Традиційні дитячі ігри (народні ігри) — ігри, в які грають діти віком приблизно 7-12 років, без спеціального обладнання чи будь-яких суворих правил. До їхнього числа не включають комерційні продукти, зокрема настільні ігри, але включають такі, для яких потрібен реквізит, на кшталт класиків або марбл. Ігри зберігаються та розвиваються, передаються наступним поколінням дітей переважно через усну розповідь, оскільки зазвичай не вважаються придатними для академічного вивчення чи уваги дорослих.Lindon, Jennie (2001). Understanding Children's Play, p.83. Nelson Thornes. ISBN. Народні ігри мають дві або більше складових: фізична майстерність, стратегія, випадковість, повторення візерунків, креативність та головокружіння.Sierra, Judy and Kaminski, Robert (1995). Children's Traditional Games, p.xii. Oryx. ISBN.
Історія
Починаючи з XVIII століття, дослідники почали більше цікавитися значенням традиційних ігор для пояснення культурних цінностей та ідентичності. Сучасні Олімпійські ігри засновані під впливом цього мислення П'єром де Кубертеном на основі гасла «Усі ігри, всі нації», хоча цей аспект Олімпійських ігор ніколи не був повністю реалізований і швидко зник через кілька років, втілюючись переважно лише в західних видах спорту. У деяких європейських країнах відродження традиційних ігор послужило способом вираження регіональної ідентичності в політичному чи освітньому плані.
Українські дитячі ігри
Українські дитячі ігри — це скарбниця народної культури, серед них найвідомішими є «Подоляночка», «Квач» та «Горюдуб». Вони допомагають дітям розвивати силу, спритність, швидкість та вчать дружити.
Примітки
Джерела