Танцювальна нотація (dance notation) — символічне представлення рухів та форм людського танцю з використанням таких методів, як графічні символи та фігури, картографування шляхів, числові системи, а також літерні та словесні позначення. На сьогоднішній день загальносприйнятої нотації не існує; було винайдено кілька систем нотації танцю, серед яких одні призначені для документування певних видів танцю, тоді як інші були розроблені з урахуванням ширшого спектру рухового потенціалу людини. Партитура танцю (dance score) — це записана нотація танцю, яка описує певний танець.
Використання Основне використання нотації танцю — це збереження історичного танцю шляхом документування та аналізу (наприклад, в етнихорології) або реконструкції хореографії, танцювальних форм та технічних вправ. Системи нотації танцю також дозволяють документувати танцювальні твори і, отже, потенційно захищати їх авторським правом.
Проблема нотації була особливо актуальною до появу масово доступних відеозаписів танцювальних рухів (на таких платформах, як Youtube та подібні), але з появом комп'ютерних технологій проблема нотації отримала нове значення для комп'ютерного моделювання рухів.
Дві популярні системи нотації танцю, що використовуються в західній культурі — Лабанотація (Labanotation, також відома як Кінетографія Лабана) та Нотація рухів Бенеша. Відомі також нотація рухів Ешкола-Вахмана (Eshkol-Wachman Movement Notation) та DanceWriting.
Багато систем нотації було розроблено для певних видів танцю: наприклад, Shorthand Dance Notation для танців Ізраїлю, нотацію танцю Морріса для англійського народного танцю «морріс» та нотацію Бошана-Фейє для барокового танцю. Як наслідок своєї вузької спеціалізації, ці системи зазвичай не можуть ефективно описувати інші види танцю.
Історія У 1680-х роках П'єр Бошан винайшов систему нотації для барокового танцю. Його система, відома як нотація Бошана-Фейє, була опублікована в 1700 році Раулем Оже-Фейє і використовувалася для запису танців протягом усього вісімнадцятого століття.
Відомою колекцією танцювальних партитур є Сергєєвська колекція, записана нотацією Володимира Івановича Степанова (1892). Ця колекція документує репертуар Імператорського балету (сьогодні балет Кіровського/Маріїнського театру у Санкт-Петербурзі) з початку 20-го століття, включаючи оригінальні хореографічні розробки Маріуса Петіпа для «Сплячої красуні», «Жізелі», «Корсара» та «Лебединого озера», а також «Коппелії» та оригінальної версії «Лускунчика». Багато творів саме з цієї колекції були вперше поставлені за межами колишньої імперії.
1928 р. Рудольф фон Лабан опублікував власну систему нотації («кінетографія»), яка поширилася на Заході.
У 1934 році композитор Джозеф Шиллінгер створив високоточну систему нотації, засновану на тривимірному обертанні та переміщенні кісток танцюриста, що рухається. З технологією захоплення руху, яка з'явилася на півстоліття пізніше, на той час не було способу ефективно вимірювати та записувати цю інформацію.
У 1948 році Ганя Голм (Hanya Holm) стала першим бродвейським хореографом, чиї танцювальні партитури були захищені авторським правом, за свою роботу над виставою «Поцілуй мене, Кейт».
У 1951 році Стенлі Д. Кан опублікував Kahnotation, систему нотації танцю, специфічну для чечітки.
У 1956 році Рудольф та Джоан Бенеш вперше опублікували «Нотацію руху Бенеша» — письмову систему запису рухів людини. Її найчастіше використовують для запису та перепостановки танцювальних творів.
У 1958 році Ешкол і Вахман опублікували свою систему запису рухів.
У 1969 році румунський хореограф Теодор Васілеску опублікував систему нотації для румунських народних танців.
У 1970-х роках північнокорейський хореограф У Чан-соп розробив систему танцювальної нотації для корейського танцю під назвою «Система танцювальної нотації Чамо», яка використовує символи на основі зображень.
У 1975 році Енн Гатчінсон Гест реконструювала «Па-де-сіс» хореографа Артура Сен-Леона з його балету 1844 року «Віванд'єра» разом з оригінальною музикою композитора Чезаре Пуньї (Цезаря Пуні). Твір було реконструйовано за записами Сен-Леона з використанням його власного методу танцювальної нотації, відомого як Стенохореграфія.
У 1982 році Едді Домбрауер створив першу комп'ютеризовану систему нотації — систему нотації танців DOM (Dance on Microprocessor — «Танець на мікропроцесорі») — для комп'ютерів Apple II. Система відображала на екрані анімовану фігуру, яка виконувала танцювальні рухи, задані хореографом.
У 2017 році Феліпе Сє (Felipe Hsie) створив «нотацію танго», специфічну для аргентинського танго.
Див. також
Action stroke dance notation — Нотація танцювальних рухів Motif description — різновид Labanotation
Посилання
Додаткова література
Cage, J. and Knowles, A. (1973) Notations. Reprint Services Corp. Drewes, Henner (2003) Transformationen — Bewegung in Notation und digitaler Verarbeitung in Fellsches, J (Ed) Folkwang-Texte Bd. 18. Verlag Die Blaue Eule, Essen. ISBN 3-89924-057-X Hutchinson Guest, A. (1989) Choreographics: a comparison of dance notation systems from the fifteenth century to the present. Routledge Kahn, Stanley D. (1951). «presenting Kahnotation: the K-Symbols for writing Tap Dancing» Neagle, R.J. and Ng, K.C. (July 2003) Machine-representation and visualisation of a dance notation in Proceedings of electronic imaging and the visual arts. London
Felipe Hsieh (May 2018) Initial Tango — INITIAL TANGO: the tango ideogam writing system. ISBN 9781980737018 Felipe Hsieh (July 2020) TANGOBOOK: Dance Notation of The Classic Tango. ISBN 9798669531782
Посилання
Нотації Motif Description Sutton DanceWriting Shorthand Dance Notation Morris Dance Notation
Програми для танцювальної нотації DANCE. Редактор патернів кроків стандартних та латиноамериканських танців для Microsoft Windows.
Танцювальні технології та програмне забезпечення для інших галузей Country Dance animation project — Java та XML-анімація Die neue Quadrillenschule — Нотація та програмне забезпечення для кінних танців