Геноцид білих — теорія змови, яка стверджує, що існує змова з метою спричинити вимирання світлошкірих людей шляхом примусової асиміляції, масової імміграції або насильницького геноциду, котра реалізується впродовж десятиліть. Спорідненою, але окремою теорією змови, є теорія Великої заміни.

Головні ідеї Під «білими» зазвичай мається на увазі світлошкіре населення Європи та США англо-саксонського походження. Хоча багато інших народів, зокрема євреї, мешканці півночі Африки та Близького Сходу можуть називатися «білими», колір шкіри насправді не є єдиним критерієм. Ознакою «білизни» тут частіше розуміється доступ до соціальних, економічних, освітніх та інших ресурсів і можливостей, який донедавна був привілеєм англо-саксонського населення. Відповідно, коли на ці блага претендує хтось іще, їх сприймають вороже і як «небілих».

Засобами «геноциду білих» вказують імміграцію; пропаганду і практикування змішання рас, абортів, гомосексуальності; антирасизм, плюралізм, мультикультурність.

Теорія «геноциду білих» включає теми:

«небілих» людей як екзистенційної загрози; консерватизму («відкинь сучасність, прийми традицію»), мізогінії під виглядом захисту жінок (зображує білих жінок як пасивних жертв ґвалтування та міжрасових шлюбів, а білих чоловіків — як захисників); змови, де існує вузьке коло осіб, яке керує «геноцидом білих»; бажаність створення однорідної за населенням «білої» держави в ході расової війни.

Історія Побоювання, що небілі іммігранти зрештою витіснять біле населення, існували ще в XIX ст. У США існував Закон про виключення китайців 1882 року, та спроби заборонити цілим етнічним групам в'їзд до держави. Між 1900 і 1915 роками до США прибуло понад 15 млн іммігрантів — стільки, як за попередні 40 років. У 1901 році соціолог Едвард А. Росс у своїй найвідомішій праці «Причини расової переваги» ввів термін «расове самогубство». Росс наголосив на необхідності колективних дій, щоб покласти край імміграції, вважаючи, що «більш плодюча раса зі Сходу» стане більшістю, а «вища раса» білошкірих колоністів «зав'яне», як це сталося з корінним населенням Америки внаслідок колонізації європейцями. Книга Медісона Гранта «Згасання великої раси» (1916) також розповідала про загрозу «дегенеративних мас іммігрантів» і занепаду «нордичної раси», яку автор усіляко звеличував. Тенденція продовжилася, зокрема Законом про імміграцію 1924 року, також відомому як Закон Джонсона-Ріда та Закон про національне походження.

Джордж Лінкольн Роквелл та його Американська нацистська партія стали ініціаторами появи терміну «біла сила». Їхні прибічники характеризуючи збройні конфлікти, такі як Громадянська війна в Америці та дві світові війни, як катастрофічні події, організовані євреями, чорношкірими та комуністами, щоб заохотити «взаємну різанину білого брата білим братом». Інтелектуальна основа, сформована до 1970-х, сформувала ідею «геноциду білих» як цілеспрямованої політики, керованої певними прихованими силами. Найчастіше вина покладається на євреїв, але можуть вказуватися «ліберальні еліти», що перебувають під впливом культурного марксизму.

Після Другої світової війни деколонізація на Близькому Сході та в Африці сприяла там періоду громадянських конфліктів. Багато біженців шукали притулку в колишніх метрополіях. Війна за незалежність Алжиру в 1950-х роках принесла хвилю іммігрантів до Франції, які прагнули зберегти на місці нового мешкання свою релігію, мову та спосіб життя. Таким чином, між ними та місцевим населенням виникла напруженість, яка посилилася безробіттям 1970-х і 1980-х років. Кілька ультраправих інтелектуалів, реагуючи на цей демографічний зсув, у 1968 році створили Дослідницьку та навчальну групу з питань європейської цивілізації (Groupement de Recherche et d'Études pour la Civilisation Européenne). Ален де Бенуа просував політичну течію, яку французькі ЗМІ згодом назвали Новими правими (Nouvelle Droite). Стратегії течії спиралися на стратегії повоєнних Нових лівих, прагнучи «нової ери для білих людей». Нові праві проголошували, що плюралізм світу і права людини є засобом поневолення, як раніше це були хрестові походи та колоніалізм.

У 1973 році Жан Распай опублікував роман «Табір святих», що зображує руйнівний для Західного світу наплив біженців, підтримуваний французьким урядом. Роман здобув прихильність серед ультраправих діячів у США, таких як Джаред Тейлор, Метью Геймбах та Джон Тантон. Письменник Рено Камю розвинув інтерпретацію робіт Бенуа та Распая, що стала ґрунтом для ідеї про Велику заміну — цілеспрямоване заміщення світлошкірого європейського населення іммігрантами. Теракти 11 вересня 2001 року в США та серія терактів у Мадриді та Лондоні у 2004 та 2005 роках відповідно, сприяла сприйняттю ісламського населення як завойовників Заходу. Віру в «геноцид білих» підсилила також політика ПАР, спрямована на збільшення кількості небілих працівників після 1994 року. «Геноцидом» події в ПАР називали зокрема Дональд Трамп та Ілон Маск, згадуючи напади на білошкірих фермерів. В російському дискурсі є ідея, що певні ворожі сили прагнуть спричинити в Росії зниження народжуваності та збільшення смертності.

З 1990-х увагу прихильників теорії змови привернув роман Вільяма Лютера Пірса «Щоденники Тернера» (1978), який розповідає про початок світової революції проти «небілого» населення. Частина їх сприйняла расові заворушення як ознаку справдження роману. Соціолог Марк Юргенсмаєр називав «Щоденники Тернера» провідним твором, який ознайомив білих націоналістів із концепцією глобальної, «космічної» війни між расами.

Див. також

Білий геноцид — термін, який вживають вірмени на позначення загрози їх асиміляції в діаспорі. Перевага білих — ідеологія зверхності «білої раси».

Примітки