Дітер Герхардт

Дітер Фелікс Герхардт (, , Берлін, Третій Рейх — ) — комодор військово-морських сил ПАР, який командував стратегічною військово-морською базою Саймонстаун й агент радянської розвідки. Працював на ГРУ у 1956—1983 роках, передаючи радянській стороні інформацію про озброєння військово-морських сил країн НАТО. 1983 року внаслідок зради заарештований ФБР у Нью-Йорку разом зі своєю дружиною Рут, яка була його зв'язковою, і засуджений за шпигунство на користь СРСР. 1992 року звільнений з в'язниці, а 1999 року — амністований.

Ранні роки Народився 1 листопада 1935 року в Берліні в сім'ї архітектора, який емігрував до Південної Африки в роки економічної депресії. Після вступу Південно-Африканського Союзу у Другу світову війну у 1941 році батько Герхардта був інтернований як прихильник НСДАП і гітлерівської Німеччини. На знак протесту Дітер викрав автомобіль і потрапив під кримінальне переслідування: його батько звернувся до адмірала ВМС ПАС з проханням не саджати сина до в'язниці, а направити до збройних сил і привчити його до дисципліни. Сам Дітер політичні погляди свого батька не поділяв, хоча на службу подався добровільно.

1956 року Дітер Герхардт закінчив академію ВМС Саймонстаун (Салданья-Бей), був відзначений Почесним мечем ПАС і зарахований в офіцери ВМС ПАС. 1958 року одружився з англійкою Джанет Коггін (у цьому шлюбі у них були діти), проте, попри зовнішній матеріальний добробут, у глибині душі він не міг вибачити владі приниження молодості та дискримінацію як сина емігранта. 1962 року як офіцер ВМС ПАР пройшов підготовку в британській школі морського мінування Портсмут і парашутно-десантну підготовку на .

Робота на ГРУ

Вербування та початок роботи Наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років Герхардт запропонував свої послуги Південно-Африканській Комуністичній Партії, внаслідок чого Брам Фішер поінформував про нього, як про інформатора компартії, радянське посольство в Лондоні. У відрядженні в Лондоні 1962 року Герхардт зв'язався з радянським посольством, заявивши готовність до боротьби проти апартеїду. У Лондоні Герхардта завербував ГРУ Генштабу Міністерства оборони СРСР під псевдонімом «Фелікс» (іноді донесення підписував псевдонімами «Фелікс», «Фелікс Б. Пілявський» або «DFG» і продовжив службу в ВМС ПАР. Як перспективний офіцер, Дітер мав зв'язки з Пітером Ботою (один із керівників Національної партії ПАР, прем'єр і президент ПАР у 1980-х роках) й адміралом Г'юго Бірманном.

Під час свого перебування у Великій Британії (навчальна база Коллінгвуд і фрегат «Тенбі») Герхардт, офіцер ВМС ПАР, передавав ГРУ інформацію про стан ВМС Великої Британії, британської та американської ППО (ЗРК Sea Cat і Sea Sparrow), а також про велику кількість матеріалів про навчання та переозброєння країн НАТО. Великим досягненням ГРУ стало отримання через Герхардта даних про французьку ракету Exocet. Згідно з заявами спеціаліста служб безпеки і журналіста , у 1960-ті роки Герхардт намагався завербувати членів екіпажів АПЛ типу «Резолюшн» для отримання відомостей про балістичні ракети «Polaris». 1966 року дружина Герхардта зрозуміла, що її чоловік займається шпигунством, а коли Герхардт поставив перед нею ультиматум — або допомагати йому, або розлучитися, то віддала перевагу розлученню. Вона виїхала до Ірландії, а пізніше стверджувала, що за нею спостерігали радянські спецслужби. 1999 року вийшов друком її роман «Дружина шпигуна» на основі реальних подій (імена реальних героїв були змінені).

Знайомство з Рут На Різдво 1968 року Герхардт познайомився в швейцарському місті Клостер з Рут Йор, дочкою робітника фармацевтичної компанії і модистки, яка працювала секретарем адвоката. У 1969 або 1973 році вони одружилися, і Рут прийняла громадянство ПАР. Рут володіла німецькою, французькою, італійською та англійською мовами, а невдовзі вивчила африкаанс. У шлюбі Рут і Дітера народився син Грегорі, якого Дітер назвав на честь одного зі своїх московських знайомих, на ім'я Григорій. На думку Чепмена Пінчера, після знайомства з Герхардтом Рут була завербована Штазі. Сам Герхардт стверджував, що правду про свою роботу розповів їй після весілля, а Рут відреагувала спокійно та підтримала його починання.

Незабаром після весілля вони з'їздили до Москви, де Рут стала агенткою ГРУ під псевдонімом «Ліна». Вона відігравала значну роль в отриманні інформації: на нарадах з Пітером Ботою часто проводилися обіди, які влаштовували дружина президента, на яких були присутні Дітер і Рут. Під час світських розмов Рут уміла переводити розмову в потрібне русло, щоб отримати інформацію. Неодноразово вона приїжджала до Швейцарії, щоб відвідати матір, де в радянському посольстві передавала співробітникам ГРУ зібрані Дітером матеріали. З подачі «Ліни» Дітер здійснював подорожі до різних країн Європи під приводом відвідування її родичів. Для запису інформації використовувався особливий пристрій, який працював на декількох швидкостях, який підключався до радіоприймача. У певний час Рут вмикала приймач, звідки долинав сигнал пароля, а потім йшов вереск: записавши вереск, Рут змінювала швидкість запису і могла почути чіткий сигнал в абетці Морзе. Записавши їх, вона діставала шифроблокнот, у якому виявлявся під впливом хімічних реактивів текст, і розшифровувала все повідомлення.

Зв'язок з Рут Герхардт підтримував полковник ГРУ Віталій Шликов. Подружжя побувало у Москві, Ленінграді та Загорську, відвідали Большой театр, театр ляльок Образцова, Ермітаж; відпочивали в Одесі, Сочі та Криму. У Південній Африці вони звикли відзначати і радянські свята вдома. У будинку, де проживали Герхардти (він знаходився поряд з будинком Пітера Боти), були перські килими та численні картини. Сам Дітер Герхардт говорив знайомим, що заробив собі на життя завдяки невеликій спадщині від матері-німкені, а також завдяки ставкам на кінних перегонах.

Високопоставлений офіцер ВМС

1968 року Герхардт обіймав посаду військово-морського аташе при посольстві ПАР у Великій Британії, а з 1972 по 1978 роки він був офіцером при штабі збройних сил Південної Африки в Преторії і військовим представником у збройовій компанії , маючи доступ до засекреченої інформації Сухопутних військ і ПС ПАР, зокрема до планів війни проти Намібії. За його словами, він передав ГРУ інформацію про технологічне співробітництво ПАР з Ізраїлем, зокрема відомості про ракети типу «Єрихон» (за деякими даними, йшлося також про розробку ядерної зброї, носіями якої могли бути ці ракети).

Частину цінних відомостей про співпрацю ПАР та Ізраїлю Герхардт зібрав у 1975 році під час візиту до Ізраїлю. Візит проходив на тлі переговорів, що застопорилися, між Ізраїлем і Єгиптом про укладення миру після війни Судного дня. Герхардт зустрівся з генералом , який висловив зацікавленість у розвитку співпраці Ізраїлю та Південної Африки і підкреслив, що якщо США припинять надавати підтримку ізраїльській владі, країні буде потрібний інший надійний партнер, яким могла б стати Південна Африка. Під час свого візиту Герхардт відвідав відділ досліджень і розробок компанії IMI, обчислювальний центр Міністерства оборони Ізраїлю та центр розвідувальної служби «Лакам».

Того ж 1975 року Герхардта призначили заступником командувача головною базою ВМС ПАР Саймонстаун з матеріально-технічного забезпечення. Обійнявши цю посаду, Герхардт отримав доступ до інформації про технічні характеристики озброєння ВМС ПАР, звітів розвідки ВМС, даних щодо співробітництва ВМС ПАР з ВМС Великої Британії і даними морської радіоелектронної розвідки на базі Сільвермайн під Кейптауном. У підпорядкуванні Герхардта було близько 3 тисяч осіб особового складу, а отримана ним американська і японська апаратура електронного стеження дозволяла не тільки спостерігати за кораблями та літаками в Південній Атлантиці, а й уловлювати сигнали з радянських кораблів у Тихому океані.

У серпні 1977 року Герхардт був направлений до штабу Збройних сил ПАР як старший офіцер директорату розвитку збройних сил. Перебуваючи в штабі, йому вдалося знайти деякі відомості про те, що в пустелі Калахарі будується якийсь об'єкт, куди він і вирушив. Йому вдалося зробити кілька секретних знімків об'єкта, що будувався у Вастрапі, і передати їх до Москви: як виявилося, будівництво було пов'язане з ядерною програмою ПАР. Під час Фолклендської війни Герхардт мав доступ до всієї інформації про дії ВМС Великої Британії у Південній Атлантиці. Окремі персоналії заявили, що відмова Великої Британії від бази Саймонстаун була необачним рішенням, яке не тільки ускладнило ведення бойових дій на морі, але і створило передумови для того, що Герхардт передасть всю інформацію про британський флот на Фолклендах до рук радянського керівництва. Адмірал ВМС Великої Британії лорд Пітер Гілл-Нортон публічно спростовував подібні чутки, але вів стеження за комодором і всіма моряками британського флоту, які коли-небудь спілкувалися з ним.

Усього протягом понад 20 років Герхардт передавав інформацію в СРСР, а також п'ять разів нелегально там побував, з них двічі з дружиною у 1972 та 1976 роках. ГРУ виплатило йому сумарну винагороду за всі операції у розмірі 800 тисяч швейцарських франків (за іншими даними, за кожну операцію Герхардт отримував суму до 250 тисяч доларів США). Відомо, що на одному з рахунків Герхардта у швейцарському банку зберігалася сума у розмірі близько 85 тисяч британських фунтів стерлінгів. При цьому керівництво чудово знало, що стимулом для Герхардта були не гроші, а власні переконання.

Арешт і в'язниця Наприкінці 1982 року Герхардт зустрівся з міністром оборони ФРН Манфредом Вернером, а напередодні нового 1983 року прибув до США на короткострокові курси з управління та бізнесу в університет Сіракьюз, де збирався здобути ступінь з математики. Його друг Джиммі запропонував на вихідні вирушити до Нью-Йорка, але в готелі 25 січня Герхардта заарештували агенти ФБР. 11 днів допитували південноафриканського комодора, і тільки під загрозою вбивства дружини і дитини Герхардт зізнався і розповів все про свою діяльність (зокрема і про зв'язного «Михайла Миколаєва», з яким мав зустрітися на зворотному шляху зі США до Цюриха). «Михайлом Миколаєвим» виявився розвідник Віталій Шликов, знаний під прізвиськом «Боб». 25 січня Шликова, як і Рут Герхардт, також заарештували, а в будинку матері Рут провели обшук, вилучивши залишені дочкою на зберігання мікроплівки і фальшиві паспорти (сам радіопередавач, яким нібито користувалися Герхардти, не знайшли), а також 100 тисяч доларів США, які він збирався виплатити Рут. Радянська розвідка була вражена подібним провалом.

ГРУ вжило заходів, щоб домогтися звільнення Шликова, якому довелося провести близько двадцяти місяців у швейцарській в'язниці (його засудили до 3 років в'язниці за шпигунство). Після звільнення він вилетів до Праги, де його зустріли колеги зі спеціальної служби. Генерал армії Петро Івашутін встановив, що причетними до провалу були двоє зрадників — генерал-майор ГРУ Дмитро Поляков, завербований ЦРУ у 1961 році (він мав на руках досьє на Герхардта), і підполковник Першого головного управління КДБ СРСР Володимир Вєтров, завербований французькою розвідкою, він передав на захід Досьє Farewell з інформацією про діяльність науково-технічної розвідки КДБ СРСР (зокрема і зі згадкою Герхардта як одного з агентів). Хоча Полякова і Вєтрова розстріляли у 1986 і 1985 роках відповідно як державних зрадників, радянська влада не могла витягнути Дітера і Рут.