Влодзімеж Лізонь (; 5 травня 1894, Красилів — 26 вересня 1939, Брожки) — польський офіцер, майор кавалерії.
Біографія Влодзімеж народився на цукровому заводі в Красилові в сім'ї Францішека Ксаверія Анджея та Леонтини фон Кнігге. У 1913 році він закінчив середню школу в Києві, склав іспит на атестат зрілості і розпочав навчання на факультеті машинобудування Київського політехнічного інституту.
1 червня 1915 року він вступив добровольцем (Вольноопределяющийся) до 12-го Бєлгородського уланського полку та воював у його лавах у Східній Малопольщі. З 1 жовтня 1915 року по 30 вересня 1916 року навчався в кавалерійській школі в Єлизаветграді. З 18 жовтня 1916 року воював у званні підпоручика у 12-му Бєлгородському уланському полку в Румунії та на Буковині. 1 січня 1918 року перевівся до 1-го Польського корпусу в Росії та був призначений до 4-го ескадрону 3-го уланського полку. Після розформування корпусу 21 травня 1918 року залишився в Україні.
1 січня 1919 року прибув до Варшави, де добровольцем записався до 3-го уланського полку та був призначений до 6-го ескадрону. З березня 1919 року воював у війні проти більшовиків. 16 липня 1920 року його викликали до Варшави та призначили до формуваного добровольчого 203-го уланського полку (пізніше 27-го уланського полку). 29 липня він прийняв командування 1-м ескадроном. 12 серпня 1920 року він був поранений поблизу залізничної станції Свєрче. Він відзначився 29 вересня 1920 року, командуючи 1-ю дивізією полку, що складалася з 1-го та 2-го ескадронів, під час захоплення міста Березне. 27 жовтня 1920 року командир полку, капітан Адам Закшевський, у своїй заяві на нагородження капітана Лізоня орденом Virtuti Militari написав: «(...) він виступив на чолі дивізії з 90 шаблями до міста Березне і, знаючи, що воно зайняте 400 багнетами більшовицької піхоти, атакував і захопив місто коротким і сміливим наступом, завдавши ворогові великих втрат, захопивши полонених і військові здобичі».
Після війни він залишився в армії як професійний офіцер і продовжив службу в 27-му уланському полку в Несвіжі протягом наступних дев'яти років. 3 травня 1922 року йому було присвоєно звання капітана, зі старшинством з 1 червня 1919 року та 204-м місцем у кавалерійському офіцерському корпусі (з 1924 року — кавалерія). 1 грудня 1924 року його було направлено на курси підготовки до Центральної кавалерійської школи в Грудзьондзі. 12 квітня 1927 року Президент Республіки Польща присвоїв йому звання майора, яке набуло чинності 1 січня 1927 року, та 39-те місце в офіцерському корпусі кавалерії. У квітні 1928 року його було призначено командиром резервного ескадрону 27-го полку в Барановичах. У липні 1929 року його було переведено до 26-го полку уланів у Барановичах на посаду квартирмейстера. Він не виконував обов'язки квартирмейстера, оскільки просив про направлення до медичної комісії.
Він залишався в обліку 26-го полку до виходу у відставку 31 жовтня 1930 року. Тим часом (27 листопада 1929 року) Окружний військовий суд № IX у Бресті визнав майора Лізоня винним у тому, що «у лютому 1927 року, будучи командиром 4-го ескадрону 27-го полку, маючи в розпорядженні готівку, отриману від продажу добрив, заощадження, здійснені при закупівлі корму тощо, призначену для задоволення потреб ескадрону, він зняв з цих грошей 500 злотих та використав їх для власних потреб, тим самим вчинивши злочин привласнення, передбачений статтею 121 частини I Кримінального кодексу гільдії, статтею 574 частини I Кримінального кодексу 03» та за цей діяння засудив його до п'яти місяців позбавлення волі та виключення з офіцерського корпусу. Своїм рішенням від 18 червня 1930 року Верховний військовий суд частково задовольнив апеляцію майора Лізоня та визнав його винним у скоєнні злочину привласнення майна за статтею 121, частиною I Кримінального кодексу Гільдії, статтею 574, частинами I Кримінального кодексу 03. I та III Кримінального кодексу O3 та засудив його до шести тижнів ув'язнення. Верховний адміністративний суд (NSW) зменшив термін покарання, оскільки в 1929 році, після початку розслідування, але до оголошення вироку, обвинувачений добровільно повернув суму в розмірі 500 злотих. 29 липня 1931 року Почесний суд штабних офіцерів при командуванні корпусного округу № IX засудив його до догани.
У 1934 році, як офіцер у відставці, він залишався на обліку призовної дільниці Барановичського округу. Його було призначено до кадрового відділу офіцерів № IX. У той час він був «призначений для використання під час війни».Він проживав у маєтку Вежби в гміні Снув Несвіжського повіту (пошта Своятиче). У червні 1938 року він служив командиром кінного військового навчального ескадрону «Кракушів» у Несвіжському повіті та президентом Товариства польських резервістів у Снові.
Президент Республіки Польща, враховуючи прохання майора Лізоня, рішенням від 21 травня 1938 року помилував його за наслідки кримінального засудження, винесеного остаточним рішенням Окружного суду № IX від 27 листопада 1929 року у зв'язку з рішенням Верховного суду від 18 червня 1930 року, та наказав зняти судимість.
У вересневій кампанії 1939 року він воював як командир Генерального штабу Новоградської кавалерійської бригади. Він загинув 26 вересня 1939 року поблизу Брошок. Його символічна могила знаходиться на Повонзківському цвинтарі у Варшаві (ділянка 154b, ряд 3, ділянка 16).
Сім'я Він був одружений з Леокадією (бл. 1898–1956), не мав дітей.
Нагороди
Virtuti Militari, срібний хрест (№ 2836; 1921) Хрест Хоробрих — нагороджений 4 рази. Пам'ятна медаль за війну 1918-1921 Медаль «Десятиліття здобутої незалежності» Медаль Перемоги Знак за поранення та контузії з однією зіркою
Література