Ultracomputer Нью-Йоркського університету є важливою розробкою процесорної архітектури в історії паралельних обчислень. Система містила N процесорів, N модулів пам'яті та комутаційну мережу передачі повідомлень із N log N комутаторів, що з'єднувала їх. Система підтримувала новаторську інструкцію координації процесів fetch-and-add, а спеціалізовані мережеві комутатори на основі НВІС могли об'єднувати звернення (зокрема операції fetch-and-add) від кількох процесорів в одне звернення, щоб зменшити конкуренцію за пам'ять.
Машину було розроблено в 1980-х роках на факультеті комп'ютерних наук Інституту математичних наук Куранта, ґрунтуючись на концепції, запропонованій Джейкобом Т. Шварцом. Більшість виконаних робіт мали теоретичний характер, однак було створено два прототипи:The NYU Ultracomputer Project 8-процесорну машину на основі шини; машину з 16 процесорами та 16 модулями пам'яті зі спеціалізованими НВІС-комутаторами, що підтримували інструкцію fetch-and-add.
Технології Ultracomputer стали основою для експериментального паралельного комп'ютера Research Parallel Processor Prototype (RP3), створеного в IBM Research, який підтримував 512 обчислювальних вузлів. Наприкінці 1980-х років у Дослідницькому центрі Томаса Дж. Вотсона було побудовано систему з 64 вузлами.
Примітки