А Той (, тайш. /a˧ tʰɔi˥/; 1829, Гонконг — 1928, Сан-Хосе ) — американська повія і сутенерка, яка в юності емігрувала з Китаю. Одна з найвідоміших китаянок в американській популярній літературі XIX століття.
Біографія А Той емігрувала з Гонконгу до Сан-Франциско у 1849 році, коли їй було 21 рік. Сучасники описували її як високу, добре складену дівчину із забинтованими ногами, що стерпно розмовляє англійською. Альбер Бенар де Русо () у своєму дорожньому журналі відзначав: «Китайці, як правило, потворні, як жінки, так і чоловіки, але є кілька дівчат, які хоч і не красиві, але привабливі, наприклад, дивно спокуслива А Той, яка володіє струнким тілом і очима, що сміються». Співзвучну думку висловив і автор замітки в , який наприкінці XIX століття згадував: «Насправді, це була найкрасивіша китаянка з усіх, що я бачив».
На піку Каліфорнійської золотої лихоманки, яка супроводжувалася напливом у регіон самотніх, але багатих золотошукачів, А Той стала однією з найуспішніших повій Сан-Франциско. Автор статті в Daily Examiner стверджував, що чоловіки вишиковувалися в чергу завдовжки в цілий квартал, щоб лише подивитися на чарівну китаянку. За день А Той приймала трохи більше двох клієнтів. Протягом року або двох А Той стала сутенеркою в борделі на Пайк-стріт (Pike Street) (нинішня Walter U. Lum Place у Чайна-тауні).
А Тої рано виявила всі переваги і недоліки американської Феміди. Її переслідування американськими судами почалося вже в рік її прибуття: діаспора у Сан-Франциско отримала лист від одного пана з Гонконгу, який заявив, що є чоловіком А Той, і вимагав її повернення на батьківщину. У суді дівчина заявила, що ніколи не була одружена, і попросила у суду дозволу залишитися в США, її прохання судом було задоволено. Наступного разу А Той з'являлася в суді за власною волею: вона подала позов проти клієнтів, які розрахувалися бронзовим пилом замість золотого. І якщо її перший виступ у суді залишився майже непоміченим, на цей раз китаянка, одягнена в абрикосову куртку і зелені штани, у дивні черевички на маленьких забинтованих ногах, що не володіла англійською, стала справжньою місцевою сенсацією. Проте сам процес не приніс А Той ні морального, ні фінансового задоволення: суд відкинув її позов за недостатністю доказів (хоча А Той принесла пил як доказ), а сам процес проходив під таким тісним акомпанементом сміху з залу, що сама дівчина відчувала себе настільки ображеною, що нібито, за словами преси, прийняла рішення відмовитися від носіння китайського одягу і приймати американських клієнтів. Однак, жодне з цих тверджень не виявилося правдивим: на наступному її візиті до суду вона все одно з'явилася у своєму дивовижному одязі, і китайських клієнтів було так мало, що дівчина продовжувала приймати клієнтів всіх рас і національностей принаймні до 1859 року. Протягом наступних декількох років А Той регулярно являлася в суді як обвинувачена, заступник і як консультант. 22 травня 1850 року А Той вийшла заміж за якогось Генрі Конрада, однак в подальшому жодної згадки про нього в пресі не має, тим більше, що вже рік пізніше місцеві газети обговорювали пригоди А Той з її коханим.
У 1851 році діяльність А Той привернула увагу місцевого комітету пильності — незалежного органу місцевого самоврядування, що виник як реакція на корумпованість місцевих органів влади та їхню нездатність впоратися зі зростанням бандитизму, зокрема з бандою «сиднейських качок», яка діяла в місті кілька років. Незабаром проституція у місті також привернула увагу комітетників, зокрема голови комітетної поліції Джона Кларка (), сина колишнього мера Нью-Йорка . Не без його участі з міста були вислані дві китаянки, конкурентки А Той, після чого комітет ухвалив рішення не втручатися у справи китайської діаспори, оскільки його члени дійшли висновку, що їхніми руками просто усувають конкурентів. У пресу швидко проникли відомості про те, що Кларк став частим гостем А Той. У 1852 році китаянка звернулася до суду, скаржачись на «маленького Джонні», який побив її після того, як вона в приватній розмові з третьою особою повідомила, що є наложницею Кларка. А Той вимагала від свого коханця вибачень, але суддя вирішив усунутися від справи, яка, на його думку, була банальною сімейною сваркою.
У 1850-х роках бізнес А Той процвітав: багато шановних діячів Сан-Франциско були частими клієнтами її чаювання, а з Китаю приходили регулярні поставки «живого товару» (дівчаток 12—14 років, які потрапляли в рабство, часто не знаючи про те, чим їм потрібно буде займатися). У своїй книзі «Світло і тіні Чайнатауна» (1896) Вільям Боде так описував мадам А Той: «Очевидно, вона була леді доброго достатку і високого походження, що мала рідкісні здібності і просту щирість, гострий, проникливий розум і незвичайну прозорливість. На її званих вечорах зустрічалися політики та церковники, а запрошення на її чаювання вважалося за високу честь». Олександр Холинський () відзначав, що без згадки А Той не обходився ні один путівник Сан-Франциско. Френк Соул (Frank Soulé) у своїй книзі «Аннали Сан-Франциско» зазначав, що «всі знали цю прославлену чи знеславлену жінку, яка поперемінно була то посміховиськом, то стихійним лихом».
У 1854 році Той була притягнута до суду за утримання борделя (закон діяв вкрай вибірково і білі сутенери до відповідальності не притягувалися). У 1857 році в пресі з'явилася заява А Той, що вона продала свій будинок, повертається до Китаю і ніколи більше не повернеться до США. Втім, навряд чи вона виконала свої обіцянки: у березні 1859 року в пресі з'явилося повідомлення, що вона була заарештована за утримання притону, а в липні того ж року її затримали за побиття однієї зі своїх підопічних.
Наступна замітка про А Той з'явилася лише у 1928 році і була пов'язана з її смертю: вона померла, не доживши три тижні до свого сторіччя. Повідомлялося, що свої останні роки вона доживала в Санта-Кларі (Каліфорнія) разом із чоловіком, а після його смерті в 1909 році — зі своїм деверем і померла в Сан-Хосе в 1928 .
А Той у літературі У 1988 році белетризовану версію біографії А Той під назвою «Донька задоволення» опублікувала американська письменниця Джо Енн Леві (). Рецензентка Publishers Weekly Сібіл Стейнберг (Sybil Steinberg) зазначала, що «ясний стиль і плавне, насичене деталями оповідання передають атмосферу Сан-Франциско з його пожежами, вбивствами та лінчуваннями. Її герої постають перед читачем як живі, зокрема А Той, яка бореться за особисту свободу, водночас зберігаючи відданість китайським традиціям».
Примітки