Миколаївська церква (у низці історичних та релігійних джерел, а також за місцевою традицією — церква святого Микити або Свято-Микитівська церква) — діючий православний дерев'яний храм у селі Тур Ковельського району Волинської області. Пам'ятка архітектури національного значення. Зведена у 1773—1778 роках.

Двоїстість назви храму виникла через те, що попередня церква у селі носила ім'я святого Миколая Чудотворця, проте після її знищення нову споруду освятили на честь великомученика Микити. Попри це, в державних реєстрах пам'яток архітектури (як радянських, так і сучасних) споруда помилково або за інерцією зафіксована під старою назвою — «Миколаївська церква».

Історія Перша письмова згадка про православний храм у селі Тур датується 9 липня 1618 року. Тоді Єлизавета з Лезениці, орендна власниця Ратненського маєтку, сплатила контрибуцію за руських (православних) священників, серед яких згадується і священник із Тура. У цей час Ратненське староство належало до королівських володінь Речі Посполитої. Давній храм був освячений на честь святого Миколая Чудотворця, але він згорів від удару блискавки (за іншими народними переказами — був спалений татарами).

Сучасну дерев'яну церкву було побудовано на кошти парафіян. Щодо дати її зведення існують незначні розбіжності: низка джерел вказує 1773 рік, інші (зокрема офіційні реєстри) зазначають 1778 рік. Храм освятили в ім'я святого великомученика Микити. У 1839 році парафія разом із храмом була переведена з унії до православ'я.

У 1883—1884 роках на кошти парафіян було здійснено капітальний ремонт будівлі. З 1888 року при церкві розпочала діяльність церковно-парафіяльна школа. Станом на 1914 рік парафія храму налічувала 1849 осіб, а для священнослужителів у 1906 році були зведені нові приміщення причту.

Після Другої світової війни, у 1945 році, релігійна громада села була офіційно зареєстрована радянською владою. 24 серпня 1963 року постановою Ради Міністрів УРСР № 970 Миколаївська церква була внесена до списку пам'ятників архітектури УРСР, що перебувають під охороною держави, під охоронним номером 115.

В часи незалежності України Свято-Микитівська релігійна громада була зареєстрована 24 грудня 1991 року. У 2006 році під час заміни старих дощок підлоги у храмі виявили скарб — російські, австрійські та польські монети періоду 1898—1919 років. Зовнішній ремонт храму було проведено у 2010 році. У 2016 році парафіяни святкували 240-ліття храму. Щороку 28 вересня у селі відбувається престольне свято на честь великомученика Микити.

3 вересня 2024 року Кабінет Міністрів України своєю постановою № 1014 заніс церкву до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як об'єкт культурної спадщини національного значення під охоронним номером 030069.

Архітектура Церква є типовим зразком дерев'яних тридільних храмів волинської школи народної архітектури. Зруби у плані довгою віссю орієнтовані перпендикулярно до головної осі споруди. До вівтарної частини з півдня та півночі примикають ризниці, а до бабинця із заходу прибудовано присінок. Вікна у стінах нави розміщені високо, майже під самим карнизом.

Інтер'єр храму відзначається підкресленим вертикальним акцентом, оскільки простір центральної нави розкрито до самої основи купола. У храмі зберігся багатоярусний іконостас ХІХ століття.

Сучасний зовнішній вигляд церкви сформувався значною мірою внаслідок капітального ремонту 1883—1884 років. Тоді на шатрове перекриття була встановлена невелика баня. Форма завершення у вигляді цибулястої маківки, а також декоративні постаменти на ковзанах даху та на західному притворі свідчать про вплив синодального (російського) напрямку, що панував у культовій архітектурі того часу.

На захід від церкви, по її центральній осі, розташована дерев'яна триярусна дзвіниця, яка була зведена у 1778 році. Споруда завершується чотиригранним шатром. Первісно її другий та третій яруси мали вигляд відкритих галерей-аркад, проте під час капітального ремонту наприкінці ХІХ століття їх зашили дошками.

Галерея

Примітки Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2024 р. № 1014 «Про внесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» Постанова Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 р. № 970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР» Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание Волынской епархии. — Т. 5: Ковельский уезд. — Почаев, 1903. — С. 378—380. Свято-Микитівська церква (1773). Архітектура Волині // Історична Волинь Церква св. Микити в селі Тур // Дерев'яні церкви Західної України Николаевская церковь, 1778 г. // Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. — Т. 2. — С. 103 / derev.org.ua Девятисотлетие православия на Волыни. 992—1892 г. — Житомир, 1892. — С. 266—267. Переверзев Н. В. Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии. — Житомир, 1914. — С. 172. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom XV cz.2. — 1902. — S. 667. Шеломанова-Булавка Ю. Особливості дерев'яної сакральної архітектури Ратнівщини XVII—XIX століть / Минуле і сучасне Волині та Полісся. — Випуск 42. — Луцьк, 2012. — С. 51, 56—58. Релігійна організація Свято-Микитівська релігійна громада Української православної церкви с. Тур Ратнівського району // YouControl У Турі відзначили престольне свято // Район. Ратне (28 вересня 2018)