Станіслав Юзеф Броніслав Кашніца (; 25 липня 1908, Львів — 12 травня 1948, Варшава) — польський правник і офіцер, підполковник Національних збройних сил (NSZ).

Біографія

Дитинство і юність Він був сином Станіслава Вінцентія Антонія Кашниці, професора і двічі ректора Познанського університету, та Амелії, уродженої Малавської, дочки Густава, високопосадовця. Він був нащадком депутата Антонія Трембіцького. У свою чергу, його дід, Юзеф, 1834 року народження, був професором енциклопедичного та канонічного права в Головній школі у Варшаві, у Варшавському університеті та Університеті Яна Казимира у Львові. Його батько, Станіслав, був, крім викладача права, також сенатором ІІ Республіки Польської. Раніше був ув’язнений царською владою в Павяку та Варшавській Цитаделі, австрійською владою в Замарстинові і в 1939 році німцями в Познані. Зведеним братом Станіслава Кашніци був Кшиштоф Кашніца.

До 1912 року родина жила у Львові, потім до 1918 року у Дублянах біля Львова, у листопаді 1918 р. переїхала до Наленчува, через рік до Варшави, де Станіслав Кашніца розпочав навчання у варшавській Гімназії Войцеха Ґурського. Навесні 1920 року разом з батьками переїхав до Познані й продовжив навчання в неповній гімназії Кароля Марцинковського, він склав іспит з середньої школи в 1927 році. Вивчав право в Познанському університеті. Під час навчання працював в академічній корпорації «Гелонія» та був членом правління Bratnia Pomoc як голова кредитного відділу та керівник академічних будинків. Після третього року навчання відбув військову службу у Володимирі-Волинському, закінчив Артилерійську резервну кадетську школу і служив у 7-му артилерійському кінному дивізіоні у Великопольщі в званні поручника резерву. У 1933 році він закінчив магістратуру права, у вересні подав заяву на роботу в адвокатській конторі Вайнфельда у Варшаві, а в 1935 році став адвокатом на шкіряній фабриці Роговських у Гнєзні. Перед початком Другої світової війни склав адвокатський іспит у Познані. Політичну діяльність розпочав у Великопольському таборі. З квітня 1934 р. працював у Національно-радикальному таборі (ONR-ABC). Входив до внутрішньої таємної структури ОНР під назвою Польська організація.

13 грудня 1939 р. одружився з Регіною Нєдзвяловською і мав доньку Зофію (1940 р. н.).

Друга світова війна Брав участь у Вересневій кампанії 1939 року (мобілізований в серпні 1939 року), служив розвідником, а потім командиром 1-го взводу 2-ї батареї 7-го кінно-артилерійського дивізіону Великопольської кавалерійської бригади під командуванням генерала Романа Абрагама. У складі армії генерала Тадеуша Кутшеби воював у битві на річці Бзура, перейшов від Кутна до Варшави, захищав столицю.

Після поразки у війні не потрапив у німецький полон. З жовтня 1939 року був одним із провідних підпільників так званої Grupa Szańca (воєнного продовження ONR-ABC), одним із співзасновників Товариства Jaszczurcze, зовнішньої військової організації ONR, організовував цивільні комісаріати від імені ONR-ABC. У Варшаві він очолював комунікації Товариства Ящерів і Національних збройних сил, водночас був керівником юридично-адміністративної групи та головою адміністрації.

Після консолідаційної угоди з Верховним судом у липні 1943 року він став членом президії Тимчасової національної політичної ради, будучи одним із восьми її засновників. Одночасно він обіймав посаду голови загальної адміністрації Державної служби країни (SCN). Влітку 1943 року, будучи головою адміністрації SCN, він розробив для SCN правила судів. Після розколу NSZ у квітні 1944 року через інтеграційну угоду з Армією Крайовою вирішив служити в частині NSZ, яка не підпорядковувалася AK (NSZ-ZJ). З липня 1944 року був заступником, а згодом начальником 1-го відділу Штабу NSZ-ZJ. У перші дні Варшавського повстання він воював в Охоті, звідки разом з мирним населенням залишив столицю і вирушив до Ченстохови. З серпня 1944 року був членом Політичної ради NSZ, головою організаційного відділу NSZ-ZJ. У вересні 1944 року він був призначений командиром округу VIII Ченстохова NSZ-ZJ. Тоді також стався розкол у громаді NSZ-ZJ — частина активістів, об’єднаних у Свєнтокшиську бригаду NSZ, вирішила укласти угоду з німецькими окупантами, щоб очистити територію від комуністів і політичних опонентів NSZ-ZJ і Szaniec Group від некомуністичних організацій, а коли Червона Армія вступила до Польщі — відвести солдатів через ризик винищення на Захід. Кашніца, ведучи свою антикомуністичну діяльність, був категорично проти будь-якої співпраці з німцями. Після поразки Варшавського повстання разом з командиром NSZ-ZJ майором/полк. NSZ Станіславом Наконечнікофф-Кустовським (убитий Свєнтокшиською бригадою у жовтні 1944 року за бажання об’єднати останні незалежні підрозділи NSZ з Армією Крайовою) почав шукати угоди з Армією Крайовою, щоб спільно протистояти новій — цього разу радянській — окупації. На рубежі 1944-1945 років він став командиром Познанського округу організації після АК «NIE», метою якої була боротьба з Червоною Армією та маріонетковим комуністичним режимом.

У березні 1945 року він обійняв посаду заступника командира інспекторату Західних територій NSZ-ZJ, а з квітня виконував обов'язки. командувач цього району. У його складі він створив три підпільні організації: Військо Польське (розвідувального характеру), Покоління Незалежної Польщі (в академічних спільнотах Познані та Гданська) та Академічний легіон (в Університеті Адама Міцкевича в Познані). З березня 1945 р. він також був начальником 1-го відділу штабу NSZ-ZJ, а в липні того ж року був призначений головою Ради інспекторів. До серпня 1945 р. був командиром Познанського округу NSZ-ZJ.

Повоєнний період У серпні після відходу на захід головного командира NSZ-ZJ бригадного генерала Зигмунта Броневського, який приєднався до Свєнтокшиської бригади, стали виконувачем обов’язків головного командира NSZ-ZJ. На цій посаді перебував до лютого 1947 року. З червня 1946 року — начальник розвідки ОП, а з кінця того ж року — голова Політкомітету ОП. На зламі 1946/1947 років він підпорядкував рештки організації NSZ-ZJ Штабу Національного Військового Союзу, створеного на основі структур Національної Військової Організації та частини NSZ, злитої з AK (т.зв. NSZ-AK).

Заснував організацію Підпільної армії в Познанському та Поморському воєводствах (діяла з весни до осені 1945). Вона обмежила свою діяльність пропагандистськими кампаніями та збором інформації. Станіслав Кашніца мав кілька прізвиськ: «Машковський», «Пшепона», «Вонсал», «Вонсовський».

Арешт, суд, страта, поховання 15 або 26 лютого 1947 року його було заарештовано Службою безпеки (СБ). Свідки з сусідніх камер у в'язниці Мокотов згадували жорстокі тортури, яких йому завдали. Рішенням від 2 березня 1948 року, номер справи Rs. 68/48, військово-польовий суд у Варшаві під головуванням підполковника Альфреда Яновського засудив його до чотирьох смертних вироків та чотирьох термінів ув'язнення, а також до додаткових покарань — позбавлення громадських, громадянських та почесних прав, а також конфіскації майна. Ґрунтуючись на принципі сукупності вироків, суд призначив сукупне покарання — смертну кару та вищезгадані додаткові покарання. Його захисником був Юзеф Літвін. Разом з ним було засуджено ще кількох членів вищого керівництва підпільних національних структур, зокрема Леха Кароля Неймана в тому ж процесі. Президент Болеслав Берут не скористався своїм правом помилування. Вирок було виконано 12 травня того ж року у в'язниці Мокотова пострілом у потилицю. Родину не повідомили про заплановану страту.

Тіло родині не видали. Його було поховано анонімно, у формі вермахту, кинуто в братську могилу та поховано у невідомому місці та без розпізнавального знаку. Метою було, окрім убивства жертви, стерти пам'ять про неї.

14 жовтня 1970 року його особисту справу було передано разом із справами 1322 засуджених з архіву в'язниці Мокотова до Головного управління поліції воєводства. 30 вересня 1992 року Варшавський військовий окружний суд визнав вирок колишнього військового окружного суду у Варшаві недійсним.

Вшанування, ексгумація, ідентифікація 1 листопада 1990 року на Повонзківському військовому цвинтарі у Варшаві було відкрито пам'ятник на честь 241 жертви комуністичних убивств періоду 1944–1956 років, зокрема Станіслава Кашніци. Він був створений з ініціативи Громадського комітету зі будівництва пам'ятника. Його останки були виявлені у 2012 році під час розкопок на Лончському цвинтарі (серед 117 осіб) дослідниками Інституту національної пам'яті під керівництвом професора Кшиштофа Швагжика. Потім їх ідентифікували спеціалісти Поморського медичного університету в Щецині в рамках програми «Польська генетична база даних жертв тоталітаризму». Про це було оголошено 20 лютого 2013 року.

11 травня 2013 року на території 1-ї середньої школи в Познані було відкрито меморіальну дошку на честь Станіслава та його брата Яна Кашніци.

27 вересня 2015 року підполковника Станіслава Кашніцу урочисто поховали в Пантеоні-Мавзолеї Проклятих-Незламних Воїнів Повонзківського військового цвинтаря у Варшаві.

9 листопада 2017 року він став покровителем вулиці в районі Бєляни у Варшаві, замінивши Юзефа Бальцерака.ZARZĄDZENIE ZASTĘPCZE WOJEWODY MAZOWIECKIEGO z dnia 9 listopada 2017 r. w sprawie nadania nazwy ulicy, "DZIENNIK URZĘDOWY WOJEWÓDZTWA MAZOWIECKIEGO", Warszawa, dnia 10 listopada 2017 r., poz. 10137. Він також є покровителем вулиць у Познані та Кракові.

У 2019 році Національний банк Польщі випустив срібну колекційну пам'ятну монету номіналом 10 злотих із серії «Незламні солдати, прокляті комуністами», присвячену пам'яті Станіслава Кашніци.

1 березня 2023 року в Глогуві в рамках «Алеї пам'яті» було відкрито пам'ятник Станіславу Кашніці, поряд з 15 іншими пам'ятниками солдатам антикомуністичного підпілля.

Нагороди

Virtuti Militari, срібний хрест Хрест Хоробрих Срібний Хрест Національної збройної дії з мечами (1944) Хрест Національної збройної дії (1993, посмертно) Орден Відродження Польщі, великий хрест (20 серпня 2009, посмертно) — «за видатний внесок у незалежність Республіки Польща.»

Примітки

Література

zob.

AIPN, Teczki więźniów 1948, Kasznica Stanisław AWL, WSR w Warszawie, 119/91/3274–3282 Niewinnie Straceni..., s. 44 (il.) Z.S. Siemaszko, Narodowe Siły Zbrojne Żołnierze wyklęci..., według indeksu. Kasprzyk J.J., Kasznica Stanisław Józef Bronisław, Encyklopedia Białych Plam, T. IX. J. Drużyńska, Stanisław M. Jankowski: Wyklęte życiorysy. Poznań: Dom Wydawniczy REBIS, 2009. ISBN 978-83-7510-373-1.