Житловий будинок на Кудринській площі — висотний будинок, зведений у Москві в 1948—1954 роках, одна із семи побудованих «сталінських висоток». Проєкт будівлі розробили архітектори магістральної майстерні № 9 інституту «Моспроєкт» Михайло Посохін і Ашот Мндоянц, конструктор М. М. Волхонський. В історичній літературі часто вживають означення «висотка на Повстання», топонім пов'язаний із колишньою назвою Кудринської площі. Хмарочос вирізнявся унікальними для радянського житлового будівництва рішеннями: наявністю підземного паркінгу, приміщення для дитячих візків на першому поверсі та сучасною кухонною технікою.

Історія

Ідея створення висотки Уперше в радянський час ідею спорудження у центральній частині Москви висотних будівель було зафіксовано в проєкті реконструкції 1935 року. Пропонувалося як головну архітектурну домінанту створити Палац Рад, а паралельно будувати 20-поверхові будинки в різних частинах міста. Однак початок німецько-радянської війни змусив уряд відмовитися від реалізації амбітного задуму.

До проєкту повернулися невдовзі після закінчення війни. Уже 13 січня 1947 року Йосип Сталін підписав постанову Ради Міністрів СРСР «Про будівництво в м. Москві багатоповерхових будівель». Згідно з документом, у столиці передбачалося звести вісім будинків заввишки від 16 до 32 поверхів. За кожним об'єктом закріплювалася контролювальна організація. Відповідальність за будівництво хмарочоса на площі Повстання поклали на Міністерство авіаційної промисловості та особисто на міністра Михайла Хрунічева. На завершальному етапі робіт об'єкт перейшов у відання Главмосстроя. Багато готових квартир дісталися, зокрема, керівникам авіаційних підприємств і відомим льотчикам-випробувачам, тому в народі висотку прозвали «Будинок авіаторів».

Керівництво країни поспішало зі спорудженням висоток, тож урочисте закладання будівель відбулося вже 7 вересня , у розпал заходів, присвячених 800-річчю Москви. О 13:00 одночасно на всіх восьми будівельних майданчиках заклали перший камінь. На той час проєктів майбутніх будівель іще не існувало. Таку поспішність деякі дослідники пов'язують з особистою зацікавленістю Йосипа Сталіна, який масштабним будівництвом намагався продемонструвати велич Країни Рад.

Будівництво До 1950-х років територію сучасної Кудринської площі вважали московською околицею. Архітектурною домінантою площі була церква Покрови Пресвятої Богородиці в Кудрині — храм XVII століття, зруйнований 1937 року. На її місці розпочалося будівництво висотного будинку. Позаяк площа лежала на схилі, територію довелося вирівнювати та підсипати. Сквер перед майбутньою висоткою укріпили гранітними стінками заввишки 4,5 м.

Основними проблемами, характерними для висотного будівництва сталінської доби, були недосконала виробнича база та відсутність відповідного досвіду. Фахівцям — від архітекторів до монтажників — доводилося навчатися буквально на будівельному майданчику. Ще однією обставиною, що ускладнювала процес, були слабкі московські ґрунти. Для розв'язання цієї проблеми професори Микола Герсеванов, Микола Цитович і Дмитро Польшин сформулювали теорію «коробчастого фундаменту». Завдяки цьому стало можливим споруджувати висотні будівлі без гігантських залізобетонних масивів і вертикальних осадових швів.

Позаяк до 1940-х років радянські будівельники зводили переважно малоповерхові будівлі з цегли, більшість робіт виконували без використання машин. У Москві 1946 року в розпорядженні будівельних колективів було лише , 55 екскаваторів і 40 самоскидів. Однак для спорудження висоток були потрібні нові матеріали та потужне обладнання. Ці будинки планували будувати з монолітного залізобетону з використанням готових плит, тому в Люберцях і Кучині було створено спеціальні заводи залізобетонних конструкцій. Під час будівництва висоток на Комсомольській площі та площі Повстання застосовували нове для країни обладнання: бетононасос, здатний подавати свіжий розчин на висоту до 40 м. Крім того, інженери розробили новий баштовий кран, який міг підіймати плити масою до . Для розв'язання цього завдання конструктори П. П. Велихов, І. Б. Гітман і Л. М. Щипакін розробили універсальні самопідіймальні баштові крани, максимальна вантажопідіймальність яких становила 15 тонн. Ключовою особливістю механізму була його здатність підіймати самого себе з поверху на поверх у міру зведення будівлі.

Разом із будівництвом будинку змінювалася й навколишня територія: сусідні прибуткові будинки демонтували, а з боку головного фасаду з'явився просторий сквер. Однак повною мірою задум Михайла Посохіна так і не було реалізовано через смерть Сталіна 1953 року: архітектор пропонував створити на площі єдиний архітектурний ансамбль, щоб висотку оточував ланцюг багатоповерхових будівель у стилі сталінського ампіру. Невдовзі після приходу до влади Микити Хрущова, у листопаді 1954 року, радянський уряд засудив великі витрати на спорудження хмарочосів і «прикрашальництво» — типові стилістичні особливості попереднього стилю. Через незавершеність загальної композиції площі сучасники зазначали, що «висотному будинку [на площі Повстання]… затісно в оточенні арбатських провулків, особняків і дерев'яних будиночків, які затуляють підступи до будівлі-богатиря».

Проте 1954 року будівництво висотки на площі Повстання завершилося, а в квітні наступного року до будинку почали заселятися мешканці. Центральна секція будинку складалася з 33 поверхів, зокрема 22 житлових, двох службових, двох підвальних і семи технічних поверхів, розташованих у вежі. Максимальна поверховість бічних корпусів — 17. Дахом бічних корпусів можна пройти з центрального корпусу до їхніх службових приміщень, однак прямого проходу до під'їздів немає. У висотці було 452 квартири загальною площею 18,2 тис. м², із них однокімнатних — 12, двокімнатних — 325, трикімнатних — 79 і чотирикімнатних — 36. У будівлі працювали 14 пасажирських і чотири вантажні ліфти, а також 20 прилавкових підіймачів, установлених у гастрономі.

Окрім квартир, на двох нижніх поверхах містилися громадські та комерційні приміщення. Поряд із ліфтами були кімнати для зберігання дитячих візочків і велосипедів. Завдяки величезній площі стилобату стало можливим відкриття «Гастроному № 15» — найбільшого в місті магазину, штат якого налічував . Загальна площа магазину становила 6000 м². Крім того, у будинку відкрилися двозальний кінотеатр «Полум'я» на , перукарня, ательє, поштове відділення Г-242 і кафе-морозиво. Найприкметнішим для радянського житлового фонду рішенням стало облаштування в будинку підземної автостоянки на 134 машиномісця. Позаяк будівлю зводили на початковому етапі «холодної війни», закономірним було створення на рівні фундаменту гігантського бомбосховища, у якому могли розміститися всі мешканці хмарочоса. Простір і запаси продовольства давали змогу автономно існувати упродовж трьох місяців. Станом на 2018 рік бомбосховище було законсервоване.

Через десятиліття архітектор Михайло Посохін так оцінював значення сталінських висоток для розвитку країни:

Будівля за радянських часів

За радянських часів висотка на площі Повстання фактично була елітною нерухомістю. У різні роки тут жили конструктор ракетно-космічної техніки Василь Мішин, льотчики-випробувачі Костянтин Коккінакі, Сергій Анохін, генерал-полковник авіації Михайло Громов, учений-хірург Олександр Бакулєв, шахіст Василь Смислов, джазмен Олег Лундстрем і акторка Еліна Бистрицька.

У добу відлиги будівлю на площі Повстання було піддано критичній оцінці. Основним аргументом противників реалізованого проєкту стала дорожнеча споруди та нераціональний підхід до розв'язання практичних завдань. На будівництво хмарочоса з державного бюджету було витрачено 650 млн карбованців. Лише вартість гранітної підлоги в «Гастрономі» становила 900 000 крб., водночас підлога мала затертий вигляд уже 1955 року — менш ніж через рік після введення будівлі в експлуатацію. Загальна сума витрат на оздоблювальні роботи в магазинах сягнула 16,2 млн крб. У підсумку вартість 1 м² житлової площі в будинку на площі Повстання становила 14 624 крб., що на той час було вчетверо дорожче за житло в багатоповерховому будинку за адресою Тверська вулиця, 9, і вшестеро дорожче за 1 м² площі в типовому будинку.

Фахівці також звернули увагу на технічні хиби висотки. Виявилося, що сума конструктивної площі будівлі (зайнятої стінами) і допоміжної позаквартирної площі (передліфтові холи та сходові клітки) перевищувала житлову площу. Нарікання викликали й особливості планування квартир. Наприклад, житлова площа трикімнатних квартир коливалася від 40,04 м² до 84,2 м², а чотирикімнатних — від 49,62 м² до 63,62 м². У деяких кімнатах було по троє дверей.

Хоча висотка на площі Повстання вважалася елітною нерухомістю, будівлю не обслуговували належним чином. За радянських часів будинок не зазнавав капітального ремонту, у ньому навіть не проводили комплексної заміни систем водопостачання та каналізації.

На верхніх службових поверхах лівого бічного корпусу розташовувався гуртожиток для робітників однієї з фабрик району, який продовжував функціонувати й у середині 2000-х років.

Художні та конструктивні особливості

Висотна будівля на площі Повстання — виразний зразок архітектури сталінського ампіру. Будинок має багате декоративне оздоблення: від скульптур на ризалітах до шатрового шпилю, що увінчує центральний корпус. Однак у цьому випадку єдиний стилістичний напрям відсутній. Парапети виконано в давньоримському стилі. Вестибюлі, оздоблені мармуровими колонами, вітражами та світильниками у формі канделябрів, є ремінісценцією готичних інтер'єрів. Загострені башточки навколо шпилю нагадують бані православного храму. На даху стилобату встановлено суворі скульптурні портрети радянських робітників і солдатів. Їх виконано за проєктом Миколи Нікогосяна та Михайла Бабуріна.

Однією зі стилістичних особливостей висотної будівлі на площі Повстання стали вітражі, встановлені за пропозицією Михайла Посохіна. Кольорові панелі розташовано в холах над ліфтами та у вікнах гастроному. Під час створення малюнків використовували мотиви російської народної культури. Вітражі в холах символізують декоративний розпис, а в оформленні гастроному використано персонажів казок, зокрема Золотого півника. Підлогу в житлових кімнатах, коридорах квартир і передліфтових холах на всіх поверхах викладено дубовим паркетом, у ванних кімнатах — метлаською плиткою, а на кухнях — лінолеумом; у магазинах і вестибюлях підлогу виконано з мармуру та полірованого граніту.

У всіх квартирах на кухнях було встановлено холодильники, вбудовані меблі та мийки з подрібнювачем для утилізації великих відходів. Також на кухнях було передбачено доступ до сміттєпроводу. У ванних кімнатах було по два душі: один із гнучким шлангом, другий — стаціонарний на вигнутій хромованій трубці. Окрім системи вентиляції, у будинку функціонувала централізована система кондиціювання повітря. Для цього повітря з вулиці фільтрували, пропускали через зволожувач, після чого його температура знижувалася до 15 °C. Потім, залежно від пори року, повітряний потік нагрівали до потрібної температури. Усі висотні будівлі були обладнані централізованою системою пиловидалення, що складалася зі щіток і шлангів у кожній квартирі, трубопроводів, прокладених уздовж будівлі, та пилососних станцій, установлених у цокольних поверхах. Зібраний пил фільтрувався та скидався в каналізацію, а очищене повітря виводилося назовні. Для забезпечення опалення всієї будівлі в підвальних приміщеннях було встановлено бойлери.

Висота будівлі — 152 мСергей Шокарев, Михаил Вострышев. Вся Москва от А до Я. Энциклопедия . — М.: Алгоритм, 2011.

Сучасність

Сучасний стан будинку на Кудринській площі періодично висвітлюють журналісти. Найбільшу стурбованість викликає стан інженерних комунікацій і зовнішнього декоративного оздоблення. 2003 року повідомлялося, що колишнє бомбосховище висотного будинку постійно затоплює каналізація. Для розв'язання цієї проблеми в підвальному поверсі встановили помпи, які відкачували воду.