Хой (від давньоскандинавського — «високий острів») — острів у складі Оркнейських островів у Шотландії, площею ; другий за величиною острів архіпелагу після Мейнленда. Природна перемичка Айр сполучає його з меншим островом Саут-Воллс; у переписах населення Великої Британії обидва острови розглядають як одне ціле. Назву Хой має також хутір на північному заході острова.

Географія Маючи площу , Хой посідає дванадцяте місце серед островів Шотландії. Це також «найвищий, найдикіший і найдощовитіший (1500мм опадів на рік) з усіх Оркнейських островів».

На північному заході, біля узбережжя Реквіка, височить Старий з Хою — морський останець зі древнього червоного пісковику. Заввишки , він належить до найвищих останців Великої Британії. Старий з Хою користується популярністю серед скелелазів; уперше на нього зійшли 1966 року. Останець утворився внаслідок розмивання скелі хвилями після 1750 року, тому його вік становить не більш як кілька сотень років. На картині 1817 року в нижній частині останця ще видно арку, яка згодом була остаточно зруйнована. Невдовзі останець може обвалитися в море.

Виразне узбережжя Хою відкривається подорожнім, які пливуть поромом на Оркнейські острови з материкової Шотландії. На мисі Сент-Джонс-Гед здіймаються одні з найвищих морських урвищ Великої Британії — до .

Назва «Хой» походить від давньоскандинавського слова Háey, що означає «високий острів». Хой — найгористіший острів Оркнейського архіпелагу. Найвища точка острова й усього архіпелагу — розташована на півночі гора Ворд-Гілл, заввишки . На вершині встановлено геодезичний пункт.

Головні поселення острова — Лінесс, Реквік і Квойнесс. Лонггоуп — село на сусідньому острові Саут-Воллс. Дорогу, що сполучає Хой із Саут-Воллсом, спорудили наприкінці XIX століття. До того дістатися суходолом до Саут-Воллса можна було лише під час відпливу, перейшовши гальковий пляж Айру.Muir, Tom "Geology and Landscape" in Omand (2003) p.220. Тепер одні автори вважають Саут-Воллс півостровом, сполученим із Хоєм, а інші й далі називають його островом. Зокрема, у переліках заселених островів за переписами 2001 і 2011 років Саут-Воллс окремо не згадано, а Гасвелл-Сміт пише, що Саут-Воллс «був островом» до спорудження насипної дороги через Айр. У Gazetteer for Scotland його названо «півостровом, який іноді описують як острів».

Острів входить до національної мальовничої місцевості Хой і Західний Мейнленд, однієї з сорока в Шотландії.National Scenic Areas . SNH. Retrieved 30 March 2011

Історія

Доісторичні часи Дворфі-Стейн лежить на півночі долини Реквік і датується приблизно 3000 роком до н. е. Ця пам'ятка не має відповідників у Північній Європі й нагадує неолітичні або бронзової доби гробниці Середземномор'я. Гробниця має невеликий прямокутний вхід і розколину, звідки й походить її назва.

XIX століття Тут стоять дві найпівнічніші у Великій Британії башти Мартелло, споруджені 1814 року для захисту торговельного судноплавства в природній гавані Лонггоуп від каперів, уповноважених президентом США Джеймсом Медісоном, який 1812 року оголосив війну.

Світові війни У Лінессі на південному сході острова містилася Скапа-Флоу — головна база британського флоту під час Першої та Другої світових воєн.

Під час Другої світової війни Лінесс розбудували як HMS Proserpine — військово-морську базу, що обслуговувала Домашній флот у Скапа-Флоу; до 1940 року там перебувало понад 12 000 військовиків і цивільних працівників. База перетворилася на самодостатнє поселення з житлом, місцями відпочинку та господарськими спорудами. До її воєнної інфраструктури належали Золотий причал — розширений причал, завершений під час Другої світової війни й прозваний так через високу вартість, — а також колишні штаб і вузол зв'язку військово-морських сил на Ві-Фі, споруджені 1943 року замість попереднього осередку зв'язку.

Населення Нині на Хої мешкає лише близько 400 осіб, однак у минулому населення було значно численнішим. 1890 року на острові діяли чотири школи й чотири церкви, що свідчить про набагато більшу людність. Попри це, між північчю та півднем острова не було дороги з твердим покриттям — лише стежка. Натомість між двома селами на півночі острова, Реквіком і Моанессом, пролягала ґрунтова дорога.observations of ordnance survey maps of the time.

Транспорт

Поромне сполучення Orkney Ferries обслуговує два сполучення з Хоєм: автомобільно-пасажирський пором між Гаутоном на оркнейському Мейнленді та Лінессом на Хої. Деякі рейси прямують через Флотту. Піші пасажири можуть також плисти до Лонггоупа на Саут-Воллсі, де пором стоїть уночі; невеликий пасажирський пором між Стромнессом на оркнейському Мейнленді та Моанессом на Хої, що прямує через малий острів Гремсей.

Автобусне сполучення Громадський автобус Хою та Воллса регулярно курсує за розкладом островами Хой і Воллс. Автобуси їздять від Моанесса на Хої до Гакнесса на Саут-Воллсі через Лінкснесс, Лінесс, Норт-Воллс, Брімс і Лонггоуп.

Летовище На Саут-Воллсі діяли два летовища, можливо, через зв'язок острова з військово-морськими силами. Перше, на південному узбережжі в Снелсеттері, відкрилося в серпні 1934 року й припинило роботу наприкінці Другої світової війни. Ним користувалися військові та цивільні літаки; нині це незабудована ділянка. Друге, безпосередньо на схід від насипної дороги, що сполучає Хой і Саут-Воллс, відкрилося в листопаді 1972 року й закрилося 1993 року. Воно обслуговувало лише цивільні літаки, а його роботою опікувалася авіакомпанія Loganair. Нині це також незабудована ділянка, яку використовують лише як аварійну посадкову смугу. Зафіксовано, що перший рейс до сусіднього острова Флотта 1 березня 1977 року приземлився на Хої.

Рятувальна станція Лонггоупа Рятувальний човен базується на Хої від 1874 року. Спочатку він містився у виразній кам'яній будівлі поблизу західного кінця насипної дороги, що сполучає Хой і Саут-Воллс. Таке місце обрали, щоб човен можна було стягувати дерев'яними полозами у воду або в Норт-Бей, звідки був вихід до Скапа-Флоу, або в Айт-Гоуп — відгалуження небезпечної Пентлендської протоки на півдні. Ця будівля правила за осередок рятувальної станції Лонггоупа до 1906 року.

Нову рятувальну станцію, розташовану трохи південніше від попередньої, спорудили 1906 року за 2700 фунтів стерлінгів; вона діяла до 1999 року. 17 березня 1969 року рятувальний човен RNLB T.G.B. (ON 962), що базувався тут, перекинувся під час виходу на допомогу ліберійському судну Irene. Усі вісім членів його залоги загинули. Нині в будівлі міститься Музей рятувальних човнів Лонггоупа, де виставлено човен Thomas McCunn, який базувався тут у 1933—1962 роках.

2000 року рятувальним човном Лонггоупа став човен класу «Арун» Sir Max Aitken II. Човни цього класу призначені для постійного перебування на воді, тому його вирішили перевести до спеціально спорудженого місця стоянки біля причалу Лонггоупа. Наступні рятувальні човни також базувалися в Лонггоупі, зокрема нинішній Helen Comrie класу «Тамар» і його попередник The Queen Mother, який перебував тут у 2004—2006 роках. Біля місця стоянки рятувального човна в Лонггоупі, що є також головною гаванню для суден, які прибувають на острів і відпливають із нього, споруджено станцію."Our Boats". Longhope Lifeboat Museum. Retrieved 15 February 2024.

Це одна з трьох рятувальних станцій на Оркнейських островах; дві інші — Рятувальна станція Стромнесса та Рятувальна станція Кіркволла.

Міфологія У скандинавській міфології на Хої відбувалася — нескінченна битва між Гедіном і Гегні.

Жива природа Хой належить до важливих орнітологічних територій.Important Bird Areas factsheet: Hoy Birdlife.org, Retrieved 24 January 2015Hoy IBA Global Species.org, Retrieved 24 January 2015 Північна частина острова має статус заповідника Королівського товариства охорони птахів завдяки особливому значенню для птахів, насамперед великих поморників і червоношиїх гагар. Фонд Хою продав цю землю товариству за символічну суму. Anastrepta orcadensis — печіночник, відомий також під англійською назвою Orkney Notchwort, — уперше виявив на Ворд-Гіллі Вільям Джексон Гукер 1808 року."Bryology (mosses, liverworts and hornworts)" Royal Botanic Garden Edinburgh. Retrieved 15 May 2008."West Highland Mosses And Problems They Suggest" (January 1907) Annals of Scottish Natural History 61 p. 46. Edinburgh. Retrieved 11 June 2008.

Північна й західна частини Хою разом зі значною прилеглою морською ділянкою мають статус спеціальної природоохоронної території через важливість для дев'яти видів птахів, які тут гніздяться: короткохвостого поморника, кочівного буревісника, морського мартина, великого поморника, тонкодзьобої кайри, трипалого мартина, сапсана, атлантичного тупика й червоношийої гагари. Ця місцевість важлива завдяки скупченням морських птахів: упродовж гніздового періоду тут регулярно перебуває 120 000 особин.

На Хої міститься один із небагатьох лісів Оркнейських островів, а також один із найпівнічніших лісистих теренів Великої Британії. Окремі лісові ділянки розпорошені по острову. Не виключено, що в Гелдейл-Вотері досі збереглася місцева популяція оркнейського палія (Salvelinus inframundus), відомості про якого там задокументовано 1908 року.

У масовій культурі Хой посідає помітне місце у відеокліпі 1984 року на пісню «Here Comes the Rain Again» гурту Eurythmics.

На Хої діє театр виконавських мистецтв Gable End Theatre, відкритий 2000 року й розрахований на 75 глядачів. Ним опікується драматичне товариство Хою та Воллса.

Поблизу збереглося кілька дещо недоречних у цьому оточенні споруд у стилі ар-деко, що походять із того самого періоду. Наприкінці XIX століття архітектор руху мистецтв і ремесел перебудував будинок Мелсеттер для альпініста , не зачепивши сусідню клуню, споруджену, ймовірно, в середині XVIII століття.

У творі Пола Андерсона «The Bitter Bread» головний герой усамітнено доживає віку на Хої. Острів описано так: «Стрімкі червоні й жовті урвища; море зелене в сонячному світлі або сіре під хмарами, аж поки не розбивається білизною та громом; мартини ширяють у холодному гучному вітрі; углибині острова — верес і кілька вузлуватих дерев на пагорбах, де пасуться вівці; за годину ходи — хутір суворих і доброзичливих оркнейців; мій кіт, мої книжки, мої спогади».Poul Anderson, "The Bitter Bread", Analog magazine 1975, Reprinted in Poul Anderson, "Explorations",Tom Deherty Associates, New York, 1981. The story is set centuries in the future, but it assumes that the island of Hoy will have changed little from its present condition.

Галерея

Див. також Список островів Шотландії

Примітки

Виноски

Джерела Irvine, James M. (ed.) (2006) The Orkneys and Schetland in Blaeu's Atlas Novus of 1654. Ashtead. James M. Irvine. Omand, Donald (ed.) (2003) The Orkney Book. Edinburgh. Birlinn.

Посилання

Island of Hoy website launched December 2008 Old Man of Hoy picture gallery