Парабалани (пізньолат. parabalānī — «ті, хто ризикує життям, доглядаючи хворих», від ), також параболани (від або ) — це члени братства, які в ранньому християнстві добровільно брали на себе турботу про хворих і поховання померлих від хвороб, усвідомлюючи смертельні ризики для власного життя.
Зазвичай це були вихідці з бідних верств населення. Окрім догляду за хворими, вони також виконували обов'язки помічників місцевих єпископів, іноді були їхніми особистими охоронцями чи за потреби залучалися до силових протистоянь з опонентами.
Історія Парабалани не були, як вважається, чернечим орденом і не давали обітниць, а також не вважалися священнослужителями, хоча мали певні церковні привілеї та імунітети. За законом, їм заборонялося приходити на громадські зібрання та відвідувати театри.
Часом парабалани грали дуже активну роль у релігійних конфліктах, зокрема, у Другому Ефеському соборі. Існує припущення (хоч і без переконливих доказів), що братство виникло під час великої чуми в Александрії в єпископаті Діонісія Александрійського (друга половина ІІІ століття).
Хоча параболани знаходилися під заступництвом й контролем єпископа, Кодекс Феодосія вказує на їхню підпорядкованість префекту римського Єгипту. Деякі історики зараховують параболанів до кліру, але цьому твердженню бракує твердих підстав. Відомо, що параболани були організованою організацією, що мала 600 членів із синдиком на чолі, а також мали свій законний список.
Їхні привілеї були настільки значними, що окремі багаті люди навіть купували членство серед парабаланів (за гроші).
Вони перебували під відомством архієпископа Александрійського, і у цьому контексті були напівкліриками.
Через те, що їхній фанатизм часто ставав причиною масових заворушень, імператорські закони обмежували їхню чисельність: закон, прийнятий у 416 році, обмежив їхню кількість в Александрії 500 особами, двома роками пізніше число було збільшено до 600. У Константинополі їхня кількість була зменшена з 1100 до 950Codex Justinianus, I.2.4. За свідченням історика Адріана Фортеск'ю, параболани, які «відрізнялися вкрай важким характером», остаточно зникли з історичної арени за часів імператора Юстиніана.Adrian Fortescue (2007), The Greek Fathers: Their Lives and Writings, Ignatius Press. Pages 165.
Вважається, що парабаланами вбита Гіпатія.Oxford Dictionary of the Christian Church, p. 1030 cites Bingham, Origines sive Antiquitates Ecclesiasticae
В кінематографі У фільмі «Агора», присвяченому житті Гіпатії Александрійської, параболани були представлені християнськими добровольцями, які роздавали хліб бідним, але поступово перетворювалися на релігійних фанатиків, що вбивали язичників, євреїв та християн, які не підтримували радикальну політику патріарха Кирила Александрійського.
Примітки