«Сіячка» — алегоричний мотив у нумізматиці, що зображує людину, яка розсіває зерно. Символізує працю, достаток, надію, відродження та безперервність життя. Мотив сіяча належить до найвідоміших алегоричних сюжетів у світовій нумізматиці та продовжує використовуватися на сучасних монетах як символ праці, родючості й національної спадщини.

Монети Франції

Наприкінці XIX століття монетний тип із зображенням Церери, що використовувався на французьких монетах ще за часів Другої республіки та був відновлений після падіння Другої імперії, почав сприйматися як застарілий. Третя французька республіка прагнула утвердити нові державні символи. Після затвердження «Марсельєзи» як національного гімну виникла потреба у впізнаваному художньому образі, що уособлював би Республіку.

Наприкінці листопада 1895 року за ініціативою міністра фінансів Поля Думера для створення нового дизайну срібних монет було обрано відомого медальєра Оскара Роті. За основу Роті взяв власну медаль, створену для сільськогосподарської виставки, однак істотно переробив її композицію. Він відмовився від образу селянки, натомість зобразив рішучу жінку з волоссям, що майорить на вітрі, у фригійському ковпаку — традиційному символі свободи. Вперше Республіку було представлено не у вигляді Погруддя чи профілю, а як постать на повний зріст.

Перші монети номіналом 50 сантимів із зображенням Сіячки були введені в обіг у 1897 році й одразу здобули широку популярність серед населення. Для свого часу цей художній образ став новаторським у монетному мистецтві. Хоча пробні екземпляри монети номіналом 5 франків були викарбувані ще 1897 року, її серійний випуск так і не розпочався через зобов'язання Франції в межах Латинського монетного союзу. Крім того, через нестабільність цін на срібло та високу собівартість виробництва монети такого номіналу не карбувалися масово ще з 1879 року.

Із початком Першої світової війни у 1914 році срібні та бронзові монети майже зникли з обігу, оскільки населення масово вилучало їх для накопичення. Для подолання нестачі готівки місцеві органи влади, торгово-промислові палати, підприємства та інші установи випускали різноманітні грошові сурогати. Попри це, срібні монети типу «Сіячка» продовжували карбувати до 1920 року. У 1928 році їх було демонетизовано за курсом, значно нижчим від вартості срібла, що ще більше стимулювало їх накопичення населенням.

Унаслідок численних девальвацій французького франка, що тривали з 1931 року, до 1958 року його купівельна спроможність значно знизилася, а монети номіналом один франк уже близько п'ятнадцяти років карбувалися з алюмінію. З метою відновлення престижу національної валюти уряд Шарля де Голля після ухвалення Конституції П'ятої республіки розпочав наприкінці 1958 року грошову реформу. Було запроваджено новий франк (, також відомий як «важкий франк»), що дорівнював 100 старим франкам. Проведення реформи доручили міністру фінансів Антуану Піне.

У межах реформи було оновлено й дизайн монет. Прагнучи підкреслити спадкоємність із Франками Нового часу монетами Першої республіки, що відповідали золотому стандарут (так званий "франк жермінель" ) та асоціювалися зі стабільністю французької валюти, влада повернула до обігу образ Сіячки. Спочатку планувалося випустити монети номіналом 1, 2 і 5 нових франків, однак від карбування монети номіналом 2 нових франки зрештою відмовилися.

Монета номіналом 5 нових франків карбувалася зі срібла 835-ї проби, а з 1970 року — з нікелю. Монета номіналом 1 новий франк, викарбувана з нікелю, надійшла в обіг 1 січня 1960 року. За своїми розмірами вона майже повністю повторювала франк 1897 року, відрізняючись від нього лише масою приблизно на один грам. Монети номіналом 1 франк із мотивом Сіячки карбувалася 41 рік до остаточного переходу Франції на Євро в 2001 році.

Поряд із монетами номіналом 1 франк, 5 франків і ½ франка (із 1965 року) образ Сіячки використовувався також на монеті номіналом 2 франки, яка карбувалася у 1979—2001 роках. На ній було представлено модернізовану версію класичного дизайну Оскара Роті.

Після заснування Єврозони один із трьох проєктів, обраних урядом Франції для "національного" аверсу французьких монет євро є сучасною інтерпретацією класичної Сіячки. Дизайн, виконаний Лораном Жоріо на основі роботи Оскара Роті, використовується на монетах номіналом 10, 20 і 50 євроцентів. Крім того сюжет частково використаний Хоакіном Хіменесом в дизайні "національного" аверсу монет номіналом 10, 20 і 50 євроцентів з зображенням профіля Жозефіни Бейкер, що карбуються після 2023 року.

На початку XXI століття образ Сіячки отримав нове художнє втілення в серії пам'ятних монет із законним платіжним засобом у Франції. Серія «Кінетична Сіячка» (), створена Хоакіном Хіменесом, включає вісім срібних і золотих монет номіналом від 5 до 500 євро.

Таким чином, створений Оскаром Роті образ Сіячки пережив XX століття й залишається одним із найвідоміших символів Французької Республіки. Цьому сприяло й те, що впродовж 1903—1941 років Сіячка була основним мотивом низки французьких поштових марок.

Червінець «Сіяч»

Образ сіяча також набув поширення в радянській нумізматиці. На золотому червінці 1923 року зображено селянина, який крокує полем і розсіває зерно на тлі сонця, що сходить. Автором композиції був медальєр Антон Васютинський, який створив її як символ мирної праці, відбудови господарства та економічного розвитку після громадянської війни.

Попри схожість сюжетів, французький і радянський образи мають різне символічне наповнення. Французька «Сіячка» уособлює Маріанну, свободу, республіканські цінності та поступ, тоді як радянський сіяч є образом праці, селянства й соціалістичного будівництва.