«Зеніт-2» (індекс ГРАУ 11Ф61) — кодова назва радянських супутників військового спостереження. Відбувся 81 запуск від 11.12.1961 (Зеніт-2 №1) до 12.05.1970 (Космос-344), приховані під офіційним позначенням «Космос». Апарат конструктивно похідний від пілотованого «Востока».

Історія У 1956 році радянські військові визначили вимогу до супутника фоторозвідки. Генеральний конструктор ОКБ-1 Сергій Корольов після успіху «Супутника» наполягав на першочерговому пілотованому космічному польоті. Після запеклих обговорень досягнуто компромісного рішення. Корольов отримав дозвіл на розробку космічного корабля для пілотованих польотів, конструкція якого підходила для військового безпілотного супутника фоторозвідки. Прототипи серії 1K перевіряли загальну схему; безпілотні супутники-шпигуни позначалися 2K і 4K, а пілотований космічний корабель — 3K. Військові чинили опір, але в листопаді 1958 року переміг Корольов, і Рада головних конструкторів схвалила пілотовану космічну програму «Восток» у поєднанні зі шпигунською програмою «Зеніт».

Розробка почалася в травні 1959 року. До 1961 року проєктом керував Рязанов, після чого Цибін. Відділ космічного корабля очолив Фрумкін, відділ зв'язку Соловйов. За узгодженими технічними характеристиками супутника 2К фотоапарат з фокусною відстанню не менше метра обмежувався розмірами самого космічного апарату. Електроніка мала використовувати захищені радіосистеми, які передаватимуть і отримуватимуть дані при прольоті космічного корабл над територією СРСР.

Проблеми розробки Камера роздільної здатності 10-15 м з висоти 200-400 км на швидкості 8000 м/с потребувала системи компенсації руху, що призвело до першого радянського використання гіроскопічної платформи, інфрачервоних датчиків горизонту та інтеграції датчиків в автоматизовану систему орієнтації.

Центр наземного управління мав створювати командні послідовності для космічних апаратів. Вимагалась розробка бортової системи для виконання складних команд з землі.

Оптика космічного корабля вимагала внутрішні температури в межах 1 градуса з коливанням не більше 0,1 градуса/год.

Оскільки космічний корабель зазвичай був орієнтований на Сонце, знадобилась активна система теплорегулювання.

Відмінності від «Востока» Агрегатний відсік мав циліндричну секцію між широкими основами конуса і зрізаного конуса, і не мав кормових антен зв'язку; Спускний апарат мав великі антени для використання з шифрованою радіокомандною системою; Відсутні системи життєзабезпечення, крісло-катапульта і системи ручного керування; Додано спеціалізовані системи розвідки, телеметричні системи та електроніку управління інформаційними системами. Радіосистема протягом п'яти хвилин прольоту повз наземні станції СРСР мала завантажити інструкції щоденної робочої програми для автоматично контрольованої фотографії території противника. Всі комунікації також шифрувалися. «Восток» контролював орієнтацію тільки під час спуску, фотографування вимагало постійної високоточної стабілізації за трьома осями для успішної зйомки після визначення положення на орбіті і направлення камери на ціль. Для убезпечення таємного обладнання на борту встановили автоматичну систему знищення АПО-2, яка працювала за командою або автоматично знищувала космічний корабель, якщо визначиала, що капсула приземлиться на територію противника.

Опис Космічний корабель складався з агрегатного відсіку і спускного апарату.

Агрегатний відсік з приєднаних до циліндричної секції широкими основами конуса і зрізаного конуса. До меншої основи зрізаного конуса кріпився герметичний спускний апарат. На зовнішній поверхні розташовувались балони з запасами стисненого газу для системи орієнтації та її реактивні двигуни, датчики наукової апаратури, сонячні батареї, антени, жалюзі системи терморегулювання.

Спускний апарат у формі кулі діаметром 2,3 м вкритий теплозахистом, ззовні мав великі антени для використання з шифрованою радіокомандною системою. Всередині розміщувались: Телеметричні системи і електроніка управління інформаційними системами. Камера СА-20 з фокусною відстанню 1 м і камера СА-10 з фокусною відстанню 0,2 м встановлювались перпендикулярно довгій осі космічного корабля. Експозиція відбувалася через кілька лінз об'єктиву крізь один з двох люків великого діаметру. Пристрій фототелебачення Байкал в кораблях з серійними номерами 1, 2, 3, 4, 7 і 8. Апарат радіоелектронної розвідки Куст-12М. Після чотирьох успішних пробних польотів (Космоси 4, 7, 9 і 15) виявилось, що Байкал не відповідає очікуваним вимогам. Наступні Зеніти-2 використовували Фтор-2П, який об'єднав камери СА-20 і СА-10 і апарат радіоелектронної розвідки Куст-12М в єдину систему для фотографування з висот 180—200 км, 1500 кадрів плівки, кожен кадр охоплював площу 60 х 60 км, загалом за місію покривались 5,4 мільйона квадратних кілометрів. Система могла фотографувати вертикально вниз і під похилими кутами в напрямку траєкторії польоту. Головний конструктор камери Рябушкін з Красногорського механічного заводу. Невеликі додаткові експериментальні прилади, наприклад, детектори метеороїдів або космічних частинок. На Зеніті №80 запущено автономний субсупутник «Наука» подвійного призначення. Під час польоту корабля-носія модуль на передньому кінці кулі спускного апарату забезпечував баласт на космічному кораблі. По завершенні роботи «Зеніта-2» «Наука» починала автономний політ.

Виробництво Маса випробних кораблів становила від 4 610 до 4 760 кг, а серійних від 4 700 до 4 740 кг.

За підсумками 13ти випробних польотів модернізовано космічний корабель, який мав покращені камери, бортові системи іавтономні методи наведення. Вилучено неефективну телевізійну систему.

Відповідальність за виробництво і проєктування серійних кораблів перенесена з головного заводу ОКБ-1 під Москвою до філіалу №3 ОКБ-1 в Самарі на чолі з Козловим. Пізніше Козлов також отримав відповідальність за МБР Р-7 та похідні ракети-носії.

Запуски З травня по грудень 1960 року запущено п'ять прототипів космічного корабля «Восток-1К», тільки один політ був успішним. Після цього відбулися два успішні запуски «Восток-3KA» в березні 1961 року. Третій «Восток-3КА» вивів першу людину в космос 12 квітня 1961 року. В серпні того ж року відбувся одноденний політ Германа Титова.

Потім почалися випробування космічного корабля 2K, під кодовою назвою «Зеніт-2», для якого розробили модифіковану двоступеневу ракету-носій 8A92.

Перший запуск 11 грудня 1961 року закінчився невдало. Достроково вимкнувся двигун другого ступеня. Автоматична система знищення АПО-2 виявила вимкнення і знищила космічний корабель.

Другий «Зеніт-2» успішно вийшов на орбіту 26 квітня 1962 року, офіційно отримавши позначення «Космос-4». Однак витік з баків кисню системи орієнтації призвів до передчасного закінчення польоту космічного корабля після трьох діб. Більшу частину польоту космічний корабель летів неконтрольованим, отриманий фотоматеріал використали для визначення продуктивності системи Байкал і камери СА-10.

Всього відбулось 13 випробувань, три з яких закінчилися збоєм ракети-носія.

«Зеніт-2» №14 почав серійні польоти.

Перші два «Зеніти» запущені ракетою-носієм 8K72K, що використовувалася для пілотованого космічного корабля «Восток». З 1962 по 1967 рік, використовували «Восток-2». «Зеніт-2» і ракету-носій «Восток-2» прийнято на озброєння Радянської Армії 10 березня 1964 року указом Міноборони СРСР №0045.

З 1967 року запуск більшості «Зенітів-2» перенесено на північний космодром Плесецьк. Щоб досягти орбіт з більшим нахилом, знадобилось використання більш потужної ракети-носія. Указ №0015 від 1967 року вніс поправки до попереднього указу додаванням до комплексу «Зеніт-2» ракети-носія «Восход» і новішої системи знищення АПО-4В.

З 1968 року поступово почалися польоти модернізованого космічного корабля «Зеніт-2М». Останній запуск «Зеніту-2» відбувся 12 травня 1970 року. Загалом запущено 81 крабель, з яких 7 втрачені при збоях ракет-носіїв. З 74, які вийшли на орбіту, 13 виконали частково успішні місії через різні збої в обладнанні; три були повністю невдалими зі знищенням космічного корабля.

Посилання Зент-2 Космічна енциклопедія Зеніт-2 Космічні сторінки Ґюнтера Зеніт-2 Енциклопедія астронавтики