Тропічна савана Брігалу (ідентифікатор WWF: AA0702) — австралазійський екорегіон тропічних та субтропічних луків, саван і чагарників, розташований на сході Австралії.
Географія Екорегіон тропічної савани Брігалу охоплює Пояс Брігалу — широку смугу акацієвих саван, що простягається на 1450 км з півночі на південь через східну та південно-східну частини Квінсленду та північно-східну частину Нового Південного Уельсу. Він утворює перехідну зону між більш вологими лісами, поширеними східніше, на тихоокеанському узбережжі, та більш посушливими саванами, поширеними західніше, у внутрішніх районах континенту. Згідно з класифікацією (IBRA) екорегіон складається з двох біорегіонів: Північного поясу Брігалу (BBN) та Південного поясу Брігалу (BBS). Північний пояс Брігалу простягається від міста Таунсвілл, розташованого на узбережжі Коралового моря, на південь до міст Емералд і Рокгемптон, що лежать на південному тропіку. Південний пояс Брігалу простягається далі на південь до міста Даббо у Новому Південному Уельсі.
Більша частина Поясу Брігалу лежить в межах басейнів річок , Бердекіна та Фіцрой, що течуть на схід, до Коралового моря. Води з південно-західної частини екорегіону стікають до басейну через річки , та .
Геологічна структура екорегіону доволі різноманітна. На півночі регіону переважають пермсько-тріасові осадові породи басейну Боуен, серед яких зустрічаються багаті , та карбоново-девонські породи басейну Драммонд, а на півдні — глибоко вивітрені крейдово-юрські осадові породи Великого артезіанського басейну, які у деяких районах перекриваються глинистими або піщаними крейдовими породами. У Центрально-Квінслендському нагір'ї, що лежить на межі басейну Боуен і Великого артезіанського басейну, дуже розчленовані породи утворюють ущелини, уступи та плато Пісковикового поясу. На заході та південному заході екорегіону, в басейнах Беляндо та Дарлінгу, поширені молоді осадові породи. Через середній захід Поясу Брігалу простягається смуга вулканічних порід. На півночі вони представлені карбоновими базальтами, а південніше вони змінюються третинними базальтами. Останні перекривають осадові породи Пісковикового поясу в районі хребта і є основою родючих ґрунтів та . Менша смуга вулканічних порід поширена далі на схід. На півночі екорегіону та в районі плато Анакі зустрічаються палеозойські плутонічні породи, переважно карбонові та девонські граніти та гранітоїди. Різноманіття рельєфу та геології екорегіону призводить до різноманіття типів ґрунтів. У гірських районах у внутрішніх районах Великого Вододільного хребта зазвичай поширені тверді лужні та кам'янисті , а у низинних районах — потріскані глинисті та алювіальні ґрунти.
На північ від екорегіону поширені савани нагір'я Ейнаслі, на північний захід — луки Мітчелл-Грасс-Даунсу, на захід — мульгові чагарники Східної Австралії, а на південний захід — помірні савани Південно-Східної Австралії. У вологих районах на північний схід від екорегіону поширені тропічні дощові ліси Квінсленду, а на південний схід — помірні ліси Східної Австралії. На крайньому півдні савани Брігалу переходять у помірні ліси Південно-Східної Австралії.
Клімат На більшій частині екорегіону переважає напівпустельний клімат (BSh за класифікацією кліматів Кеппена), а у деяких гірських районах на сході — вологий субтропічний клімат (Cfa за класифікацією Кеппена). На півночі теплі температури зберігаються протягом всього року, а сезонність опадів низька, тоді як на півдні зими дещо прохолодніші, а влітку опадів випадає менше, ніж протягом решти року. Середньорічна кількість опадів в регіоні коливається від 750 мм у прибережних районах на сході до менш ніж 500 мм у посушливих внутрішніх районах на заході.
Флора Основним типом рослинності екорегіону є акацієві рідколісся, у яких домінують акації брігалу (Acacia harpophylla), на честь яких Пояс Брігалу і отримав свою назву. Вони вкривають близько 40 % території екорегіону і переважають у районах, де поширені глинисті ґрунти. Решту екорегіону вкривають евкаліптові ліси та рідколісся. У лісах, що ростуть на пагорабах і в горах, домінують (Eucalyptus crebra) та (Eucalyptus melanophloia). Також в них зустрічаються (Eucalyptus decorticans), (Corymbia citriodora), акації бенді (Acacia catenulata) та списові акації (Acacia shirleyi). На рівнинах регіону поширені срібнолисті залізні евкаліпти (Eucalyptus melanophloia), (Eucalyptus populnea), (Eucalyptus moluccana), (Corymbia tessellaris) та різні види кипарисосен (Callitris spp.), а у долинах, де переважають алювіальні ґрунти — червоні річкові евкаліпти (Eucalyptus camaldulensis), (Eucalyptus tereticornis), (Eucalyptus coolabah) та (Eucalyptus largiflorens).
У вологих долинах та інших вологих мікросередовищах по всьому екорегіону зустрічаються осередки сухих дощових лісів, які перемежовуються саванами брігалу (Acacia harpophylla) та насадженнями (Casuarina cristata). У посушливих районах, особливо на заході екорегіону, у саванах акації брігалу (Acacia harpophylla) замінюються акаціями гіджі (Acacia cambagei). У деяких районах, особливо в регіоні , де переважають глинисті ґрунти, зустрічаються луки, на яких домінують різні види (Dichanthium spp.). Піщаний пояс утворює окремий флористичний регіон у межах тропічних саван Брігалу. Тут зустрічаються різні типи евкаліптових рідколісь та лісів, а також ізольовані ділянки ліанових хащів у вологих ущелинах. На піщаних ґрунтах на заході Піщаного поясу поширені рідколісся, в яких домінують білі кипарисосни (Callitris columellaris). На крайній півночі екорегіону, де він виходить до узбережжя Коралового моря, зустрічаються мангрові зарості, прибережні солончаки та інші види прибережної рослинності.
Хоча акації брігалу (Acacia harpophylla) зустрічаються в навколишніх екорегіонах, савани брігалу є унікальними для Поясу Брігалу. Натомість евкаліптові рідколісся регіону значною мірою подібні до аналогічних угруповань, поширених в інших частинах Квінсленду. Однак рідколісся, поширені у Піщаному поясі та на навколишніх базальтових плато, характеризуються надзвичайним флористичним різноманіттям та рівнем ендемізму. Тут зустрічаються ендемічні (Eucalyptus rubiginosa) та (Corymbia bunites). Ендеміками сухих дощових лісів екорегіону є (Cadellia pentastylis) та (Macropteranthes leichhardtii). Низка інших ендеміків зустрічається в Національних парках та . Багато видів, поширених у посушливих районах, обмежені вершинами пласких плато, тоді як в ущелинах зустрічаються види, характерні для вологішого східного узбережжя.
Фауна Серед поширених в екорегіоні ссавців слід відзначити сірого коалу (Phascolarctos cinereus), велетенського кенгуру (Macropus giganteus), звичайного валлару (Osphranter robustus), рудошийого валлабі (Notamacropus rufogriseus), батогохвостого валлабі (Notamacropus parryi), болотяного валлабі (Wallabia bicolor), лисячого кузу (Trichosurus vulpecula), (Petaurus breviceps), (Petaurus norfolcensis), велетенську сумчасту летягу (Petauroides volans), карликового акробатця (Acrobates pygmaeus), рудуватого беттонга (Aepyprymnus rufescens), жовтоногу сумчасту мишу (Antechinus flavipes), тонкохвосту сумчасту мишу (Sminthopsis murina), малого рудого крилана (Pteropus scapulatus), малого пістрявого лилика (Chalinolobus picatus) та австралійську єхидну (Tachyglossus aculeatus). Ендеміками екорегіону є дуже рідкісні (Lasiorhinus krefftii), які перебувають на межі зникнення, та пілінгські миші (Pseudomys pilligaensis), а майже ендемічними його представниками — чорносмугі валлабі (Notamacropus dorsalis), квінслендські скельні валлабі (Petrogale assimilis), тьмяні скельні валлабі (Petrogale inornata), скельні валлабі Герберта (Petrogale herberti), вуздечкові вузькохвості валлабі (Onychogalea fraenata), східні галькові миші (Pseudomys patrius) та великовухі пістряві лилики (Chalinolobus dwyeri). Раніше на островах Персі на півночі екорегіону мешкали ендемічні присмеркові крилани (Pteropus brunneus), однак наразі вони вимерли.
Серед поширених в екорегіоні птахів слід відзначити австралійського ему (Dromaius novaehollandiae), буру перепілку (Synoicus ypsilophorus), (Geophaps scripta), (Geopelia humeralis), смугастохвостого коукала (Centropus phasianinus), австралійського ночнаря (Eurostopodus argus), велику кукабару (Dacelo novaeguineae), австралійського орла (Aquila audax), рожевого какаду (Eolophus roseicapilla), малого какаду (Cacatua sanguinea), червонохвостого какатоїса (Calyptorhynchus banksii), корелу (Nymphicus hollandicus), світлоголову розелу (Platycercus adscitus), австралійського папугу-червонокрила (Aprosmictus erythropterus), співочого папужку (Psephotus haematonotus), плямисту ойсею (Chlamydera maculata), широкобрового королаза (Climacteris picumnus), австралійського малюра (Malurus assimilis), бурого медовця (Lichmera indistincta), синьощокого медолюба (Entomyzon cyanotis), вікторійського медолюба (Plectorhyncha lanceolata), малого шиподзьоба (Acanthiza nana), маскову манорину (Manorina melanocephala), західного ріроріро (Gerygone fusca), малого пустковика (Pyrrholaemus sagittatus), австралійського оругеро (Lalage tricolor), рудочеревого свистуна (Pachycephala rufiventris), чорноволу сорочицю (Cracticus nigrogularis), чорнорябу віялохвістку (Rhipidura leucophrys), австралійську скунду (Grallina cyanoleuca), білощокого діамантника (Stizoptera bichenovii), смугасту амадину-рубінчика (Aidemosyne modesta), леопардову діамантицю (Pardalotus punctatus) та апостола (Struthidea cinerea). Раніше на півдні екорегіону зустрічалися червоноплечі папужки (Psephotellus pulcherrimus), однак наразі вони вимерли.
Збереження Евкаліптові ліси та рідколісся, поширені у гірських районах екорегіону, здебільшого незаймані, однак значна частина саван та рідколісь поширена в родючих низинах, була перетворена на сільськогосподарські угіддя. Особливо постраждали савани брігалу: за останні 100 років їхня площа скоротилася на 87 %. Основними загрозами для збереження природи регіону є вирубка лісів та рідколісь, розвиток сільського господарства, а також поширення інтродукованих видів, таких як (Parthenium hysterophorus), вторгнення якої загрожує місцевим лукам. Надмірний випас худоби призвів до скорочення популяції квінслендських вомбатів (Lasiorhinus krefftii) та до майже повного їх зникнення.
Оцінка 2017 року показала, що 17 891 км², або 4 % екорегіону, є заповідними територіями. Природоохоронні території включають: , , , , , , , , , та .
Примітки
Посилання «Brigalow tropical savanna». Terrestrial Ecoregions. World Wildlife Fund. «Brigalow Tropical Savanna» — One Earth.