Рейчел Робертс (, 20 вересня 1927 — 26 листопада 1980) — валлійська акторка, відома своїми яскравими драматичними ролями 1960-х — 1970-х років. Найбільше її пам'ятають за ролі старшої коханки головних чоловічих персонажів у фільмах (1960) та (1963). За кожну з них вона отримала британську премію BAFTA як найкраща акторка. За фільм «Це спортивне життя» вона також була номінована на премію «Оскар» за найкращу жіночу роль. Серед інших помітних ролей — Гільдеґарда Шмідт у фільмі «Вбивство у „Східному експресі“» (1974), Гестер Еппл'ярд у «Пікніку біля Навислої скелі» (1975) та пані Клеррі Мортон у «Янкі» (1979).

Серед театральних ролей Робертс була оригінальна постановка мюзиклу «Меггі Мей» (Maggie May) у 1964 році. У 1974 році вона була номінована на премію «Тоні» за п'єси «Chemin de Fer» та «Гостина старої дами», а в 1976 році здобула премію «Драма Деск» за «Набеас корпус» (див. Habeas Corpus Act).

Раннє життя і кар'єра

Рейчел Робертс народилася в валлійському місті Лланеллі в родині баптистського священника, навчалася в Університеті Уельсу та Королівській академії драматичного мистецтва, після чого розпочала акторську кар'єру в театральній трупі Суонсі, а в 1953 році дебютувала в кіно.

Справжнє визнання їй принесли ролі у фільмах «Суботній вечір і недільний ранок» (1960) та «Це спортивне життя» (1963), за які вона здобула дві премії BAFTA, а також була номінована на премію «Оскар». Протягом кар'єри Робертс успішно поєднувала роботу в театрі й кіно, зігравши помітні ролі в стрічках «Щасливчик!», «Вбивство у „Східному експресі“» та «Пікнік біля Навислої скелі», а після переїзду до Лос-Анджелеса знімалася й в американських фільмах.

У 1970-х роках вона також здобула престижну театральну премію Drama Desk Award, а її останньою британською кінороботою став фільм «Янки» (1979), який приніс їй ще одну премію BAFTA за роль другого плану.

Основна фільмографія

«Наша людина в Гавані» (1959) «Суботній вечір і недільний ранок» (1960) — місіс Маргарет Гаммонд, власниця квартири «Це спортивне життя» (1963) — Клеррі Мортон, мати головної героїні «Дружини лікарів» — Делла Рендольф «О, щасливчик!» (1973) — Глорія Роу / мадам Пеяр / місіс Річардс «Убивство у „Східному експресі“» (1974) — Гільдеґарда Шмідт, німкеня, покоївка російської княгині «Пікнік біля Навислої скелі» (1975) — Гестер Еппл'ярд, директорка коледжу для дівчат «Брудна гра» (1978) — Герда Кассвелл / Делія Дарроу, лідерка тоталітарної секти «Янкі» (1979) — Клеррі Мортон, мати головної героїні «Коли дзвонить незнайомець» (1979) — доктор Монк

Особисте життя

Рейчел Робертс була двічі одружена й не мала дітей: її першим чоловіком був актор Алан Добі, а другим — відомий актор Рекс Гаррісон, шлюб із яким виявився бурхливим через взаємну алкогольну залежність і часті конфлікти. Після розлучення в 1971 році Гаррісон одружився з колишньою найкращою подругою Робертс, що стало для неї важким ударом. Акторка страждала від алкоголізму, який впливав на її поведінкуLusted, David and Raymond Williams (1989). Raymond Williams: film, TV, culture: a publication accompanying a season of films and television at the National Film Theatre, June, 1989. London: NFT/BFI Education. p. 28., а в останні роки життя прагнула відновити стосунки з Гаррісоном, хоча перебувала в дружніх стосунках із молодшим за неї мексиканцем Дарреном РаміресомRoberts, Rachel (1984). No Bells on Sunday: The Rachel Roberts Journals. Harper & Row. ISBN 978-0060152352..

Смерть і пам'ять

Після болісного розлучення з Рексом Гаррісоном Рейчел Робертс дедалі більше страждала від алкоголізму й депресії, переїхала до Голлівуду, а в 1980 році безуспішно намагалася відновити стосунки з колишнім чоловіком. 26 листопада 1980 року акторку знайшли мертвою у її будинку в Лос-Анджелесі; розслідування встановило, що вона померла внаслідок вживання їдкої хімічної речовини, барбітуратів та алкоголю, а смерть була визнана самогубствомUpton, Julian (2004). Fallen Stars. Headpress. ISBN 1-900486-38-5.. Після кремації її щоденники були видані у 1984 році під назвою «No Bells on Sunday: The Memoirs of Rachel Roberts». У 1992 році прах Робертс і її подруги, акторки Джилл Беннетт, також померлої внаслідок самогубства, розвіяли над Темзою під час пам'ятної церемонії, організованої режисером Ліндсі Андерсоном«Lindsay Anderson». The Daily Telegraph. No. 43294. 1 September 1994. p. 21.Anderson, Lindsay (2004). Sutton, Paul (ed.). Lindsay Anderson: The Diaries. London: Methuen. ISBN 0-413-77397-3.Lambert, Gavin. «Is That All There Is?». Sight and Sound. Retrieved 4 April 2026..

Примітки