Володи́мир Васи́льович Ганкі́вський (нім. W. Hankowski) (25 квітня 1897, Семушова, Сяніцький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Польща — 21 серпня 1945, с. поблизу Траунштайна, Баварія, Німеччина) — український військовик, десятник Легіону Українських січових стрільців, хорунжий Української Галицької Армії, доктор медицини, лікар, громадський діяч, публіцист, учасник Українських визвольних змагань 1917—1921 років.

Учасник боїв на Маківці та Лисоні, член дипломатичної місії уряду Західноукраїнської Народної Республіки у Белграді. Один із засновників філії Українського лікарського товариства в Коломиї та амбулаторії Українського гігієнічного товариства, організатор українського спортивного, кооперативного й культурно-просвітнього життя на Покутті. Автор спогадів про бойовий шлях Українських січових стрільців, які належать до цінних джерел з історії українського стрілецького руху.

Життєпис

Походження Народився 25 квітня 1897 року в українській родині у селі Семушова Сяніцького повіту Галичини. Батько, Василь Ганківський, уродженець села Гломча, був сільським учителем, згодом — шкільним інспектором у Сяноку. Мати, Софія Ганківська (до шлюбу Курковська), походила із села Гломча, була донькою Станіслава та Альбіни Курковських. Сестра Юлія Ганківська стала дружиною священника й капелана Української Галицької Армії Василя Опарівського. Їхніми дітьми були діяч ОУН Лев Опарівський та Ярослава Бандера (Опарівська) — дружина Провідника ОУН(р) Степана Бандери. Сам Володимир Ганківський одружився з донькою письменниці й громадської діячки Олени Кисілевської. Початкову освіту здобув у рідному краї, після чого навчався в Сяніцькій гімназії. Уже в юнацькі роки долучився до українського національного руху.

В лавах УСС Із початком Першої світової війни, у серпні 1914 року, добровольцем вступив до Легіону Українських січових стрільців. 3 лютого 1915 року в ранзі стрільця був поранений під час бойових дій у складі Легіону Українських січових стрільців в Карпатах.

Служив санітарним десятником. Брав участь у найважливіших бойових операціях УСС, зокрема у боях на Маківці (1915) та Лисоні (1916). Під час бойових дій був поранений у Карпатах поблизу Сколого, після чого проходив лікування та перебував у запасній станиці Легіону у Відні. Саме там склав іспит зрілості (матуру) та розпочав медичні студії. Згодом написав спогади про бої на Маківці й Лисоні, які стали важливим джерелом з історії Українських січових стрільців.

Віденський період

Лікарська практика Після проголошення Західноукраїнської Народної Республіки у листопаді 1918 року був призначений членом дипломатичної місії уряду ЗУНР у Белграді. Після завершення Українських визвольних змагань перебував у Відні, де брав активну участь у діяльності українських військових емігрантських організацій. 29 червня 1920 року на загальних зборах «Союзу українських старшин» у Відні як колишній хорунжий УГА Володимир Ганківський був обраний бібліотекарем організації. На цій посаді відповідав за ведення та розвиток бібліотеки Союзу, а також долучався до організаційної роботи товариства, яке ставило за мету згуртування українських старшин і козаків в еміграції.

У 1922 році обраний головою українського академічного товариства «Січ», яке об'єднувало українських студентів у столиці Австрії. У 1924 році здобув диплом лікаря, після чого пройшов лікарську практику у віденських клініках та нострифікував диплом.

У грудні 1924 року у Відні Володимир Ганківський (у той час уже доктор медицини) взяв участь у відзначенні 10-ї річниці першого походу та боїв Українських січових стрільців, організованому місцевим гуртком УСС. Під час урочистого вечора він виконав на скрипці кілька стрілецьких пісень, акомпанемент до яких забезпечувала пані Рис-Ґрех.

У грудні 1927 року під час загальних зборів віденського футбольного клубу «Рапід» доктору Ганківському було висловлено офіційну подяку. Керівництво клубу високо оцінило його самовіддану працю як медичного фахівця, відзначивши значний внесок Ганківського у турботу про здоров'я гравців команди та їхній фаховий медичний супровід .

Фармакологічні дослідження У листопаді 1926 року В. Ганківський оприлюднив у фаховому виданні «Wiener klinische Wochenschrift» (№ 40) свої науково-практичні висновки щодо застосування фармакотерапії в неврологічній практиці. Згодом його дослідження було відзначено та прореферовано в німецькому часописі «Medizinische Klinik». Він обґрунтував незамінність препарату «Цилотропін» (Cylotropin), рекомендувавши його використання у випадках, коли необхідно забезпечити прискорену дію уротропіну — при всіх інфекційних патологіях, окрім випадків туберкульозного ураження.

У 1929 році В. Ганківський оприлюднив результати клінічних досліджень щодо застосування препаратів стрифнону (Stryphnon) у терапії різноманітних форм гематурії (сечових кровотеч). У фаховому огляді, прореферованому на сторінках часопису «Medizinische Klinik». Як науковець, він систематизував досвід використання різних лікарських форм стрифнону — зокрема гемостатичної марлі, порошку, таблетованих препаратів (у формі 1–2 % розчинів для інстиляцій та промивання сечового міхура), а також підшкірних ін'єкцій.

У січні 1930 року в часописі «Medizinische Klinik» було вміщено бібліографічне посилання на дослідження Ганківського, яке було опубліковане в часописі «Zeitschrift für Urologie» (Т. 22, № 6). Праця присвячена застосуванню гемостатичних препаратів у формі таблеток, а також 0,5%-х розчинів для підшкірних і внутрішньовенних ін'єкцій, із фіксацією їхньої дозування та побічних ефектів, аналогічних адреналіновій медикації.

Повернення в Галичину На початку 1930-х років Володимир Ганківський оселився у Коломиї, де став одним із найактивніших представників української інтелігенції міста. У 1933 році був серед засновників місцевої філії Українського лікарського товариства, а наступного року долучився до створення амбулаторії Українського гігієнічного товариства. Безкоштовно лікував незаможних мешканців Коломиї та навколишніх сіл, поєднуючи лікарську практику з активною громадською працею.

Паралельно займався розвитком українського громадського життя. Очолював коломийську філію товариства «Сокіл», організовував спортивні свята та змагання для молоді, сприяв розвитку кооперативного руху, заснував мистецько-столярський кооператив, був ініціатором низки господарських і культурно-просвітніх заходів. Друкувався в часописах «Жіноча доля» та «Жіноча воля», популяризуючи питання громадського здоров'я, фізичного виховання та національного виховання. Підготував науково-популярну працю «Про причини недуг і боротьбу з ними», однак польська адміністрація не дозволила її видання.

На початку Другої світової війни разом із родиною переїхав на Лемківщину, де продовжив лікарську практику та громадську діяльність. У січні 1942 року, після повернення до Коломиї, відновив лікарську практику. Приймав пацієнтів у власному кабінеті на вул. Замковій, 39.

Наприкінці Другої світової війни опинився в американській зоні окупації Німеччини, у селі Гаслях поблизу Траунштайна. Тут очолював амбулаторію Українського Червоного Хреста, викладав біологію та природознавство на українських гімназійних курсах для переміщених осіб, а згодом працював лікарем Адміністрації допомоги та відбудови Об'єднаних Націй (UNRRA), обстежуючи стан здоров'я українських біженців у таборах переміщених осіб.

Помер 21 серпня 1945 року в селі (Баварія).

Праці Cylotropin ist, wie W. Hankowski-Wien ausführt…. — Medizinische Klinik. — 1926. — № 45. — S. 1709. Hankowski W. Referate. Erkrankungen der Harnorgane. — Medizinische Klinik. — 1929. — Т. 25. — S. 348.

Родина

Батьки: Ганківський Василь — батько, сільський учитель, згодом шкільний інспектор у Сяноку, уродженець с. Гломча Сяніцького повіту. Ганківська Софія (до шлюбу Курковська) — мати, донька Станіслава та Альбіни Курковських, уродженка с. Гломча Сяніцького повіту.

Дідусь і бабуся: Курковський Станіслав — дід по материній лінії. Курковська Альбіна — бабуся по материній лінії.

Дружина: Ганна Кисілевська, донька Олени Кисілевської — української письменниці, журналістки та громадської діячки.

Сестри: Юлія Опарівська (Ганківська) — громадська діячка, дружина священника Василя Опарівського

Племінники: Лев Опарівський — діяч ОУН, страчений німецькою окупаційною владою 27 листопада 1942 року на Кортумовій горі у Львові. Ярослава Бандера (Опарівська) — діячка українського визвольного руху, дружина Провідника ОУН(р) Степана Бандери.

Оцінки діяльності Описуючи українську січову стрілецьку виставу у Відні в 1916 році, Іван Боберський особливо відзначив Володимира Ганківського як одного зі стрільців, які супроводжували відвідувачів. Він зазначав, що «стрілець Ганківський має особливий дар пояснити гарно зміст екстази [експозиції] і підчеркнути в поясненях, що заслугує на особливу увагу». В такий спосіб Боберський виокремлював Ганківського серед інших стрільців за його вміння професійно проводити екскурсії, коментувати експонати та звертати увагу публіки на найважливіші елементи виставки.

Примітки

Джерела

Посилання Бойда А. Загадка загибелі тещі Степана Бандери. Локальна Історія, 24 липня 2026.