Гостра переміжна порфірія (, ГПП) — рідкісне спадкове порушення обміну, спричинене дефіцитом ферменту порфобіліногендезамінази (гідроксиметилбілансинтази, HMBS) у ланцюгу синтезу гему. Це найпоширеніша з гострих порфірій. Захворювання перебігає нападами (атаками), між якими людина зазвичай не має симптомів; більшість носіїв мутації клінічних проявів не мають.
Ознаки та симптоми Поза нападами хворі найчастіше не мають скарг. Гострий напад триває від кількох годин до кількох діб і проявляється: сильним, погано локалізованим болем у животі, нудотою, блюванням, запором; тахікардією та підвищенням артеріального тиску; неврологічними розладами — м'язовою слабкістю, нейропатією, аж до паралічів; психічними симптомами — тривогою, безсонням, сплутаністю свідомості, зрідка психозом; потемнінням сечі (червонувато-бура), що посилюється на світлі; гіпонатріємією приблизно у 40 % пацієнтів.
Причини та генетика ГПП успадковується за аутосомно-домінантним типом. Причиною є мутації гена HMBS на 11-й хромосомі, що кодує порфобіліногендезаміназу. Описано понад 400 мутацій. Пенетрантність низька — клінічні напади розвиваються приблизно лише в 1 % носіїв мутації. Дефіцит ферменту призводить до накопичення попередників гему — δ-амінолевулінової кислоти (АЛК) та порфобіліногену, з якими пов'язують нейротоксичну дію.
Провокуючі чинники Напади можуть провокувати: лікарські засоби (деякі антибіотики, барбітурати, гормональні контрацептиви, протисудомні, антиретровірусні); голодування, низькокалорійні дієти, різка втрата ваги; інфекції, хірургічні втручання, стрес; коливання рівня статевих гормонів — жінки хворіють частіше, напади рідкісні до статевого дозрівання та після менопаузи.
Діагностика Основою діагностики є виявлення значно підвищеного рівня порфобіліногену (та АЛК) у сечі, зібраній під час нападу (класично — проба Вотсона—Шварца). Для підтвердження й визначення типу застосовують генетичне тестування, яке має високу чутливість і специфічність. Від інших гострих порфірій (спадкова копропорфірія, варієгатна) ГПП відрізняють за нормальним рівнем порфіринів у калі.
Лікування Під час нападу: відміняють провокуючі препарати; вводять глюкозу (високовуглеводне харчування чи інфузія 10 % розчину); застосовують препарати гему (гем аргінат, гематин) як засіб першої лінії, що пригнічує синтез АЛК; забезпечують знеболення (опіоїди) та контроль симптомів (протиблювотні, безпечні седативні).
Для профілактики частих нападів у 2019 році схвалено препарат гівосиран (Givlaari), що знижує рівень попередників гему. Судоми лікують безпечними засобами (бензодіазепіни, габапентин), уникаючи барбітуратів.
Епідеміологія ГПП — найпоширеніша гостра порфірія. Мутації HMBS трапляються приблизно в 1 особи на 1700 (серед європеоїдів), тоді як клінічно виражене захворювання — близько 1 на 200 000. Середній вік встановлення діагнозу — близько 33 років.
Історія та культура Гострі порфірії, зокрема ГПП, пов'язують із хворобою короля Георга III. Порфірію як імовірний діагноз обговорювали також щодо Вінсента ван Гога та Жан-Жака Руссо. Захворювання згадується в популярних медичних серіалах.
Примітки
Посилання Orphanet — портал рідкісних захворювань NAPOS — база безпечних та небезпечних ліків при порфіріях Порфірія в Україні — інформаційний ресурс для пацієнтів і лікарів