Людська діяльність (англ. Human Action) — фундаментальна категорія праксеології (загальної дедуктивної теорії людської діяльності) та Австрійської економічної школи, яка визначається як цілеспрямована поведінка, або воля, що вводиться в дію та перетворюється на засібVon Mises, Ludwig. (1998). Human Action: A Treatise on Economics. The Scholar's Edition. Ludwig von Mises Institute.. Вона є свідомим пристосуванням особи до стану всесвіту, що визначає її життя, та осмисленою реакцією Его на стимули навколишнього середовищаVon Mises, Ludwig. (1990). Money, Method, and the Market Process: Essays by Ludwig von Mises. Kluwer Academic Publishers..

У системи суспільних наук праксеологія чітко протиставляє діяльність несвідомій поведінці, як-от рефлексам, фізіологічним процесам або мимовільним реакціям людського організму на зовнішні подразники. Категорія людської діяльності не просто відображає схильність індивіда віддавати перевагу чомусь, а завжди полягає у безпосередньому виборі та прагненні досягти конкретної мети шляхом свідомої відмови від інших наявних альтернатив.

Передумови діяльності Для того щоб людина почала діяти, необхідне одночасне існування трьох обов'язкових умов. Першою передумовою виступає відчутне занепокоєння (англ. uneasiness), яке являє собою усвідомлене прагнення індивіда замінити менш задовільний стан справ на більш задовільний. Проте самої лише незадоволеності недостатньо для імпульсу людини діючої: другою необхідною умовою є наявність у її розумі образу кращого, більш задовільного стану.

Третьою базовою умовою початку діяльності є очікування того, що цілеспрямована поведінка та застосування обраних засобів здатні усунути або принаймні полегшити це відчутне занепокоєння. За відсутності бодай однієї з окреслених умов людська діяльність стає неможливою: якщо індивід повністю задоволений поточним станом речей або ж переконаний у цілковитій неможливості вплинути на обставини, він не вдається до жодних кроків і мусить підкоритися долі.

Праксеологічні характеристики категорії Раціональність: Людська діяльність за своїм визначенням завжди є раціональною, оскільки вона відображає свідоме використання розуму індивідом для досягнення обраних ним цілей. У праксеологічному вимірі термін «раціональна діяльність» є плеоназмом, оскільки будь-яка діяльність без участі людського розуму є логічно неможливою та перетворюється на суто автоматичну біологічну активність.

Каузальність: Реалізація будь-кого акту діяльності критично вимагає усвідомлення категорії причинності (каузальності). Лише той суб'єкт, який сприймає навколишній світ у світлі сталих зв'язків між причиною та наслідком (визначаючи, яке саме зусилля здатне спричинити бажану зміну), виявляється здатним діяти.

Ультимативна даність: Для суспільних наук людська діяльність виступає кінцевим пунктом і вихідною точкою дослідження (ультимативною даністю), оскільки сучасна наукова думка нездатна звести її внутрішню телеологічну сутність до суто механічних фізичних чи хімічних процесів організму.

Суб'єктивізм: Праксеологія приймає кінцеві цілі та прагнення людини діючої (Homo agens) як наперед задані величини і зберігає цілковиту ціннісну нейтральність щодо них, фокусуючись виключно на аналізі логічної відповідності та ефективності застосовуваних засобів для досягнення цих цілей.

На розвиток цих праксеологічних характеристик Мюррей Ротбард наголошує, що сам факт того, що люди діють, є безперечною та самоочевидною аксіомою, на якій будується вся будівля економічної теоріїRothbard, M. N. (2009). Man, Economy, and State with Power and Market: Scholar's Edition (2nd ed.). Ludwig von Mises Institute..

Фактор часу та часова преференція Час є невід’ємною праксеологічною категорією людської діяльності, яка за своєю суттю завжди спрямована на майбутнє, навіть якщо наслідки вчинку настануть за одну мить. Людина діюча логічно й послідовно розрізняє три часові проміжки: час, що передує дії (період усвідомлення занепокоєння), час, безпосередньо поглинутий самою дією (її тривалість), та час, який настає після її успішного чи неуспішного завершення.

Фундаментальним і непереборним принципом будь-якої цілеспрямованої поведінки є часова преференція (англ. time preference): за інших рівних умов індивіди завжди віддають перевагу задоволенню конкретної потреби в ближчому майбутньому перед аналогічним задоволенням у більш віддаленому періоді. Наявність часової преференції є фундаментальною передумовою для існування людського життя та споживання як такого; якби людина не мала цієї преференції і цінувала майбутні блага так само або вище за теперішні, вона б ніколи не споживала блага, а лише накопичувала й відкладала б їх нескінченно, що призвело б до фізичного виснаження.

Діяльність як обмін У праксеологічній системі кожна людська дія розглядається як акт обміну одного стану справ на інший, який вважається суб'єктивно кращим або вигіднішим. Те, чим людина змушена пожертвувати заради досягнення поставленої мети (альтернативні варіанти використання часу, зусиль чи ресурсів), становить її ціну або витрати діяльності або альтернативну вартість.

Позитивна різниця між суб'єктивною цінністю досягнутої мети та понесеними витратами визначається як психічний прибуток () індивіда. У тих випадках, коли обрані засоби виявляються помилковими або зовнішні обставини змінюються, і кінцевий результат дії стає гіршим за початковий стан справ, людина діюча зазнає психічного збитку (). Цей психічний прибуток або збиток виступає суто суб'єктивним психічним явищем, оскільки шкала цінностей актора (людини, що діє) є індивідуальною та ординальною, а отже, не підлягає жодному об'єктивному чи зовнішньому вимірюванню.

Діяльність у суспільстві У межах праксеологічного підходу суспільство розглядається не як самостійна колективна сутність, а як результат узгодженої діяльності та взаємовигідної співпраці окремих індивідів, що цілковито відповідає принципам методологічного індивідуалізму (англ. Methodological individualism). Фундаментальним соціальним фактом виступає те, що спільна праця в умовах її суспільного поділу є значно продуктивнішою за ізольовану працю окремих відірваних від світу суб'єктів. Індивіди усвідомлюють переваги поділу праці та стають соціальними істотами саме тоді, коли починають розуміти, що взаємна співпраця та мирна інтеграція значно краще служать їхнім власним інтересам, аніж ізоляція чи перманентна міжособистісна боротьба.

У цьому контексті ринок визначається не як конкретне географічне місце чи фізичний простір, а як складний каталактичний (англ. Catallactics) процес міжособистісної взаємодії, де кожен актор, діючи заради задоволення власних суб'єктивних потреб, одночасно служить інтересам та потребам інших членів соціуму. Завдяки такій скоординованій взаємодії мільйонів індивідуальних планів на ринку формується спонтанний порядок (англ. Spontaneous order), який забезпечеє ефективне суспільне співробітництво без потреби в централізованому примусі чи директивному управлінні.

Див. також Праксеологія Homo agens Австрійська школа Каталактика Методологічний індивідуалізм Методологічний дуалізм Часова преференція Спонтанний порядок Людська діяльність: Трактат з економічної теорії

Примітки

Література Von Mises, Ludwig. (1998). Human Action: A Treatise on Economics. The Scholar's Edition. Ludwig von Mises Institute. Von Mises, Ludwig. (1990). Money, Method, and the Market Process: Essays by Ludwig von Mises. Kluwer Academic Publishers.