Таврі́йське магомета́нське духі́вне правлі́ння (ТМДП; ) — вищий орган релігійно-адміністративного управління мусульман Таврійської області (1794—1796), Новоросійської губернії (1796—1802), Таврійської губернії (1802—1917), а з 1831 р. — також польсько-литовських татар західних губерній Російської імперії (Віленської, Волинської, Гродненської, Ковенської, Курляндської, Мінської та Подільської), що функціонувала у 1794—1917 роках із центром у місті Сімферополь (у 1831—1833 роках тимчасово в Карасубазарі).
ТМДП було створено указомО бытии в Таврической области Магометанскому духовному правлению, под председательством муфтия: именной [указ], данный Екатеринославскому и Таврическому генерал-губернатору графу Зубову : 23 января (3 февраля) 1794 г. // Полное собрание законов Российской империи. [Собрание 1-е]. — [Санкт-Петербург], 1830. — Т. 23. — № 17174. С. 482. імператриці Катерини II від 23 січня (3 лютого) 1794 р. Раніше маніфестом Катерини II від 8 (19) квітня 1783 р. у зв'язку з анексією Кримського ханства Російською імперією місцевим мусульманам було надано гарантіїО принятии полуострова Крымского, острова Тамана и всей Кубанской стороны под Российскую державу: манифест : 8 (19) апреля 1783 г. // Полное собрание законов Российской империи. Собрание 1-е. — Санкт-Петербург, 1830. — Т. 21. — № 15708. С. 897—898. збереження існуючої системи релігійного управління, яка діяла аж до 1794 р., коли з'явилося ТМДП. З 1794 р. співробітники ТМДП отримували казенне утримання (вищі члени ТМДП продовжували називатися муфтіями та каді-ескерами (каді-аскерами), а решта п'ятеро ефенді пізніше іменувалися повітовими кадіями).
До 1831 р. ТМДП було слабоорганізованою структурою, без чіткого визначення прав та обов'язків його співробітників, без законодавчого закріплення кола справ, що підлягали його розгляду, тому в повсякденній практиці воно часто не функціонувало.
Історія Після анексії Кримського ханства Російською імперією у 1783 році виникла потреба в інтеграції мусульманського населення Криму та Північного Причорномор'я до правової та адміністративної системи імперії. Перший проект організації мусульманського духовенства розробив у 1794 році князь Григорій Потьомкін, однак остаточне юридичне оформлення інституція отримала лише в першій третині XIX століття.
Офіційно Таврійське магометанське духовне правління офомлене імператорським указом Миколи I від 23 грудня 1831 року (за новим стилем — 4 січня 1832 року) «Положення про Таврійське магометанське духовенство та справи, що належать до його компетенції»Таврическое магометанское духовное правление // Большая российская энциклопедия [Электронный ресурс]. — 2023.. Положення визначило юрисдикцію, права, обов'язки та функції нової структури.Высочайше утверждённое Положение о Таврическом магометанском духовенстве и подлежащих ведению его делах : 23 декабря 1831 г. (4 января 1832 г.) // Полное собрание законов Российской империи. Собрание 2-е. — Санкт-Петербург, 1832. — Т. 6, отд. 2. — С. 337—345. Правління отримало право розглядати та вирішувати «за своїм законом» «справи духовного характеру мусульман». Під духовну юрисдикцію ТМДП також були віднесені мусульмани західних губерній: Волинської, Подільської, Гродненської, Віленської, Мінської та Ковенської. Загалом у ТМДП було запроваджено дворівневу (губернія — повіт) систему організації управління. За Положенням 1831 р., ТМДП належали права «присутнього місця», що перебувало «під безпосереднім керівництвом Таврійського губернського уряду та під вищим керівництвом Головного управління духовних справ іноземних віросповідань». На засіданні Таврійського губернського правління 28 листопада (11 грудня) 1832 р. було ухвалено рішення про офіційне відкриття ТМДП. Положення 1831 року зберігало традиційну для регіону спадкову корпоративність мусульманського духовенства, яке було звільнене від обов'язків та податків. Вище духовенство складали муфтій, його заступник — кадіаскер (вищий релігійний суддя), повітові кадії (судді); місцеве духовенство представляли хатиби (проповідники), імами, мулли, мударріси, гочі (аджи) (викладачі в релігійних навчальних закладах), керівники текке (дервішських обителей). Особливою пошаною користувалися суфійські шейхи, а також нащадки низки мусульманських духовних осіб.
На початку своєї діяльності ТМДП дозволяло місцевим мусульманам зберігати значну автономію у вирішенні релігійних питань. Окремі обмеження почали вводитися у 1836 р. з прийняттям Зводу статутів іновірських та православних конфесій, який детально регламентував діяльність мусульманських організацій (серед інших конфесій) та їхню взаємодію з державою.
Надалі щодо питань мусульман Криму було прийнято низку правових актів, найважливішими з яких стали такі (у хронологічному порядку):
«Про розподіл маєтків між спадкоємцями таврійських мусульман та про встановлення опіки над неповнолітніми» від 22 грудня 1833 рокуПолное собрание законов Российской империи. — [Собрание 1825—1881]. — Т. VIII, ч. 1. — СПб., 1834. — С. 782—783.; «Про порядок розгляду в Таврійському магометанському духовному управлінні справ про непокору батькам» від 30 жовтня 1834 рокуПолное собрание законов Российской империи. — [Собрание 1825—1881]. — Т. IX, ч. 2. — СПб., 1835. — С. 111—112.; «Про магометанське духовенство в Таврійській губернії» від 28 травня 1848 рокуПолное собрание законов Российской империи. — [Собрание 1825—1881]. — Т. XXIII, ч. 1. — СПб., 1849. — С. 357.; «Про затвердження штату Таврійського мусульманського духовного управління» від 24 травня 1904 рокуПолное собрание законов Российской империи. — [Собрание 1881—1913]. — Т. XXIV, ч. 1. — СПб., 1905. — С. 539—540..
Структура та організація Правління підпорядковувалося Департаменту духовних справ іноземних сповідань Міністерства внутрішніх справ Російської імперії.
До складу колегії Правління входили: Таврійський муфтій — голова Правління, вища духовна особа мусульман регіону. Його кандидатура затверджувалася імператором за поданням міністра внутрішніх справ; Кадіаскер (вищий духовний суддя); 3 ефенді (засідателі/члени колегії).
ТМДП очолював муфтій, який був духовним главою мусульман Таврійської та західних губерній і до 1891 р. обирався зборами мусульман Таврійської губернії. З 1891 р. його призначав міністр внутрішніх справ, потім він затверджувався на посаді безпосередньо імператорським указом, як і в інших регіонах Росії. Положення 1831 р. досить докладно визначило порядок обрання таврійського муфтія, кадіаскера, їхнього затвердження на посаді та їхньої підсудності. Так, у виборах муфтія мали право брати участь: вище мусульманське духовенство, старші з парафіяльних чинів (хатіби, імами та мулли губернських і повітових міст), мурзи всієї губернії та голови волостей або по одному депутату з кожної волості.
Кадіаскер був безпосереднім помічником муфтія, виконував його доручення. Він мав право заміщати муфтія під час його хвороби або тривалої відсутності (внаслідок звільнення або смерті) до затвердження нового.
Членами ТМДП також були сімферопольський, феодосійський, перекопський, євпаторійський та ялтинський повітові кадії, які перебували в адміністративному підпорядкуванні муфтія та каді-аскера. За з Положенням 1831 р., повітові кадії розглядали й вирішували всі справи, що виникали у їмх повітах та округах. Підставою для їхньої діяльності було російське законодавство, а порядок визначався традиційними мусульманськими нормами. Вибори кадіїв, мулл, імамів та хатібів у Таврійській губернії відбувалися під контролем місцевої адміністрації. Ці духовні особи обиралися, як правило, з числа синів місцевого мусульманського духовенства і для отримання духовного звання повинні були мати: «згоду парафіяльної громади, висловлену в належному порядку у громадському рішенні, схвалення вищого магометанського духовного керівництва за правилами, встановленими для цього випадку, затвердження Таврійського губернського уряду».
Усі співробітники ТМДП отримували казенну платню, мали право на вислугу років та пенсійне забезпечення. Муфтій отримував платню в розмірі 2000 руб. на рік, кадіаскер — у різні періоди від 500 до 1500 руб.
При Правлінні функціонувала канцелярія на чолі з письмоводієм. На місцевому рівні губернія поділялася на каділики (судові округи) на чолі з кадіями. Нижчу ланку складали парафіяльне духовенство: імами, хатиби, мудериси та муедзини, які безпосередньо взаємодіяли з мусульманськими громадами (джемаатами)Бойцова О. В. Становлення та діяльність Таврійського магометанського духовного правління (1831—1917 рр.) // Культура народов Причерноморья. — 2004. — № 52, т. 2. — С. 89–93..
Повноваження та функції Головними сферами діяльності Правління були: судова практика: розгляд справ сімейного та цивільного права мусульман (укладання та розірвання шлюбів, майнові та спадкові суперечки) на основі шаріату та адату; адміністративно-кадровий контроль: екзаменація, атестація та затвердження на посадах мусульманських духовних осіб і вчителів; ведення метричних книг: облік народжень, шлюбів та смертей серед мусульманського населення; управління вакуфами: облік, контроль та нагляд за вакуфним майном (невідчужувана власність релігійних та благодійних установ), доходи від якого спрямовувалися на утримання мечетей, шкіл та притулків; цензура та освіта: контроль за діяльністю мусульманських навчальних закладів (мектебів і медресе), а також нагляд за мусульманською друкованою продукцією. До 1783 р. на півострові діяло 1531 мечеть, 21 суфійська текке, 25 медресе, 35 мектебе. У підпорядкуванні ТМДП перебували: мечеті з заснованими при них навчальними закладами та текке; вакфи, що належали цим мечетям і текке; усе мусульманське духовенство регіону. За даними МВС, кількість мечетей у віданні ТМДП сягала 750 у 1875 р., у 1885 р. збільшилася до 813. Потім відбулося зменшення, пов'язане з хвилею міграції кримських татар у 1893 р. через політику російської адміністрації, у результаті чого до 1905 р. у Криму налічувалося 704 мечеті. Незважаючи на скорочення кількості мечетей, чисельність мусульманського духовенства практично не змінилася (1875 р. — 761 особа; 1895 р. — 769 осіб; 1905 р. — 1051 особа). З огляду на активні міграційні процеси та переселення частини кримських татар до Османської імперії, до 1914 р. на півострові діяло 729 мечетей, а чисельність духовенства скоротилася й становила 942 особи.
Власність Протягом усього XIX століття важливою проблемою в діяльності Правління залишалося збереження та повернення вакуфних земель, значна частина яких після 1783 року була вилучена або незаконно привласнена місцевими поміщиками. Попри юридичні зусилля Правління, значну частину вакуфних володінь повернути не вдалося, що обмежувало фінансову самостійність мусульманської громади КримуХарусь О. О. Релігійна політика Російської імперії щодо мусульманського населення Криму в XIX — на початку XX ст. // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — 2015. — Вип. 43. — С. 112—117..
Наприкінці XIX — на початку XX століття під впливом ідей кримськотатарського просвітителя Ісмаїла Гаспринського Правління опинилося в центрі дискусій щодо реформування мусульманської освіти (рух джадидизму). Попри початковий консерватизм окремих муфтіїв, згодом Правління сприяло впровадженню світських дисциплін у програму мектебів і медресе.
У 1898 р. будівлю на розі вулиць Старопоштової та Кантарної, буд. 94 (за іншими даними: № 94/20), було викуплено для потреб ТМДП у симферопольського купця Г. Е. Апелова (нині вулиця Чехова, буд. 20). Будинок складався з трьох корпусів, два з яких були з'єднані між собою, загальна площа двору становила близько 800 кв. м. Після революції 1917 р. у будівлі розміщувалися: Тимчасовий кримсько-мусульманський виконавчий комітет (1917), Кримськотатарська директорія (1917—1919), редакції газет «Міллет», «Крим», журналу «Янъы Чолпан», Татарський відділ Народного комісаріату освіти Кримської АРСР (1920-ті рр.), Татарський клуб, бібліотека (1920–1930-ті рр.). У 1990–2000-х рр. тут розташовувалися офіси, приватні та державні домоволодіння.