Болеслав Дунін-Вонсович (; 1 січня 1894, Бережани — 19 червня 1919, Бережани) — польський офіцер, капітан піхоти.

Біографія Він був сином Болеслава, офіцера Імператорської та Королівської Армії, камергера імператорського двору, та онуком по прямій лінії кавалериста Миколая Дуніна-Вонсовича — учасника битви під Сомосьєррі, та молодшого брата ротмістра Збігнєва Дуніна-Вонсовича.

У 1914 році, після закінчення початкової школи та гімназії в Бережанах, він склав іспит на атестат зрілості в Імператорсько-Королівській вищій гімназії в Тернополі. Він був членом Стрілецького союзу. Під час мобілізації Союзу він дістався Кракова у складі підрозділу Теофіла Мареша. Невдовзі він приєднався до кавалерійського підрозділу свого брата в Кельце. За наказом Юзефа Пілсудського 23 серпня він вирушив з ним до Кракова та був прийнятий до 2-го кавалерійського ескадрону Польських легіонів. Він і ескадрон вирушили у складі 2-ї бригади Польських легіонів у Карпатський похід. Він також брав участь у Бессарабській та Буковинській кампаніях. На знак визнання його заслуг, зокрема під час боїв під Цуциловом, його було підвищено до кавалерійського сержанта.

Він був поранений під час атаки під Рокітною, в якій загинув його брат. Після лікування у Віденському шпиталі він повернувся до частини. 25 червня 1915 року його підвищено до фенріха, а 1 квітня 1916 року — до лейтенанта. З середини вересня 1916 року він командував 6-м ескадроном 2-го полку уланів. Після кризи присяги служив у Польському допоміжному корпусі. Він був заступником начальника штабу Крайової інспекції набору рекрутів для Польської армії. Наприкінці 1917 року він став ад'ютантом 2-го полку уланів. Служив у ньому до ліквідації полку після переходу 2-ї бригади фронту під Раранчою.

З 1918 року служив у 9-му піхотному полку легіонів у званні поручника. Під час Польсько-української війни брав участь у бойових діях на Волині. Під час боїв у червні 1919 року під Равою-Руською та Станіславівом, на чолі роти, підтримуваної підрозділом польової жандармерії, зупинив першу ворожу атаку під Літятином. Він загинув увечері 19 червня 1919 року на горі Лисоні, поранений у голову, очолюючи роту, яка обороняла Бережани. Незважаючи на великі зусилля, його тіло так і не було знайдено. Посмертно був підвищений до капітана.

Нагороди

Virtuti Militari, срібний хрест (№ 5471; посмертно) Хрест Незалежності (посмертно)

Примітки

Література

August Krasicki Dziennik z kampanii rosyjskiej 1914-1926 Instytut Wydawniczy PAX, Warszawa 1988. Stanisław Rostworowski Nie Tylko Pierwsza Brygada (1914-1918) Z Legionami na bój P.W. EGROSS – Oficyna Wydawnicza, Warszawa 1993, Andrzej Czesław Żak Rokitna 1915 Wydawnictwo Bellona, Warszawa 1994, . Wacław Lipiński Walka zbrojna o niepodległość Polski w latach 1905-1918 Oficyna Wydawnicza VOLUMEN, Warszawa 1990, (przedruk z 1935 roku). Lista strat Wojska Polskiego. Polegli i zmarli w wojnach 1918-1920, Wojskowe Biuro Historyczne, Warszawa 1934 Lista starszeństwa oficerów Legionów Polskich w dniu oddania Legionów Polskich Wojsku Polskiemu (12 kwietnia 1917), Warszawa 1917