Василь Петрович Кочубей (1868, Згурівка, Київська губернія — 1940) — глухівський повітовий маршал дворянства (1896—1905), церемоніймейстер Імператорського двору, дійсний статський радник, маршалок дворянства Обухівського повіту, почесний опікун Глухівського учительського інституту.

Біографія Народився в сім'ї Петра Аркадійовича Кочубея (1825—1892) та Варвари Олександрівни Кушельової-Безбородько (1829—1894). Закінчив Петербурзький університет (1890), володів сімома мовами. У 1890 р. одружився з троюрідною сестрою — Варварою Василівною Кочубей. Родина мешкала у Києві, згодом — у Царському Селі.

У 1896 р. його внесли до списків дворян Київської губернії; обіймав посаду глухівського повітового предводителя дворянства (1896—1905), сприяв створенню місцевого краєзнавчого музею.

Кочубей був власником понад 8,5 тис. десятин землі у Чернігівській та Полтавській губерніях, серед яких — маєток у Батурині.

Громадська діяльність

За рішенням Київського дворянського зібрання від 14 серпня 1896 р.  Василь Петрович був занесений до списків дворян Київської губернії. Відтоді і по 1905 р. він обіймав посаду камер-юнкера та глухівського повітового предводителя дворянстваКовалинский В. Меценаты Киева. — К., 1998. — 522 с., займався справами життя Глухівського повіту на рівних правах із губернатором, захищав інтереси громади, а також брав участь у засіданнях. Він увійшов до складу особливої комісії по заснуванню у Глухові зібрання предметів місцевої старовини і таким чином став причетним до створення місцевого краєзнавчого музею.Терлецький В. В. Кочубеї у призабутих зв'язках з Глухівщиною // Сіверщина в історії України: збірник наукових праць. — Київ — Глухів, 2011. — С. 274—278.

Був членом ради Слов'янського благодійного товариства у Києві, збирав твори мистецтва й старовини, серед яких роботи Тараса Шевченка. У 1911 р. його колекція експонувалася на виставці до 50-річчя смерті Кобзаря. Заснував Російське акціонерне товариство, що підтримувало розвиток харчової промисловості.

З 1910 р. — головний церемоніймейстер імператорського двору, кавалер орденів св. Володимира та св. Станіслава. У Царському Селі збудував особняк за проектом архітекторів А. Тамянова та М. Лансере, де зберігав свою мистецьку колекцію.

У 1917—1918 рр. брав участь у діяльності Протофісу, очолював українську делегацію до Берліна. Відмовився співпрацювати з радянським урядом, після чого емігрував до Бельгії.

Сім'я

Василь Петрович і Варвара Василівна Кочубеї мали восьмеро дітей: синів Василя (1892), Олександра (1897), Миколу (1903), Григорія (1905) та доньок Варвару (1893), Катерину (1894), Марію (1895), Олену (1899).Модзелевский В. Л. Малоросийский родословник [Т. 2.], Е — К. — К.,1910. — 20 с.

Література

Огієвська Р. Власник батуринської садиби В. П. Кочубей. Сіверщина в історії України: Зб. Наук.праць. Київ; Глухів, 2012. Вип. 5. С.279-282. Реброва Н. Садиба Кочубеїв в Батурині, друга половина ХVІІ  - початок ХХ ст. Сіверщина в історії України: Зб. Наук.праць. Київ; Глухів, 2014. Вип. 7. С. 39-46 Іванченко Л. А., Зіборова І. В., Проценко Л. Г. Суспільна та культурна діяльність родини Кочубеїв у с. Дубовичі (кінець XVII — початок XX ст.): Історико-краєзнавчий нарис.

Примітки