Строга́нов міст (стара назва — Строга́нівський міст) — пішохідно-автомобільний шляхопровід в Одесі, перекинутий над Карантинною балкою по ходу вулиці Грецької (височіє над Польським та Деволанівським узвозами). На момент побудови у XIX столітті він був найдовшим і найвищим мостом у місті.

Історія Проєкт мосту намагалися затвердити у Санкт-Петербурзі ще у 1840-х роках, проте через бюрократичні затримки процес відкладався. Будівництво тривало протягом десяти років — з 1853 по 1863 рік. Проєктуванням та первинним будівництвом керував інженер Карл Маєвський, а завершальним етапом робіт завідував архітектор Фелікс Гонсіоровський за участю підрядника Бутирського.

Конструктивно споруда являє собою два мости, з'єднані насипом: двоаркову конструкцію над Деволанівським узвозом та триаркову — над Польським узвозом. Загальна довжина мосту, побудованого з блоків вапняку-черепашника, становила близько 120 метрів, а висота — понад 13 метрів.

24 вересня 1910 року по мосту було запущено рух першого в Одесі електричного трамвая.

Історично міст називали Строганівським (або Грецьким) на честь Новоросійського генерал-губернатора та першого почесного громадяна Одеси графа Олександра Григоровича Строганова.

Тривалий час споруда не мала офіційного юридичного статусу та задокументованої назви. У вересні 2019 року за ініціативи історика та письменника Анатолія Горбатюка відбулися громадські слухання, за результатами яких міська влада Одеси офіційно затвердила історичні назви для восьми міських мостів, закріпивши за цим об'єктом назву «Строганов міст».

«Міст самогубців» Через значну висоту та особливості розташування над глибокою балкою міст швидко зажив недоброї слави як місце частих суїцидів. Краєзнавець Олександр де Рібас у 1913 році писав:

Високу чавунну огорожу замість низьких кам'яних парапетів було встановлено у 1913 році. Цій темі присвятив рядки одеський поет Іван Рядченко: Згодом, після побудови ще вищого Тещиного мосту, статус найвищого шляхопроводу та пов'язана з цим репутація перейшли до нього.

Сучасний стан Багаторічні транспортні навантаження та вплив ґрунтових вод призвели до розхитування опор та склепінь з нетривкого черепашника. На початку 1980-х років міст майже повністю перебудували, замінивши старі кам'яні конструкції на залізобетонні. Від первісної споруди XIX століття збереглися лише металева лита огорожа та невелика частина прольоту з боку Деволанівського узвозу.

Станом на сьогодні дорожнє покриття проїжджої та пішохідної частин перебуває в задовільному стані. Проте сходи, які ведуть від Грецької вулиці вниз до Деволанівського узвозу, зруйновані й перебувають у критичному аварійному стані, а підмостовий простір потерпає від накопичення сміття. Сходи з іншого боку, що ведуть до Польського узвозу, збереглися значно краще. Стіни та залізобетонні опори мосту вкриті численними графіті.

У кінематографі Занедбаний кримінальний район у низині під мостом в Одесі традиційно називали «Канавою» — там мешкали безхатьки, портові робітники та дрібні злочинці. Завдяки своєму специфічному колориту міст та територія під ним стали місцем зйомок близько двадцяти кінокартин, серед яких «Біліє парус одинокий», «Мексиканець», «Хвилі Чорного моря», «За владу Рад» та «Зелений фургон».

Примітки