 1916 року він командував підсектором долини Сан-Пеллегріно, маючи у своєму розпорядженні також підрозділи бригади «Тевере». Під його керівництвом війська вели бої за Чіма-Бокке, брали участь у наступі на долину Валь-ді-Ф'ємме, що завершився захопленням вершин Кауріоль і Кольбрікон. Восени того ж року бригада «Альпи» діяла в районі Коль-Омберт і Сассо-ді-Меццоді.

8 серпня 1917 року Джузеппе Гарібальді був призначений командиром бригади «Альпи». У вересні її частини відзначилися під час захоплення Денте-дель-С'єф, а після поразки італійської армії під Капоретто в жовтні 1917 року стримували наступ австро-угорських військ у долині Валь-Кордеволе. Згодом бригада воювала на рубежах річки П'яве, зокрема біля мосту Відор та на горі Томба.

На французькому фронті У квітні 1918 року італійське верховне командування направило до Франції II армійський корпус під командуванням генерала Альберіко Альбріччі. До його складу увійшла й бригада «Альпи» під проводом Гарібальді, включена до 8-ї дивізії. Загальна чисельність експедиційного корпусу становила близько 40 тисяч військовослужбовців. Разом із бригадою «Брешія» вона обороняла ділянку фронту між Суассоном і Реймсом, у районі річки Ардр і гори Бліньї.

Після війни Після завершення Першої світової війни Джузеппе Гарібальді отримав генеральське звання. Попри це він майже не брав участі в політичному житті Італії, віддаючи перевагу проживанню за кордоном. Упродовж кількох років займався підприємництвом у Великій Британії та Сполучених Штатах, однак значних успіхів у бізнесі не досяг. У 1922 році Гарібальді повернувся до політичної діяльності та відкрито виступив проти фашистського режиму. Після приходу до влади Беніто Муссоліні він емігрував до Нью-Йорка, де одружився з американкою Аддаліною Нінхолс. Подружжя вело непублічне й спокійне життя. У 1940 році Гарібальді повернувся до Італії, встигнувши востаннє побачити свою матір, яка померла наступного року. Після капітуляції Італії 8 вересня 1943 року його заарештували німецькі окупаційні власті та ув'язнили в римській тюрмі Реджина Коелі. Після визволення Рима він залишився жити в столиці разом із дружиною, ведучи скромне й усамітнене життя. Джузеппе «Пеппіно» Гарібальді помер у Римі 19 травня 1950 року у віці 71 року.

Див. також

Джузеппе Гарібальді

Примітки