Революційна чистка генералітету 1917 року (гучковська чистка, «побиття немовлят») — масова чистка вищого командного складу, яку 1917 року розпочав і провів перший військовий міністр Тимчасового уряду Гучков «на свій страх і ризик» — попри несхвальне ставлення вищого військового командування до заходів, які він запропонував. Задекларованої мети поліпшити командний склад «гучковська чистка» не досягла, однак справила чималий негативний вплив що на саму армію, що на внутрішньополітичну ситуацію в Росії, порушивши атмосферу єдности між урядом і Верховним військовим командуваннямМельгунов, С. П. Мартовские дни 1917 года / С. П. Мельгунов; предисловие Ю. Н. Емельянова. — М.: Айрис-пресс, 2008. — 688 с.+вкл. 8 с. — (Белая Россия). ISBN 978-5-8112-2933-8, Глава «Революционная чистка»: стр.468—479.

Передумови Розмови про потребу масового звільнення російських генералів з'явилися в думських колах ще в дні невдач Російської армії на початку Першої світової війни: член Державної ради В. Й. Гурко на серпневій нараді Прогресивного блоку 1915 року казав про потребу «колосального перетрушування» командного складу; у Державній думі про чистку офіцерського складу говорив А. І. Шингарьов; доповідна записка голови Державної думи 1916 року була суцільним звинуваченням вищого командування Російської арміїМельгунов С. П. Мартовские дни 1917 года. Айрис-пресс, 2008. — 688 с..ISBN 978-5-8112-2933-8.

Лютнева революція Від початку Лютневої революції Гучков, одержуючи повідомлення з місць про те, що новостворені революційні комітети самовільне усувають старих начальників (військових губернаторів, начальників гарнізонів, комендантів, військових начальників) та просять затвердити нових самочинно призначених керівників, дякував революціонерам і тимчасово затверджував їх на посадах своєю владою військового міністраПоловцов П. А. Дни затмения: (Записки главнокомандующего войсками Петроградского военного округа генерала П. А. Половцова в 1917 году).. — М.: Гос. публ. историч. библиотека, 1999. — 273 с. — ISBN 5-85209-054-9.

Питання про зміну воєначальників було порушено відразу після Лютневої революції на першому засіданні комісії під головуванням генерала О. А. Поліванова. Одразу після вступної промови Поліванова підвівся член комісії, відставний полковник Б. О. Енгельгардт і заявив, що жодні реформи неможливі, доки не буде замінено деяких начальників. Енгельгардта підтримав полковник П. О. Половцов.

Під впливом цих розмов Гучков вирішив поставити перед начальником штабу Верховного головнокомандувача генералом Алексєєвим питання про масове звільнення генералів. Уже 6 березня 1917 року Гучков спробував переконати головний військовий авторитет Росії, начальника штабу Верховного головнокомандувача генерала АлексєєваКарпенко С. В. Белые генералы и красная смута / С. В. Карпенко. — М. Вече, 2009. — 432 с. (За веру и верность). ISBN 978-5-9533-3479-2, стр.11 в потребі провести кадрові перестановки у вищому російському військовому командуванні. Натякнувши Алексєєву, що той є єдиним кандидатом на посаду Верховного головнокомандувача, Гучков продовжив, наголошуючи на потребі ухвалення рішень, пов'язаних з усуненням «завідомо нездатних генералів»Мельгунов С. П. Мартовские дни 1917 года.; Ви маєте довіру уряду і популярні в армії та народі. І те, й інше ви можете в одну мить збільшити вдесятеро, ухваливши низку рішень, які будуть зустрінуті з цілковитим схваленням і палкою підтримкою країни та армії… Але ці рішення мають бути ухвалені невідкладно.

Заперечення генерала, які полягали в тому, що задумані Гучковим заходи наштовхнуться на нестачу відповідних фахівців, а також що йому — начальникові штабу Верховного головнокомандувача — проводити такі заходи не належить відповідно до закону, загальне несприйняття ним масової генеральської чистки «одним махом» стали причиною вагань уряду щодо призначення Алексєєва Верховним головнокомандувачем: генерал одержав це призначення лише через місяць, 2 квітня 1917 року.

«Побиття немовлят» Не отримавши підтримки серед вищого військового командування, військовий міністр усе ж розпочав чистку генералітету на свій страх і ризик. Одним із перших кандидатів у списку вищих офіцерів, яких нова революційна влада вирішила відправити у відставку як неблагонадійних, став уславлений бойовий генерал, герой Першої світової війни, командувач 3-го кінного корпусу генерал граф Ф. А. Келлер, який 6 березня надіслав зреченому імператорові найвірнопідданішу телеграму з проханням не залишати престолу. Телеграму було перехоплено й переслано Гучкову. Генерал відмовився присягати «тимчасовикам»Р. Г. Гагкуев, В. Ж. Цветков, С. С. Балмасов Генерал Келлер в годы Великой войны и русской смуты // Граф Келлер М.: НП «Посев», 2007 ISBN 5-85824-170-0, стр. 1097, заявивши: «Я християнин і вважаю, що грішно змінювати присягу».

«Мерзавки» Черговому генералові при Ставці було доручено скласти перелік старших воєначальників із короткою характеристикою кожного генерала; цей перелік у Петербурзі серед військових дістав влучну назву — «мерзавки».

«Мерзавки» являли собою список командирів корпусів і дивізій із шістьма графами. Перші п'ять граф заповнювалися оцінками, які давали різні гучковські співрозмовники, що «мали довіру». В останній графі зазначався висновок відповідно до більшости голосів: «гідний висунення», «може залишитися», «підлягає вигнанню».

За свідченням генерала А. І. Денікіна, під час візиту до військового міністра 23 березня 1917 року йому запропонували заповнити такий список. Пізніше, після відвідання Гучковим фронту, Денікін уже бачив великі аркуші з 10—12 колонками. За спогадами П. О. Половцова, у березні 1917 року Гучков показував йому свою «мерзавку», щоб Половцов дав власний висновок про відомих йому начальників.

Історик Лютневого перевороту С. П. Мельгунов зазначав, що в такій гучковській системі оцінювання як політичної, так і військової благонадійности генералітету повністю був відсутній будь-який об'єктивний критерій: добре, якщо звинувачення з політичних мотивів збігалися з негативною оцінкою бойових якостей того чи іншого генерала, але такий збіг був зовсім не обов'язковим.

Методи Гучкова Бажаність змін у командуванні відзначали у своїх звітах усі посланці Комітету Думи на фронт, потребу таких змін визнавав і генерал Денікін.

Проблеми створювали: методи, які використовував військовий міністр Гучков через свою схильність до закулісних прийомів; безпрецедентний масштаб «чистки».

У своїй промові в квітні 1917 року Гучков підкреслював: За короткий час у командному складі армії було проведено стільки змін, скільки, здається, ніколи не було в жодній армії.

Результати й оцінки «гучковської чистки» Сам Гучков у своїй промові від 29 квітня дав вельми позитивну оцінку «чистці», заявивши, що, ухвалюючи рішення, він радився з «обізнаними людьми»Декларация коалиционного правительства 5 января 1918 года. [Генерал А. И. Деникин Очерки Русской Смуты. Борьба Генерала Корнилова. Август 1917 г.—апрель 1918 г. — Репринтное воспроизведение издания. Париж. 1922. J. Povolozky & C, Editeurs. 13, rue Bonapartie, Paris (VI). — М.: Наука, 1991. — 376 с. —] ISBN 5-02-008583-9. Водночас оцінки інших визначних діячів тієї епохи майже завжди були протилежнимиА. И. Деникин Военные реформы: генералитет и изгнание старшего командного составаА. А. Лодыженский. Воспоминания. 1984. Стр. 87По мнению генерала барона П. Н. Врангеля, гучковская «чистка» была «глубоко ошибочна», так как в результате устраняемые военачальники заменялись незнакомыми с частями генералами, что отражалось на боеспособности армии.

Генерал Алексєєв, який так і не взяв жодної участи в гучковському заході, оцінював його так: Рука великого «реформатора» армії Гучкова вимела з наших лав у найгострішу й найкритичнішу мить близько 120 генералів на підставі більш ніж сумнівних атестацій анонімних «талановитих полковників і підполковників». «Реформатор» мріяв оновити командний склад і викликати «небувале піднесення духу в армії». На жаль, цього не сталося, а шкоди було завдано чимало… …не змінюйте начальників так, як примхлива й багата жінка змінює рукавички; усувайте слабких, тих, хто не виправдав свого призначення в бою, але не усувайте їх за таємними, сумнівними атестаціями, як це зробив Гучков. Він підірвав корпус начальників, мріючи викликати в армії вибух ентузіазму масовими звільненнями. При цьому, на відміну від генерала Алексєєва, генерали А. І. Денікін і П. М. Врангель зазначали, що за підсумками «гучковської чистки» Російська армія втратила 150 генералів.

Із 225 повних генералів, які перебували на службі станом на березень 1917 року, Тимчасовий уряд відправив у відставку 68.

На думку генерала барона П. М. Врангеля, гучковська «чистка» була «глибоко помилковою», позаяк усунених воєначальників замінювали генерали, не знайомі зі своїми частинами, що негативно позначалося на боєздатності армії.

Критично про звільнення відгукувався начальник цивільної канцелярії Ставки О. О. Лодиженський: Протягом перших же тижнів військовий міністр Гучков, цивільна людина, звільнив зі служби 160 старших начальників. Безсумнівно, серед звільнених були й погані начальники, але їх було небагато, а звільнення проводилося здебільшого під тиском солдатських комітетів, які виникли відразу під проводом Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів, куди поступово проникли німецькі агенти із завданням будь-що розвалити російську армію.

Генерал Денікін висловлювався обережніше: Чи справді командний склад істотно поліпшився? Думаю, що цієї мети досягнуто не було… Можливо, висунулося кілька поодиноких «талантів», але поряд із ними вгору просунулися десятки й сотні випадкових людей, а не людей знань і енергії.

Дослідник цього періоду російської історії С. П. Мельгунов підсумовував, що така чистка «одним махом» теоретично могла мати значення лише через свій психологічний вплив на маси, тоді як у стратегічному сенсі значно простіше було досягти більшого безпосередньою заміною Ставкою одних начальників іншими. У підсумку умови, за яких Гучков провів цю чистку, могли мати суто негативні наслідки. Заходи військового міністра зруйнували взаєморозуміння між урядом і Ставкою, без якого успішне реформування армії було принципово неможливим.

Військовий історик і публіцист А. А. Керсновський зазначав: «Гучков — за сприяння послужливої Ставки — влаштував справжнє побиття вищого командного складу. Армія, що пережила найнебезпечнішу годину свого існування, була обезголовлена. Було усунуто половину командирів корпусів (35 із 68) і близько третини начальників дивізій (75 із 240)… на чолі військових округів було поставлено авантюристів, нашвидкуруч підвищених до штаб-офіцерських чинів»Керсновский А. А. История Русской армии. Том 4. 1915—1917 гг / Публ. В. Хлодовского; комм. С. Нелиповича. — М.: Голос, 1994. — 368 с. — ISBN 5-7117-0014-6. — С.239..

Примітки

Література Мельгунов, С. П. Мартовские дни 1917 года / С. П. Мельгунов; предисловие Ю. Н. Емельянова. — М.: Айрис-пресс, 2008. — 688 с.+вкл. 8 с. — (Белая Россия). ISBN 978-5-8112-2933-8 Р. Г. Гагкуев, В. Ж. Цветков, С. С. Балмасов Генерал Келлер в годы Великой войны и русской смуты // Граф Келлер М.: НП «Посев», 2007 ISBN 5-85824-170-0 Деникин А. И. Очерки русской смуты. Глава XVIII. Военные реформы: генералитет и изгнание старшего командного состава