Мустафа́ Халі́лович Халі́лов (; 1 січня 1897, Аджи-Болат — 24 квітня 1997, Ташкент) — видатний кримськотатарський громадський діяч, правозахисник, педагог та учасник Другої світової війни. Один із засновників, ідеологів та найавторитетніших старійшин кримськотатарського національного руху за повернення на батьківщину.

Прожив 100 років, ставши живим символом та патріархом національної боротьби кримських татар у XX столітті.

Життєпис Народився 1 січня 1897 року в селі Аджи-Болат Сімферопольського повіту Таврійської губернії (нині село Углове Бахчисарайського району АР Крим, Україна) в родині сільських інтелігентів. Його батько, Сеїт-Халіль-ага, був викладачем місцевого медресе, а мати, Моміне-ханум, походила з освіченої родини.

Початкову освіту здобув в Отаркойському земському училищі, де досконало опанував російську мову. У 1915 році вступив до знаменитого Зинджирли-медресе в Бахчисараї, де навчався до січня 1918 року, заставши події революції та розпаду Російської імперії.

Після 1917 року за рекомендацією видатного кримськотатарського просвітителя Алі Боданінського вступив до Лазаревського інституту східних мов у Москві на факультет арабської мови. Через смерть батька у 1922 році був змушений перервати навчання як старший чоловік у родині й повернутися до Криму для утримання шістьох молодших братів і сестер. Працював секретарем сільської ради.

Депортація та воєнний період У період сталінських репресій зазнав розкулачування та тиску, через що наприкінці 1930-х років переїхав до Узбекистану. У Ташкенті закінчив педагогічний інститут та працював учителем математики в узбецьких школах.

У 1943 році був мобілізований до лав Червоної армії. Учасник Другої світової війни, пройшов фронтовий шлях до 1945 року. Поки Халілов воював на фронті, у травні 1944 року вся його родина в Криму зазнала насильницької депортації кримськотатарського народу. Після демобілізації повернувся до рідних у депортацію в Узбекистан.

Участь у національному русі Із середини 1950-х років, після початку хрущовської «відлиги», Мустафа Халілов став одним із перших, хто започаткував організований кримськотатарський національний рух. Завдяки солідному віку, життєвому досвіду та бездоганній репутації він користувався колосальним авторитетом серед активістів.

Його приватний будинок у Ташкенті на десятиліття перетворився на головний координаційний центр (штаб) національного руху. Тут регулярно проходили нелегальні збори активістів старшого і молодшого поколінь, зустрічі з правозахисниками, обговорення та підписання петицій до вищого керівництва СРСР. Халілов належав до крила руху (разом із Джеппаром Акімовим, Амзою Аблаєвим), яке зосередилося на вихованні та ідеологічній підготовці нового покоління борців, зокрема підтримував тісні зв'язки з Мустафою Джемілєвим.

До останніх днів свого життя брав активну участь у правозахисній діяльності. Помер 24 квітня 1997 року в Ташкенті у віці 100 років, так і не встигнувши через бюрократичні перешкоди повернутися на рідну землю в Крим.

Див. також Кримськотатарський національний рух Депортація кримських татар

Примітки

Джерела та література Асанин И. Адалет куреши сафларында (В рядах борьбы за справедливость). — Ташкент, 1997. Гульнара Бекирова. Крымские татары. 1941—1991. Опыт национального сопротивления. — Симферополь, 2008.