Уолтер Д'Арсі Раян (Кентвілл, Нова Шотландія, Канада, 17 квітня 1870 — Скенектаді, Нью-Йорк, США, 14 березня 1934) — один із провідних піонерів світлотехніки, який обіймав посаду директора Лабораторії світлотехніки (англ. Illuminating Engineering Laboratory) у компанії General Electric. Він став першопрохідцем у сфері підсвічування хмарочосів, розробив систему кольорових прожекторів «Сцинтилятор» (англ. Scintillator), а також відповідав за художньо-архітектурне освітлення Панамо-Тихоокеанської міжнародної виставки в Сан-Франциско та виставки «Століття прогресу» в Чикаго, окрім здійснення першої повної ілюмінації Ніагарського водоспаду. Раян поєднав світлотехніку, перетворивши її одночасно на мистецтво та науку.
Ранні роки та кар'єра Раян народився в місті Кентвілл (штат Нова Шотландія) і здобував освіту в Канаді для військової кар'єри, однак приблизно у 1890 році емігрував до Сполучених Штатів Америки. Він розпочав роботу в компанії General Electric у місті Лінн (штат Массачусетс), де швидко отримав підвищення та очолив комерційний відділ. Згодом цей підрозділ реорганізували в Лабораторію світлотехніки — першу у світі науково-дослідну установу у сфері освітлювальних технологійKaren Bouchard and Dietrich Neumann, "Walter D'Arcy Ryan (1870–1934)," "Lighting Designers—Selected Biographies," in Architecture of the Night: The Illuminated Building, ed. Dietrich Neumann, Munich/New York: Prestel, 2002, ISBN, pp. 229–31, p. 231.. Лабораторію було офіційно засновано приблизно у 1908 році в місті Скенектаді (штат Нью-Йорк) під його керівництвом. Раян та його команда розробили й запатентували значну частину технологій для застосування в освітленні, зокрема автомобільну фару з рефлектором Ryan-Lite"Ryan-Lite Approved by all Officials," Schenectady Gazette June 15, 1927, Automobile section, p. 18 (pdf)"San Franciscan Beats Round Trip Coast-to-Coast Records," Berkeley Daily Gazette June 18, 1927..
Зокрема, під керівництвом Раяна Лабораторія світлотехніки розробила концепцію «Білого шляху» (англ. White Way) у СкенектадіDavid E. Nye, Electrifying America: Social Meanings of a New Technology, 1880–1940, Cambridge, Massachusetts: MIT, 1990, ISBN, p. 54, pointing out that Westinghouse was doing similar innovation and promotion.John A. Jakle, City Lights: Illuminating the American Night, Landscapes of the Night, Baltimore/London: Johns Hopkins University, 2001, ISBN, pp. 226–27.. Сам Раян описував її як спосіб створення «космополітичної атмосфери та стриманих естетичних ефектів»W. D. Ryan, "Intense Street Lighting," General Electric Review 23 (May 1920) 362, quoted in Jakle, p. 227..
Розвиток художньо-архітектурного освітлення та видовищних ілюмінацій У 1908 році спільно з Чарльзом Дж. Армстронгом Раян здійснив перше в історії повне освітлення хмарочоса: нову вежу будинку «Зінгер» (англ. Singer Building) у нижньому Мангеттені в Нью-Йорку було підсвічено від основи до 35-го поверху за допомогою дугових прожекторів, а вершину вежі окреслено 1600 лампами розжарювання — технікою, яка застосовувалася для освітлення будівель до того часу"Singer Building—New York, New York—1908," "Selected Projects," in Architecture of the Night, pp. 96–97. The biography of Ryan on p. 231 incorrectly dates this to 1907.. Освітлення, заплановане ще на етапі проєктування споруди, було достатньо яскравим, щоб розрізняти кольори, однак мало нерівномірний характер, через що компанія Singer використовувала ретушовані фотографії для рекламних цілей. Пізніше Раян здійснив ілюмінацію інших хмарочосів, зокрема у 1912 році — будівлі компанії General Electric у Буффало (штат Нью-Йорк). Для цього він застосував дугові прожектори та обертальний прожектор зі зміною кольорів на вершині вежі; ця схема стала прообразом кольорового заливального освітлення хмарочосів та власних розробок Раяна для Панамо-Тихоокеанської міжнародної виставки через три роки"General Electric Company Building—Buffalo, New York—1912," "Selected Projects," in Architecture of the Night, pp. 100–01, p. 100.. Крім того, Раян відповідав за внутрішнє освітлення цієї будівлі.
Раян керував світловим оформленням святкування Гудзоно-Фултонівського ювілею у Нью-Йорку в 1909 році, забезпечивши підсвічування всіх основних будівель, мостів через Іст-Рівер, громадських місць та окремих ділянок берегової лінії Мангеттена. На будівлі «Зінгер» він встановив кольорові прожектори. За повідомленнями, вежу було видно на відстані 40 миль (близько 64 км), що справляло враження на глядачів:«[Тим], перед чим кожен із відвідувачів зупинявся у захопленні, була вежа будівлі „Зінгер“... Основний корпус споруди залишався темним і похмурим, однак із його центру здіймався теракотовий стовп із блідо-зеленими пілястрами, що увінчувався золотим карнизом. Джерела світла, що його освітлювали, були приховані від очей, але він сяяв на тлі нічного неба»"City Illumined as Never Before," The New York Times, September 26, 1909, quoted in Architecture of the Night, p. 96..Раян також використовував прожектори для динамічних світлових вистав, розробивши систему «Сцинтилятор» (англ. Scintillator), яку іноді називали «Сцинтилятором Раяна». Вона складалася з прожекторів із кольоровими світлофільтрами, світлових променів, що заломлювалися крізь струмені париJakle, p. 129 and Fig. 6.3, p. 131.; при цьому променям надавали різноманітних форм, зокрема павичевого хвоста чи сходу сонця. «Сцинтилятор» демонстрували під час Гудзоно-Фултонівського святкування двічі на ніч на Ріверсайд-Драйв та 155-й вулиці.Сорок потужних прожекторів із різними світлофільтрами спрямовували велетенські промені високо в небо; вони то розгорталися віялом, змінюючи забарвлення від яскраво-білого до м'якших відтінків зеленого й жовтого, то знову зміщувалися із заходу на схід і назад із вражаючою швидкістю"Hudson-Fulton Celebration," Electrical Age 40 (October 1909) p. 276, quoted in Jakle, p. 129..Пару для системи подавав котел потужністю 200 кінських сил; додатково застосовували димний порох і димові шашки.
У 1907 році протягом 30 ночей поспіль Раян використовував 44 прожектори з кольоровими фільтрами (один із варіантів «Сцинтилятора»), щоб уперше в історії повністю освітити Ніагарський водоспад. Газета New York Tribune повідомляла: «За мить увесь величний простір водоспаду перетворився на суцільну кольорову масу; вируюча вода внизу нагадувала вогняний басейн у відсвітах червоних прожекторів»Quoted in Jakle, p. 184..
У 1915 році Раян виступив головним художником з освітлення Панамо-Тихоокеанської міжнародної виставки в Сан-Франциско"Panama–Pacific International Exposition—San Francisco, California—1915," "Selected Projects," in Architecture of the Night, pp. 104–07, p. 104.Mark J. Bouman, "'The Best Lighted City in the World': The construction of a nocturnal landscape in Chicago," in John Zukowsky, ed., Chicago Architecture and Design: 1923–1993: Reconfiguration of an American Metropolis, in conjunction with the Exhibition "Chicago Architecture and Design, 1923–1993: Reconfiguration of an American Metropolis," The Art Institute of Chicago, June 12 – August 29, 1993, Munich: Prestel, 1993, ISBN, pp. 32–51, repr. in Gerrylynn K Roberts, ed., The American Cities & Technology Reader: Wilderness to Wired City, Cities and technology series, Open University, London/New York: Routledge, 1999, ISBN, pp. 173–87, p. 180.. Це ознаменувало перше масове застосування заливального освітлення на міжнародних виставках, а також перше використання газогартувальних ламп високого тиску та ламп розжарювання з вольфрамовою ниткою високої потужностіJakle, p. 160.. На попередніх виставках застосовували контурне освітлення гірляндами ламп розжарювання, а пізніше — дуговими лампами; Раян обмежив їхнє використання лише зоною розваг (англ. Joy Zone), а для керування заливальним світлом застосував екрани, фільтри та відбивачі. Виставкові павільйони розташовувалися довкола внутрішніх дворів; для кожного двору було визначено власну кольорову гаму — аж до уніформи охоронців, урн для сміття та піску. Уніч Раян підсвічував фасади із наростанням інтенсивності світла у напрямку до вершин веж, використовуючи різні кольори для кожного двору. Центральним елементом виставки стала Вежа коштовностей (англ. Tower of Jewels) заввишки 435 футів (бл. 132 м), вкрита 102 000 підвісними австрійськими кришталевими призмами із дзеркальним покриттям (кольоровими та прозорими), які вдень заломлювали сонячне світло, а вночі відбивали промені 54 прожекторів. Дві будівлі підсвічувалися зсередини, одна з яких містила «Електричний калейдоскоп», створений колом із 12 рухомих прожекторів, спрямованих угору на скляний купол Палацу садівництва. Раян ретельно приховував як зовнішні прожектори, так і червоні лампи розжарювання, що підкреслювали архітектурні деталі, аби уникнути різких тіней та втоми очей відвідувачів. Крім того, він упровадив поступове ввімкнення вечірнього освітлення під час сутінків замість раптового ввімкнення світла, як це робилося раніше. Загальне освітлення мало бути естетичним та затишним, тоді як тричі на тиждень «Сцинтилятори» створювали видовищні ефекти в небі на такі теми, як «Шотландська тартанова тканина» (англ. Scotch Plaid), «Танець привидів» (англ. Ghost Dance) та «Битва змій» (англ. Fighting Serpents). У статті для видання General Electric Review сам Раян описував створену ним атмосферу наступним чином:М'яка промениста енергія присутня всюди; панує гра світла й тіні, полум'я виривається з пащ змій у палаючі газові чаші та відкидає мерехтливі промені на величний ансамбль у змішаному іспано-готично-східному стилі. Таємничі випари здіймаються від парокарамельних чаш і від центральної фонтанної групи, що символізує Землю в процесі формуванняW. D. Ryan, "Illumination of the Panama–Pacific International Exposition," General Electric Review 18 (June 1915) 579–86, p. 581, quoted in Jakle, pp. 160–61..Заливальне освітлення виявилося дешевшим у монтажі, обслуговуванні та енергоспоживанні, ніж гірлянди електричних ламп. Воно дозволило досягти мистецьких ефектів із мерехтливим світлом, акцентами та контрастами з темним оточенням, а також реалістичності, зокрема підкреслення архітектурних деталейJakle, p. 181.. Ця виставка задала канони для освітлення майбутніх масштабних заходів.